Сім'я Брежнєвих перед поверненням із Курщини до Кам'янського.
Власне, дніпродзержинці називали себе земляками Брежнєва в усі часи. Однак, поклавши руку на серце, це їм вдавалося швидше завдяки тому, що, так би мовити, конкурент — село у Курській області Росії, яке прибрало собі назву Брежнєво, не сприймався спроможним тягатися з-понад стотисячним містом. А ще тому, що документів на підтвердження точної дати і місця народження Брежнєва не збереглося.
Хоч Курщина час від часу намагалася вчепитися за перетягування цього «каната». Навіть знаходилися прихильники перенесення встановленого в Дніпродзержинську бюста Брежнєва до його немовби рідного села. Бо за тодішньою радянською традицією, пам'ять двічі Героїв увічнювали у камені тільки на їхній батьківщині. Проте й тут курянам лаври переможця не світили. Бо місце для свого бюста затвердив сам... Леонід Ілліч, який, пригадаймо, від зайвої скромності не страждав.
Отож директива про встановлення у Дніпродзержинську бюста Брежнєву у 1976 році надійшла безпосередньо з Центрального Комітету партії. Звідти ж рекомендували місце для пам'ятника на Дніпробуді — там зосереджувалася студентська молодь. Цим прагнули і піднести значимість професій, яким навчали у Дніпродзержинському індустріальному інституті імені Михайла Арсенічева, на той час єдиному вузі на все місто, і дати підгрунтя у вихованні молодого покоління радянських людей.
Однак дніпродзержинські архітектори таку ідею не сприйняли. Походивши по студентському містечку, вони так і не знайшли більш-менш підходящого місця. Але, за зізнанням одного з них, Івана Власенка, ніхто висловити свої думки вголос наважитися не міг — проти ЦК, як кажуть, не попреш. Хоча самі облюбували місце у верхній частині проспекту імені Леніна неподалік від автобусного та залізничного вокзалів.
Зрештою, дніпродзержинські архітектори придумали, як свою ідею проштовхнути. Безпосередньо через знаменитого скульптора Віктора Соніна — він мешкав у Москві і періодично зустрічався з самим Леонідом Іллічем. З тим Іван Власенко і поїхав до білокам'яної. Сонін його аргументи сприйняв і пообіцяв спробувати переконати Брежнєва. Втім генсек і сам на таку ідею відреагував буквально «на ура»:
— Вікторе! Чому ти раніше про це не сказав!
Отож місце для свого бюста затвердив сам генсек. Проект скульптури Віктор Сонін виконав у декількох варіантах — як у цивільному одязі, так і військовому, з погонами. Визначитися з цим Леонід Ілліч доручив своєму першому помічникові Георгію Цуканову, теж дніпродзержинцю. Той, зрештою, обрав варіант цивільний.
Для самого ж Івана Власенка «брєжнєвіада» встановленням бюста не обмежилася. Йому довелося брати участь і у втіленні в життя ідеї встановлення трьох меморіальних дошок на будівлях, де жив, навчався і працював генсек. Спершу зупинилися на трьох об'єктах — споруді колишньої чоловічої гімназії, одному з перших корпусів вищезгадуваного Індустріального інституту імені Арсєнічева і будинку по проспекту Пєліна, 40, де родина Брежнєвих отримала квартиру в 30-х роках.
До реалізації такого завдання знову залучили Соніна, а також фахівців з Дніпродзержинська та Дніпропетровська. До Москви відбула делегація спецiалiстiв, які на Новодівичому цвинтарі обійшли могили відомих людей, зокрема Микити Хрущова, Світлани Алілуєвої, для того щоб виробити підходи до втілення ідеї в життя. Окрім того, вищезгадуваний Георгій Цуканов показав землякам 40 меморіальних дошок, біля кожної з яких фахівці з Дніпропетровщини провели по 30—40 хвилин.
Але цим планам втілитися в життя не судилося. Меморіальну дошку вивісили тільки на корпусі Індустріального інституту. Та і її на початку 90-х тишком-нишком зняли й сховали до підвалу. Проте влітку нинішнього року за розпорядженням ректора вузу дошку повернули на старе місце.
Проте дніпродзержинці нинішній ювілей свого знаменитого земляка, на відміну від попередніх, відзначатимуть, так би мовити, «без задніх думок». Адже знайшовся документ, що проливає світло на таємницю місця народження Леоніда Брежнєва, — його ксерокопія нині навіть експонується на одній з виставок. Це акт № 1581 про смерть Іллі Брежнєва. Так ось, згідно з актом, батько генсека помер від різкого виснаження 13 листопада 1936 року в 60-річному віці. Привертає увагу в цьому документі й графа «скільки часу жив померлий у місці реєстрації». Брежнєв-син власноруч написав «42 роки». Отож неважко вирахувати, що його батько приїхав до Кам'янського (так раніше називався Дніпродзержинськ) у 1894 році. При цьому давно відомо про перерву в проживанні родини Брежнєвих у цьому місті. Із 1921 по 1931 роки вони провели в рідній Курській губернії, оскільки металургійний завод, де вони працювали, було законсервовано. Коли ж підприємство запрацювало, повернулися. Як виявилося, назавжди. Леонід Ілліч цю перерву в зазначеному акті не вказав. Однак суть від того не змінюється — такий факт, хоч і непрямо, засвідчує, що Брежнєв народився все ж у Дніпродзержинську. Проте він і сам це зазначав, де тільки можна...
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
