Три сенси трьох місяців

      Колись справу Гонгадзе назвали «візиткою» України. Коли саме виникло це визначення, вже складно згадати. Але тоді до «візитки» ще не додавали слово «вічна»... Тепер же, очевидно, іменник з прислівником стануть на рушничок і житимуть разом, доки смерть не розлучить їх. Або доки Генеральна прокуратура не розкриє цю справу. Словом, бути їм разом на віки вічні.

      Чим менше зрушень із місця, тим складніше описати розслідування. Але відсутність змін на краще теж слугує своєрідним сюжетом. Підсумуємо деякі напрями, за якими варто вести розмову про справу Гонгадзе. Передусім, як пам'ятає наш читач, справа Гонгадзе розділена на дві справи — по одній слідство вже закінчено, і підозрювані займають лаву підсудних, по іншій (тій, котра стосується організаторів та замовників злочину) — розслідування триває. Що стосується першої групи осіб, то це — колишні міліціонери Костенко, Протасов і Попович, що наразі фігурують у справі як ймовірні виконавці злочину. Аби «команда» була у повному складі, до екс-правоохоронців мав би іще приєднатися генерал Пукач, пошуки якого зайшли у глибоку безнадію. Але з Пукачем чи без нього — по цій частині справи особливих питань не виникає. Багатьох турбує інше: чи справді особи, підозрювані у вбивстві Георгія Гонгадзе, є справжніми злочинцями? Спектр думок із цього приводу є досить широким, а істина, очевидно, полягає в тому, що Костенко, Протасов і Попович дійсно причетні до смерті журналіста. Відтак суд, що зараз слухає їхню справу, пристане на одне з двох рішень: або ухвалить вирок, або відправить справу на дорозслідування. Це «або - або» значною мірою залежить від того, наскільки професійно складений обвинувальний висновок, наскільки вмотивовані в ньому дії підозрюваних тощо. Навряд чи справедливо обвинувачувати «когось» (якихось міфічних політиків абощо) чи «щось» («інформаційну кампанію щодо предмета судового слідства» — як говорить адвокат Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко) у спробі «зірвати» вирок виконавцям. «Успіх» чи «провал» цього вироку закладений у ньому ще на етапі досудового слідства, тож тепер лишається хіба що чекати на вердикт від Феміди. Це — перший акцент.

      Значно більша інтрига пов'язана з тим, як просуватиметься справа із пошуками організаторів та замовників смерті Георгія Гонгадзе. Звісно, якщо громадськість не дочекається вироку безпосереднім виконавцям злочину, тоді годі буде й говорити про якесь покарання для «середньої» та «вищої» ланки, задіяних у розправі над журналістом. Але навіть якщо перші почують обвинувальний вирок, розслідувати «внесок» у вбивство з боку більш «крупних риб» можна до безкінечності. Що, власне, й успішно робили досі. Як зазвичай підраховує мати Георгія Леся Гонгадзе, за час, поки триває розслідування справи про вбивство її сина, в Україні один президент змінив іншого, четверо генеральних прокурорів по черзі побували на своїй посаді, змінилося декілька міністрів МВС та очільників СБУ. А головних винуватців трагедії шукають і досі. Напевно, так палко прагнуть знайти?

* * *

      Поруч із суто риторичними запитаннями є й деяка конкретика. Приміром, новина від Рената Кузьміна — начальника головного слідчого управління Генеральної прокуратури. У справі про вбивство Георгія Гонгадзе були замінені слідчі, повідомив Кузьмін. «Можу сказати таке: двоє людей, які розслідували її кілька років, виключені зі складу оперативно-слідчої групи. Ця справа доручена іншому слідчому, який раніше не мав до неї жодного відношення», — заявив він. І додав найцікавіше: з приходом нового фахівця, мовляв, «почалася робота і щодо альтернативних версій». Поставимо тут другий акцент і замислимось: що мав на увазі Кузьмін під «альтернативними версіями»?

      Варіант розвитку подій, про який «усі знають» (і за яким наказ вбити Гонгадзе віддавав нібито Леонід Кучма), «теж перевіряють», говорить Кузьмін. Але при цьому «перевіряються й інші версії». Загалом таких версій цілих три, й одна з них виводить у підозрювані «посадову особу з близького оточення» екс-президента України — більше жодних подробиць прокурор не повідомив. Лише підкреслив: команду знищити Гонгадзе «могла дати й інша людина, не менш значима і важлива, і, може, навіть не міністру внутрішніх справ Юрію Кравченку, а іншому міліціонеру». Відтак Кузьмін закликав «не обговорювати зараз прізвищ» і «не інформувати потенційних обвинувачуваних про напрям роботи слідчого». Тим паче що останні «версії, повірте, не менш реальні, ніж та, що стосується причетності Леоніда Кучми», переконував він.

