Відставка міністра закордонних справ Бориса Тарасюка стала, мабуть, найяскравішою і найзапеклішою віхою в протистоянні між Президентом і урядом, відколи в дію вступила політреформа. Гілки влади ставлять під сумнів легітимність дій один одного з приводу Тарасюка. А все це через недосконалість Конституції. Відтак існують справедливі побоювання, що рано чи пізно недоліки політреформи виллються у політичну кризу.
Виходів небагато: або однозначно витлумачити суперечливі положення Конституції, або вдосконалити Основний закон. Звісно, найкращим був би другий варіант. Але в нього мало віриться, зважаючи на розбіжності політиків у поглядах на перерозподіл владних повноважень. Усвідомлюючи таку перспективу, частина політикуму пропонує прийняти нову Конституцію на референдумі. Колишній суддя КС, а нинi — представник Президента в Конституцiйному Суді, доктор юридичних наук Володимир Шаповал зазначає, що для цього є правові підстави.
— Володимире Миколайовичу, висловіть, будь ласка, свою позицію на одне з топ-питань останніх двох тижнів: чи може суд загальної юрисдикції розглядати правомірність постанови парламенту про відставку міністра закордонних справ?
— Тут є дві обставини. Перша полягає в тому, що є рішення Конституційного Суду України щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб. Воно було винесене 7 травня 2002 року. В ньому передбачається, що право громадян на оскарження рішень державних органів влади і посадових осіб у суді є по суті універсальним. Тоді я був суддею КС і брав участь у цьому конституційному провадженні. Можу сказати, що для правосвідомості більшості суддів КС це рішення було майже революційним.
Але в цьому рішенні Конституційного Суду є ще дуже цікавий припис, і на ньому я хотів би наголосити. Це мотивувальна частина рішення, п'ятий пункт. Після констатації того, що в судах загальної юрисдикції можна оскаржити акти Президента або Верховної Ради з питань звільнення з посад, тут сформульована теза: «За винятком положень тих актів, які є наслідком конституційно-політичної відповідальності (статті 115, 122 та інші Конституції України) посадових осіб». Тут написано «інші». На жаль, Конституційний Суд не був до кінця послідовним і не розвинув цю тезу.
— Тобто цей пункт можна трактувати двояко?
— У принципі, так. Але, на моє переконання, і призначення, і звільнення міністра закордонних справ — це питання конституційно-політичне. В цьому випадку це справа політичної відповідальності міністра перед Верховною Радою. Чи був правопорушником чи ні — в цьому випадку не має значення. Якщо його дії не до вподоби більшості, яка репрезентує парламент, вона приймає відповідне політичне рішення.
— Свого часу подібні проблеми вже виникали і з Піскуном, і з Жовтяком, і з Гаркавою.
— Ну з головами ОДА тут проблеми трішки іншого гатунку. Хоча, наприклад, моя особиста думка така, щоб у законодавстві було чітко зазначено норму, що відповідні питання щодо посадових осіб, призначення та звільнення яких встановлені конституційною процедурою, не могли бути предметом розгляду в судах загальної юрисдикції (за певними винятками).
У проблемі, про яку ми говоримо, є ще один дуже важливий нюанс. У нашій Конституції є недостатньо виразна, на мій погляд, стаття — 124-та, частина друга. Там сказано: «юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі». На мій погляд, цю статтю треба трактувати обмежено. Бо широке прочитання цього словосполучення може призвести до екзотичних ситуацій.
Але на сьогодні громадянин Тарасюк мав юридичні підстави звертатися до суду загальної юрисдикції. По-перше, це Кодекс адміністративного судочинства, який дозволяє оспорювати в суді акти, зокрема Верховної Ради. І по-друге, це недостатньо виразне тлумачення положень Основного закону, здійснене Конституційним Судом.
— Чи можна звільнити міністра закордонних справ (як і міністра оборони) без подання Президента до парламенту?
— Я, державний службовець, представляю Президента в Конституційному Суді. Тому не можу дати розгорнутої відповіді на це питання через свій посадовий статус. Але я прихильник бук-валь-но-го тлумачення Конституції. Вважайте, це натяк на відповідь.
— Як відомо, Президент видав указ, яким зобов'язав Тарасюка й надалі виконувати обов'язки міністра. Представники парламентської більшості вважають, що глава держави не мав такого права.
