Президент Віктор Ющенко змінив попередні наміри їхати на похорон Сапармурата Ніязова. Слід гадати, рішення було прийняте не в останню чергу й з огляду на західний вектор, адже попри те, що у телеграмі-співчутті від імені українського Президента Туркменбаші було названо «великим другом України», на Банковій врахували, що «великий друг», царство йому небесне, був водночас і великим азійським диктатором.
Замість очільника України на панахиді, що відбулася 24 грудня в селі Кіпчак за 20 км від Ашгабата, — там розташовано родинний мавзолей Ніязових, де вже покоїться прах батька та братів Туркменбаші, — був присутній Прем'єр-міністр Віктор Янукович та урядовці, пов'язані узами служби з газом. Зокрема міністр палива та енергетики Юрій Бойко та його попередник Іван Плачков. (До слова, від великого партнера Туркменістану — Росії — на церемонію прощання прибув також голова уряду Михайло Фрадков). Пана Бойка, як зазначив репортер телеканалу «Інтер», покійний Сапармурат Ніязович називав «сином». Слід гадати, недарма, адже «син» ледь не плакав, принаймні це помітили телеглядачі. Й Юрій Бойко, й Іван Плачков вірять у невмирущість душі. Вони з таким почуттям говорили «про великого мудрого господарника», про «надзвичайного керівника», начебто покійний Туркменбаші особисто, своїм чіпким чорним поглядом контролював їх з ока телекамери і завтра своєю невидимою рукою випише чек...
Зрозуміло, над труною непристойно згадувати, що покійний був диктатором. Проте в офіційних відгуках на кінець епохи Туркменбаші ніхто з наших державників різного рангу навіть натяком не дав зрозуміти, що газ — газом, але в Україні мають інакший погляд на феодальну систему Туркменістану, подавлення інакодумства, винищення людських свобод. Ніхто навіть не вписав «невинну» фразу: «Україна сподівається на подальший демократичний розвиток Туркменістану». А може, й справді, ніхто не сподівається. Цинічно, зате чесно?