      Ймовірно, що всю правду про причетність Леоніда Кучми до смерті Георгія Гонгадзе знає тільки сам Леонід Кучма. Плюс дуже вузьке коло осіб, що в середині 2000-го брали участь в усіх залаштункових іграх колишнього керманича держави. Про минуле вони мовчатимуть так само стоїчно, як і Л. Д. В нинішній Україні, де у велику політику раз-по-раз повертаються надзвичайно одіозні персони (з числа тих, хто надихав на створення гасла «Бандитам — тюрми!»), їм нічого не загрожує, жодна відповідальність чи бодай люстрація кадрів. А втім, нехай Кузьмін шукає і розробляє свої версії... Цілком вірогідно, що висловлене вголос побажання Кучми прибрати подалі від очей незручного журналіста втілив у життя хтось з почту екс-президента, переслідуючи власну мету. Однак це не знімає відповідальності з самого Кучми, який плекав мрії розправитися з Георгієм Гонгадзе, не соромлячись при цьому ні брудних думок, ні брудних слів. Прикро, якщо цього не розуміє один із соратників Генерального прокурора і відводить від головного «спікера» з плівок майора Мельниченка хай навіть уявний меч правосуддя. Із подібними «версіями» від Рената Кузьміна (а значить, і від Олександра Медведька як очільника Генеральної прокуратури) можна зайти дуже далеко...

      Хоча придивитися до кучмівського оточення, безумовно, правоохоронцям слід було давно. От тільки Юрій Кравченко вже не зможе відповісти на їхні питання. Дивно, що на тлі продукування версій щодо Кучми смерть колишнього міністра МВС не має іншого «прочитання», окрім самогубства. З моменту, коли Кравченка знайшли з двома кульовими пораненнями, керівники всіх силових відомств не втомлюються повторювати, що командир «орлів бойових» сам звів рахунки із життям. А проте всякий сумнів торує потроху шлях до істини, і тільки залізобетонна впевненість блокує його намертво. Можливо, ті, хто вбив Кравченка, знають все й про вбивство Гонгадзе. От тільки навряд чи слідство коли-небудь зазирне у цей тупик. Тим, хто керує процесом, зручніше вибудовувати схеми, які їх влаштовують найбільше на даному етапі. Зараз, як бачимо, завдання полягає в тому, щоб вивести з-під удару Кучму. І замінити його на когось іншого?

* * *

      Третій акцент хотілось би зробити на нещодавньому повідомленні про знайдення у Словаччині тіла, що могло би належати Георгію Гонгадзе. Власне, про це «Україна молода» вже писала, і додати з цього приводу нам наразі нічого. От тільки скидається на те, що сенсація вийшла з приставкою «псевдо». Принаймні запущену, зокрема Юрієм Луценком, інформацію про знахідку тіла вже ніхто не коментує і не обговорює. Очевидно, «компетентні органи» України і, в першу чергу, Генеральна прокуратура, в чиєму провадженні знаходиться справа Гонгадзе, досі торгуються зі своїми закордонними колегами з приводу запиту, який зробили словаки, прагнучи порівняти ДНК «свого» тіла з тілом «таращанським». Чим менше ясності у справі Гонгадзе — тим більше з часом ставатиме найрізноманітніших припущень і несподіваних поворотів — здебільшого, на жаль, порожніх і тупикових. І час тут є тим фактором, який працює проти винайдення істини.

      Так спливають місяці за місяцями, і ось уже шоста річниця акції «Україна без Кучми» пішла в історію — без особливих згадок про цю першу, іще не Помаранчеву революцію, без якихось її відзначень і без пафосу. Для виникнення останнього, власне, не має й жодних підстав. Україні без Кучми на сьогодні нічим пишатися. Зокрема, зарахувати до свого активу розкриття вбивства Гонгадзе новій владі не випадає також. Причин для цього аж забагато, й одна з них — це пасивність керiвництва країни, яке, ясна річ, не може втручатись у хід судового процесу (а в цьому й нема такої потреби), але може призначати професіоналів, відповідальних за досудове слідство. А на Різницькій наразі таких не багато, тож маємо те, що маємо — безкінечний шлейф ганьби й безпорадності.