— Я не збираюся ставити під сумнів указ Президента з цього приводу. Однак зазначу, що указ Президента був спробою підтримати судове рішення, яка, як на мене, не була обов'язковою.
— Указ Президента свідчить про те, що він не згоден із постановою парламенту про звільнення міністра закордонних справ. Чи не збирається глава держави направити подання з цього приводу в Конституційний Суд?
— Мені відомо, що в КС уже зареєстроване подання. Його внесла група народних депутатів. А дублювати подання... Давайте пожаліємо Конституційний Суд! У них 60 подань. На відміну від багатьох колег, я не є таким оптимістом і не вважаю, що деякі рішення можна розглянути за місяць-два.
— Так чи інакше ми дійдемо висновку, що причиною подібних протиріч щодо, наприклад, Тарасюка є недосконала Конституція.
— У Конституції, я сказав би, по-нехлюйськи прописаний текст багатьох принципово важливих положень. Тут є дві сторони проблеми. Перша і, вважаю, ключова: недолугість деяких положень Конституції в її новій редакції, особливо в тій частині, яка стосується функціонування вищих органів держави і взаємозв'язків між ними. Другий бік — це небажання політиків чітко дотримуватися навіть тих норм, які є достатньо очевидними і однозначними у формулюванні.
— Коли ви працювали в Конституційному Суді, то розглядали в тому числі й проекти внесення змін до Основного закону. Чи важко було розглядати ці тексти, чи бачили ви тоді ті проблеми, про які сьогодні говоримо?
— Це був останній період роботи КС. Цей час був обтяжений певними обставинами. В мене є відчуття, що не все було чисто і з боку КС. Не говоритиму, що там були якісь афери, але, очевидно, тоді Суд відчував політичне замовлення з боку чинної влади стосовно проведення такої реформи. Не все було чисто з точки зору проходження законопроектів у КС. Наприклад, свого часу законопроект про внесення змін до Конституції не був прийнятий Верховною Радою в остаточному варіанті (йдеться про 8 квітня 2004 року, коли за проект, який початково мав 4105 номер реєстрації, проголосувало 294 депутати. — Авт.). А через вісім місяців було прийнято практично ідентичний проект, тільки зі зміненим номером (початковий номер реєстрації — 4180. — Авт.) і з певними змінами косметичного характеру. Цей проект перед тим подали до Конституційного Суду. А Конституція передбачає таку норму: якщо проект про внесення змін до Конституції не був прийнятий ВРУ, то його повторне внесення можливе не раніше ніж через рік. А це був фактично той же законопроект.
— Змінилося кілька ком і розділових знаків...
— Вибачте, Конституційний Суд призначений для того, щоб забезпечити і процедуру конституційних змін, і їхній зміст. Якщо КС стане на формальні позиції, то виникає питання: який же він охоронець Конституції? У даному випадку, з боку КС відбулося те, що називається «підтанцювали». Хоча треба було сказати: «Ні, панове! Є процедура 12 місяців, а ви підсунули нам той же проект». Це ж те саме, коли є та сама людина, але змінила костюм. І навіть не костюм, а капелюх.
— Володимире Миколайовичу, чи бувало таке, що Конституційний Суд виносив рішення, не стільки аналізуючи законодавство, скільки оглядаючись на те, який резонанс може викликати його рішення?
— Очевидно. Я вам хочу сказати відверто, це нормальне явище. Тому що судді — це громадяни. Біля 80 відсотків справ, які розглядав той Конституційний Суд, мали суто політичну значущість. Відверто кажучи, іншого й бути не могло. Скажу більше: були випадки, коли справа, яка може викликати значний резонанс, розглядалася дуже повільно і довго, коли рішення по певних справах виносилося в такий момент, коли після цього наступав охолоджувальний період. Наприклад, рішення про той же «третій термін» було прийняте за кілька днів до Нового року. Всі були свідомі, що далі йтимуть парламентські канікули, а люди будуть зайняті не політикою, а домашніми справами. Це, будемо говорити, є проявом такої вульгарної, але тактики.
— Я недарма вас про це питав. Річ у тім, що нещодавно колишній Голова Верховної Ради Володимир Литвин, який відіграв чи не головну роль у прийнятті змін до Конституції, визнав: якщо Конституційний Суд вчитуватиметься тільки в закон і не припадатиме вухом до землі, щоб почути, що коїться в політиці, то скасує політреформу.
