Донецький Артемівськ та закарпатське Солотвино є найбільшими постачальниками української солі. Сіль у Солотвино видобували ще за часів Римської імперії. У копальнях знайшли не тільки монети з портретами цезарів, але й зброю римських легіонерів. Це й не дивно, адже поклади тут такі великі, що сіль скелями виходила на поверхню.
Промисловий видобуток почали з XIII століття. Сіль була не тільки стратегічним товаром, але й дуже прибутковим. Недарма ж зустрічали «хлібом і сіллю»! Тому споконвіку солевидобуток був королівською чи державною монополією. Солотвинська сіль була відома в усій Центральній Європі та СРСР. Адже вона майже не містить домішок. Ще порівняно недавно тут одночасно працювало вісім шахт. Найстаріша з них — «Кунегунда» мала кілька сотень років.

Черкаський мікрорайон Митниця, який хоч і не так давно забудований на березі Дніпра, але вважається в місті найбільш занедбаним, розжився ще однією «визначною пам'яткою». Нею став піщаний кар'єр, глибиною до 8 метрів і діаметром до 600 метрів. Таке рукотворне «диво» з'явилося буквально у кількох метрах від житлових багатоповерхівок, неподалік центру міста.

Нарешті підбито підсумки п'ятого Всеукраїнського конкурсу «Екологічна якість і безпека», що його проводила громадська організація «Жива планета» за підтримки парламентського Комітету з питань екологічної політики. Переможцем цього конкурсу в номінації «Екологічна якість і безпека виробництва» стало ВАТ «Запоріжсталь». Нагороду представникам підприємства: в. о. технічного директора Володимиру Набоці та головному спеціалісту комбінату — з охорони природи і радіаційної безпеки Миколі Силіну — вручив перший заступник міністра охорони навколишнього середовища Святослав Куруленко.