До святого Миколая діти горнулися, як до батька рідного. (Фото автора.)
Задум прописати в себе святого Миколая навідував на Прикарпатті не одну кмітливу голову — на цьому грунті в дорослому світі (не розказуйте тільки малечі) навіть виникли гострі дискусії і суперечки. За ризи найщедрішого святого змагалися і «розкручене» в туристичному світі Яремче, і Національний природний парк «Гуцульщина». Та лаври переможця за сприяння місцевої та обласної влад дісталися спеціалізованому комунальному підприємству «Садиба святого Миколая», прописаному в селі Черганівка, що неподалік Косова. Тут же, на окраїні черганівського лісу, минулої неділі з освячення дерев'яної каплиці розпочалося спорудження духовного і туристично-мистецького комплексу «Маєток святого Миколая».
Сьогодні мало хто заперечує, що ідеологом «переселення» святого Миколая на Косівщину був уродженець цих країв Микола Шкрібляк, котрий походив із відомого гуцульського роду різьбярів. В останні роки життя він працював заступником прикарпатського «губернатора» й очолював (кажуть, не з власної волі) обласну філію тоді «керівної і спрямовуючої» СДПУ (о). Життя Миколи Шкрібляка обірвалося у переддень парламентських виборів-2002. У під'їзді будинку його розстріляв кілер.
Після смерті свого керівника прикарпатські соціал-демократи за наполягання партійних верхів якийсь час ще намагалися не випускати з рук проект, реалізація якого могла не тільки прославити СДПУ (о) у віках, а й додати трохи голосів на виборах. Два роки тому на території Національного природного парку «Гуцульщина» навіть заклали камінь у майбутню новобудову й оголосили на всю Україну адресу для листів до улюбленця дітвори. Проте ініціатива соціал-демократів не дістала всенародної підтримки: по-перше, їхній партійний вождь Віктор Медведчук із падінням режиму Кучми втратив могутність, а по-друге, камінь освячував батюшка московської духовної орієнтації, яка має обмаль послідовників на Гуцульщині.
Другого дихання проект набув влітку цього року після підписання Президентом Віктором Ющенком Указу «Про заходи щодо відродження традиційного народного мистецтва та народних художніх промислів в Україні». Одним iз його пунктів передбачалося створення на Івано-Франківщині туристично-мистецького комплексу «Маєток святого Миколая» з Будинком творчості народних майстрів. Так до святої справи долучилася влада.
Тим часом прихильники «черганівської моделі» маєтку, не чекаючи манни небесної, точніше обіцяних і неотриманих цьогоріч з державного бюджету асигнувань (називаються різні суми — від 18 до 50 мільйонів гривень), взялися облаштовувати нові володіння святого Миколая. Ударними темпами зведено дерев'яну каплицю з образом цього святого. Від центральної дороги сюди вже вимостили щебенем під'їзні комунікації.
В освяченні першого духовного об'єкта взяли участь владики трьох провідних у Галичині конфесій — греко-католицької, автокефальної та православної Київського патріархату. Присутність осіб високого духовного сану вочевидь засвідчила їхню прихильність саме до черганівської прописки святого Миколая. І він справді явився місцевій малечі, що зібралася з батьками на окраїні лісу, але не з небес, а на бричці, запряженій парою баских коней у супроводі ангела. Христинка Петрів, яка виконувала роль маленького небесного покровителя і допомагала роздавати подарунки, невдовзі зізналася кореспонденту «УМ», що сивобородий, одягнутий у святочні шати Миколай — її сусід із присілка Волійця і у вільний від виконання святих обов'язків час працює директором народного дому.
Проте дітлахів більше цікавила не трудова книжка дідуся з торбою, а те, що в ній «осіло» завдяки спонсорській допомозі відомого гірськолижного курорту «Буковель». Солодких подарунків вистачило всім: кому в пакунках, а кому жменями. І цей ритуал обдаровування з рук самого Миколая став кульмінацією дійства, якого наші маленькі громадяни чекають цілий рік.
— Ми стоїмо серед дерев, а я думаю, — образно спрогнозував митрополит Галицький УАПЦ Андрій, — що пройде небагато часу і тут виросте нове дерево, на якому замість листя будуть листи дітей з усієї України. Вони проситимуть у святого Миколая здійснення бажань, аби проснутися 19 грудня і знайти під подушкою подарунок. І хто б то не був — Президент України, єпископ чи простий робітник або селянин, усі ми пам'ятаємо, як цього дня хвалилися одне перед одним тим, що приніс уночі Миколай.
Не були минулої неділі обділені увагою й дорослі. Біля височенної гуцульської ватри їх пригостили традиційним баношем, голубцями, затовченою часником квасолею та опеньками з цибулею. Охочим піднесли по чарці черганівського перваку чи стаканчик вина.
Зрозумівши, що святий може зникнути так само несподівано, як з'явився, кореспондент «УМ» із представницями Iвано-Франківської радіокомпанії та телеканалу К-1 ще перед чаркуванням встигли відтіснити Миколая від народних мас і викликати на відверту розмову.
— Діти, яким ви роздавали подарунки, вірять, що ви — справжній?
— Напевне, вірять. Їм сьогоднішній день запам'ятається на все життя, особливо це святе місце. Можливо, і весь світ дізнається про започаткування такої потрібної справи.
— Скільки років святому Миколаю?
— Пішов 59-й.
— А що вам, коли були маленьким, клав під подушку Миколай?
— Тоді клав під подушку по можливості, бо нічого такого яскравого і різноманітного, як є тепер, не було. Місію Миколая переважно виконував тато, і що б я не знайшов вранці під подушкою, це було для мене святе і найдорожче.
