Україна без Кучми. Шість років

      Сьогодні вже мало хто пам'ятає, як починалася акція «Україна без Кучми» — своєрідний пролог до великого Майдану-2004. Нагадаємо: 15 грудня 2000 року на Майдані з'явилися перші намети, щоб привернути увагу до інформації, оприлюдненої Олександром Морозом, про причетність вищих посадовців держави до зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. Опозиційні до кучмізму сили створили Громадянський комітет захисту конституційних прав та свобод людини, а 14 політичних партій та сім громадських об'єднань підписали декларацію про створення руху «За Україну без Кучми!». І це був лише початок. Далі були демонстрації i оперативна реконструкція майдану Незалежності тодішньою владою, намети уздовж Хрещатика та їх знесення, провокації, затримання протестантів, яке досягло свого піку в Шевченків день — 9 березня 2001 року. Сутички на Банковій, масові затримання на вокзалах та в метро, абсурдна «справа 9 березня» та 16 політв'язнів — переважно з УНА-УНСО.

      Учора з приводу шостої річниці «України без Кучми» зібралися як на свято чимало з тих активістів,  які першими вийшли на Майдан-2000.

      Малий туристичний намет, ікони з ликами Христа та Богородиці перед входом, портрети Гії... Композиція маленька, але змістовна. Навколо неї — колючий дріт як символ тодішньої опіки влади над тими, хто насмілився повстати. Керівник київського осередку УНА-УНСО Ігор Мазур-Тополя разом з побратимами спочатку розливає по пластикових стаканах вино, потім коньяк. «За свято! Щоб пам'ятали!» — випивають як нечисленні учасники «УБК», так i журналісти.

      Випивши по п'ятдесят коньяку, питаю в пана Мазура, як йому та іншим «унсовцям» жилося в одних наметах з молодими комуністами товариша Старинця.

      «Тут була переважно молодь, не зациклена на ідеології, як бабці з КПУ, — каже Ігор. — Нас об'єднав громадський обов'язок, бо всі тут були по велінню серця».

      Тодішній керівник червоного комсомолу Олександр Старинець, який нині вже не комуніст i представляється як ветеран руху, додає: саме тоді були зроблені перші кроки до свободи та розбудови демократії: «Шість років минуло, й, озираючись назад, ми бачимо, що щось не вдалося, десь були помилки, але ж свобода слова є? Є! Бо тоді про нас писало лише кілька сміливих журналістів, а сьогодні представників ЗМІ зібралося більше, ніж самих винуватців свята!» — каже Старинець.

      Усі казали, що сенс цiєї акції без політичних прапорів (єдиний прапор, піднятий поблизу символічного намета, — державний), — нагадати суспільству про ті події, щоб запобігти можливому свавіллю влади у майбутньому.

      «Ми тут за покликом серця, переважно ті з шістнадцяти, хто відсидів у «справі 9 березня». Але шкода, що багатьох тут нема, хто зараз у парламенті. Хотів би подивитися їм в очі! Наприклад, з нинішньою головою ФДМУ пані Семенюк я тут намет ставив разом, але її тут немає, — емоційно каже Олег Бойко, нині голова Товариства новітніх політв'язнів України та депутат Дніпровської райради Києва. — Що й казати, якщо Рада Європи визнала нас політв'язнями, а в Україні ми й досі не реабілітовані!»

      Аж тут на Майдані з'являється Юрій Луценко. Його поява неабияк позитивно вплинула на колишніх соратників. «Вип'ємо, хлопці, за справу, яку ми зробили!» — підняв екс-керівник МВС першу чарку горілки. Оглянувши намет за дротом, Луценко пожартував, що в 2000 році «багатші намети ставили». Журналістам на запитання, не пов'язані з річницею, колишній соціаліст не відповідав. Казав лише, що розчаровуватися сьогодні не варто, бо якщо порівняти Україну Кучми шість років тому, яка «йшла до диктатури під гуркіт міліцейських чобіт», i Україну сьогодні — усе стане зрозуміло. Без «України без Кучми» не було б i Помаранчевої революції.

      «Дайте ж мені поспілкуватися з хлопцями, до яких я прийшов! Бо доки ви мене тут розпитуєте, вони усе вип'ють та з'їдять!» — так «відмазувався» екс-лідер «УБК» Луценко від мас-медійників. А вже піднявши ще одну чарку з хлопцями, сказав, що розчарований лише тим, що саме 15 грудня не вийшов указ Президента про нагородження активістів акції «УБК». Державні відзнаки для них, на думку Луценка, можливо, були б кращою формою реабілітації. При цьому зі слів Юрія випливає, що на Банковій планують таке нагородження. Мабуть, він підказав як радник Президента.

      «Кучму — геть!» — згадав хтось старе гасло, i його одразу підхопили й інші учасники. «А тепер те ж саме, тільки з прізвищем Ющенка!» — запропонував Володимир Чемерис, який саме 15 грудня вважає Днем свободи (Майдан-2004 Чемерис не сприйняв). Але ці слова підтримані не були, а Луценко запропонував новий тост. Після четвертої чарки «За свободу!» він уже розповідав пресі анекдоти.

      В іншому місці — на відкритті фотовиставки, присвяченої шестиріччю «УБК», святкував Голова ВР Олександр Мороз та інші соціалісти, включно з Валентиною Семенюк, яка згадувала свій перший забитий цвях на Майдані. Але на центральну площу столиці до простих активістів вони не насмiлились прийти...