ПРЯМА МОВА

Ситуацію зі справою Гонгадзе «УМ» прокоментував голова парламентської слідчої комісії Володимир Мойсик:

Про «словацьке тіло»:

      — Про цю знахідку комісію повідомив народний депутат України Святослав Олійник, якому всі матеріали передали працівники міліції, що побажали бути неназваними. А справа тут у тому, що протягом кількох років це тіло не ідентифікували у Словаччині (чиїм би воно не було), і тільки тепер словаки зазначили, що за певними ознаками це тіло є подібним до того, яке знайшли у таращанському лісі. Ви самі чудово знаєте, скільки версій виникало за останні роки — говорили і про те, що Гію бачили живим... Це може бути як провокація, так і версія, яку слід досліджувати. Всі матеріали ми передали Генеральному прокурору України, і якщо така інформація має хоч якесь значення для розслідування справи, вони будуть самі вирішувати, що робити з нею далі. Я на місці слідчих перевірив би її в будь-якому разі — або щоб підтвердити, або щоб спростувати.

Про співпрацю парламентської комісії з Генпрокуратурою:

      — Робота ведеться досить плідна. На наше запрошення до нас приїздили Генеральний прокурор Медведько, його заступник Віктор Шокін, тодішній керівник слідчої групи по справі Гонгадзе Роман Шубін. Обіцяли прибути теперішній заступник Медведька Ренат Кузьмін і новий очільник слідчої групи пан Харченко... Будь-які матеріали, що не становлять таємниці слідства, вони нам надають і про просування справи розповідають на засіданнях комісії.

Про зміни у складі слідчої групи:

      — Введення нових людей до складу слідчої групи може мати подвійне значення. По-перше, це могли зробити для того, щоб «свіжим оком» подивитись на справу. Але, з іншого боку, мета могла бути й іншою: загальмувати розслідування. Ми це все будемо з'ясовувати, коли почнемо опитувати пана Кузьміна, який є куратором слідства, а також пана Харченка — керівника слідчої групи. Власне, заміна слідчого не є таким уже й простим ділом — у справі понад сто томів, так що новому слідчому потрібен тривалий час для того тільки, щоб із цими томами ознайомитись.

Про нові версії Рената Кузьміна:

      — Як можна говорити про нові версії убивства, коли справа вже рік перебуває у розгляді суду?! Але якщо такі версії мають право на існування, значить, цим двом інституціям — суду і прокуратурі — треба з'ясувати між собою, куди далі цю справу скеровувати. Якщо дійсно є дещо таке, що не було дорозслідуваним, і Генеральний прокурор про це заявляє, то як можна було передавати матеріали до суду? Це явна алогічність.

Про хід суду:

      — Як професійний суддя скажу вам таке. За рік не розібратися у справі виконавців... Хіба мало було часу? Розглядається справа про методи фізичного знищення конкретної людини... Підкреслюю це: не про вбивство (бо вбивство має і замовників, і організаторів), а саме про фізичне знищення. То як така робота може бути кваліфікована?

Про перспективи із завершення судових слухань:

      — Ми опитали представницю інтересів Мирослави Гонгадзе Валентину Теличенко, і з її слів нам стало відомо, що розгляд справи триватиме ще щонайменше до грудня наступного року. А яким буде підсумок слухань справи — судити не берусь...

*  *  *

      Тим часом іще один посадовець згадав ім'я Георгія Гонгадзе — щоправда, не в контексті розслідування справи чи судових слухань. Як з'ясувалося, київському міському голові Леоніду Черновецькому байдуже, що мати Георгія та батьки інших загиблих журналістів проти встановлення пам'ятника їхнім дітям у Києві. «Батьки можуть бути проти, може бути проти багато можновладців, можуть бути проти ті, хто вбивали, і ще багато людей. Дійсно, я прислуховуюсь до цих людей, але те, чи були б проти, наприклад, батьки Чорновола чи Гоголя, ніякого відношення до суспільства немає, — заявив мер і додав: — Я хочу, щоб нові покоління знали своїх героїв, до речі, їх у нас не так багато». Черновецький розповів також про свою заповітну мрію — він прагне, аби біля пам'ятника Гонгадзе святкували весілля і щоб «це був образ переможця». «Я приділю цьому особливу увагу, бо я б хотів, щоб до цього пам'ятника молоді люди ходили, покладали квіти і раділи життю, оскільки життя прекрасне». Мер-оптиміст розкритикував усі проекти пам'ятників, представлені на конкурс, а зупинившись біля одного, заявив: «Цей чоловік має посміхатися і не має бути сумним»... Залишимо це без коментарів.