— Як просили подарунки представники вашого покоління?
— Листів не писали — не було такої традиції. Просто ми ввечері виходили надвір, дивилися на небо і просили.
— Різочок не отримували?
— До цього дня готувалися заздалегідь і старалися поводитися дуже чемно. Ми знали: Миколай любить, аби дітки були вихованi й слухалися батьків.
— Санта Клаус за кордоном отримує за свою роботу зарплатню, а косівський Миколай?
— Ні в якому разі. Це — благодійність, це — духовність. Які можуть бути гроші.
— Ви тут будете постійним Миколаєм?
— Не знаю, життя покаже. Ми лише починаємо.
На відміну від приказки, в якій початок — половина справи, відкриття каплиці стало менш ніж сотою частиною реалізації задуманого. Попереду —громаддя планів.
Чому саме Косівщина застовпила ідею, яку можна реалізувати і в іншому гідному такої честі регіоні держави? Філософське пояснення цього наміру спробував дати на презентації відомий науковець, академік Володимир Качкан: «Це унікальний край, де хвиля уподібнення не стерла все і вся. Тут своєрідні не тільки одяг і їжа, а передусім — спосіб мислення і вираження думки. Тут, на Гуцульщині, збереглися унікальні сліди цілих родоводів — Шкрібляків, Корпанюків... І ця концептуально могутня ідея створення «Маєтку святого Миколая» дасть можливість через видатних майстрів або представників відомих родоводів показати те, чим ще сьогодні ми величаємося перед світом».
Конкретніше це матиме такий вигляд. Маєток планується розмістити на площі 380 гектарів у передгір'ї покутсько-буковинських Карпат як комплекс iз сімома центрами. За задумом творців, духовний, мистецький і реабілітаційно-доброчинний центри становитимуть основу маєтку, і весь фінансовий тягар їхнього спорудження ляже на районний, обласний та державний бюджети і спонсорську допомогу. За рахунок цих коштів мають постати гуцульська дерев'яна церква з дзвіницею, духовна школа і школа мистецтв, Будинок творчості народних майстрів, Музей природи Карпат, етнографічний музей «Гуцульське село», школа, пансіонат для дітей з особливими потребами, пансіонат для дітей з малозабезпечених та неблагополучних сімей.
Ремісничо-торговий блок, полонинське господарство, відпочинковий та спортивний сектори зможуть заробляти самі на себе і давати прибутки, тому, за словами голови комісії з туризму Івано-Франківської обласної ради Івана Підлетейчука, оцінені підприємцями як вигідний бізнес-проект, в який вони готові вкладати гроші.
У маєтку, якщо все піде за планом, діятимуть майстерні гончара, кушніра, кожухаря, бондаря, майстрів обробки дерева, художньої обробки шкіри, кольорових металів, кузня, тартак, водяний млин, де гості зможуть не тільки спостерігати за роботою народних умільців, а й спробувати щось зробити власними руками.
Гуцульський «Діснейленд» передбачає розвинуту інфраструктуру якісного дозвілля для всіх вікових категорій гостей — атракціони, кафе, колибу, готелі у вигляді хат-гражд, сувенірні салони, ботанічний сад та іншу відпочинкову всяку всячину у гуцульському стилі. Для любителів мандрівок й активного життя запропонують десятки маршрутів і способів відпочити по повній програмі.
Основним маєтковим транспортним засобом буде вузькоколійка «Гуцульський трамвай». Невеликі гурти пасажирів улітку перевозитимуть бричками, взимку — саньми.
Тут, звісно, переважатимуть гуцульська архітектура, побут і традиції. Проте в маєтку знайдеться місце й для представництва всіх куточків України — 100 гектарів, тобто більше як чверть усієї території маєтку, буде безплатно запропоновано бізнесменам з інших областей для забудови в регіональному стилі. Може, вдасться звести гармонійну міні-Україну.
Сам господар цих казкових багатств постійно мешкатиме в комфортній садибі загальною площею близько 350 «квадратів» кошторисною вартістю понад 1 мільйон гривень. Але ім'я власника ще не відоме.
— Коли ми збудуємо дім святого Миколая, — розмірковує голова Косівської районної ради Руслан Присяжний, — тоді оголосимо всеукраїнський конкурс на право в ньому жити. Як на мій погляд, це не повинен бути священик, аби не виникало міжконфесійних непорозумінь, а педагог, психолог, до якого дитина хотіла б прийти в гості, поділитися найпотаємнішим чи попросити поради. І святим Миколаєм, звичайно ж, може стати не гуцул.
Крім того, маєток вважатиметься територією, вільною від політики й ідеології. Тут не буде ні біло-синіх, ні червоних, ні помаранчевих. Наші маленькі громадяни, перебуваючи в маєтку, зрозуміють, що Україна — дуже різна, багатогранна, але в ній немає своїх і чужих. Усі вони — діти однієї держави.
Коли задум стане дійсністю, тобто чи здадуть маєток під ключ через узяті на п'ять років зобов'язання, — питання не з простих. Проект — дороговартісний і досягнути його ритмічного фінансування навряд чи вдасться. Очевидно, виникнуть перепони з відведенням земель, оскільки нині узгоджено цю проблему лише на третину — «Райагроліс» готовий поділитися своїми володіннями. Проте існує загроза серйозніша за матеріальну: за деякою інформацією, керівництво парку «Гуцульщина», невдоволене «черганівською ініціативою», вже збудувало власний притулок для свого Миколая. Це вже оригінальний, суто український варіант протистояння. Невже і в Карпатських горах, як на Печерських пагорбах, боротьба за корону може спричинити застій і двовладдя? Проти цього і небеса — безсилі.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