— Якщо КС перейде межу і буде діяти в площині політичної кон'юнктури, то він перестане бути судом. Конституційний Суд — це 18 людей, які мають різний досвід. Я їм співчуваю, відверто скажу...
— Чому?
— Тому що ми починали роботу в Конституційному Суді за інших обставин. Ми були першими, були новим інститутом. До нас придивлялися, не всі уявляли, якими можуть бути результати наших висновків. А зараз у суддів нема часу на сумнів. Їм треба приймати рішення. Вже починаються натяки, мовляв, чому п'ять місяців КС мовчить.
— Справді, рішень Суду ще не було.
— Я пояснюю це багатьма чинниками. Думаю, значною мірою тут працюють психологічні причини. Для всіх людей, окрім тих кількох, які залишилися в КС від минулого складу, це принципово нова справа.
— Давайте повернемося до політреформи. То чи можна її скасувати?
— У випадку наявності такого подання в КС існує теоретична та юридична можливість прийняття рішення щодо невідповідності Конституції закону України про внесення змін до Основного закону, прийнятого 8 грудня 2004 року. Це можливо. Процедура розгляду дійсно була порушена. Тому є підстави говорити, що в цьому випадку можуть бути застосовані положення статті 152 Конституції, де говориться, що «закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності».
Справа не в «пакетному голосуванні» (зміни до Конституції приймалися «в пакеті» зі змінами до закону про вибори Президента. — Авт.), а в тому, що була порушена процедура розгляду цього закону. Наголошую: процедура розгляду.
І тут виникає дуже серйозна проблема, про, яку, на жаль, мало говорять. Я нічого не пропоную, але уявімо собі, що прийнято рішення про неконституційність закону про внесення змін до Основного закону. Що далі? А потім відбувається таке: згідно з чинним законодавством, цей закон визнається таким, що не відповідає Конституції. У нас у країні склалася така практика, що орган, який прийняв акт, що визнаний неконституційним, повинен внести до нього потрібні зміни. Далі, я так думаю, Верховна Рада мала б прийняти відповідні рішення. І тут ми переходимо в політичну площину.
— Парламент має голосувати за це простою більшістю чи конституційною?
— Думаю, це питання, яке постане одним із перших. Тут треба буде дивитися на рішення КС. Я не знаю, яким воно може бути. Але найбільш важливе наступне. Чи після невизнання неконституційним закону 2222 автоматично відновлюється попередня редакція Конституції? Це цікаве питання! Мені здається, тут не все так просто.
Хоча є цікава обставина: в перехідних положеннях закону 2222 не сказано, що норми, до яких внесено зміни, скасовуються. З іншого боку, ще з часів римського права діє принцип lex posterior derogat legi priori: наступний закон скасовує попередній. Не виключено, що змінені норми будуть визнані неконституційними, а інша частина положень залишиться діяти. Тоді в Конституції утвориться діра. І її треба буде заповнити. Очевидно, таке рішення мала би прийняти Верховна Рада.
— Чи може цю діру заповнити той-таки Конституційний Суд?
— Я так думаю, що КС — це такий орган, який не уповноважений займатися правотворчістю.
— Але ж і Верховний Суд не уповноважений призначати дату виборів, одначе на президентських виборах, зважаючи на тодішні обставини, він постановив призначити «третій тур».
— Скажімо, є восьма стаття Конституції, де йдеться про те, що в державі діє принцип верховенства права. Для багатьох це теоретична абстракція, але, на мій погляд, квінтесенція принципу верховенства права полягає в тому, що всі правові акти, які приймаються в державі, мають бути правовими і за змістом, і за формою. Це особисто моє міркування, але може бути таке, що з посиланням на принцип верховенства права Конституційний Суд, винісши рішення про неконституційність закону 2222, йде далі як охоронець Конституції і відповідно визначається. Виключати цього я не можу.
— Володимире Миколайовичу, зізнаюся одразу: наступна теза для мене є абсурдною, але я таки попрошу вас її прокоментувати. Деякі політики стверджують, що скасування політреформи автоматично призведе до нелегітимності Президента, бо його обирали за тим виборчим законом, зміни до якого були внесені в одному «пакетному голосуванні» з політреформою.
— Ми говоримо про закон 2222 і процедуру його розгляду. А вже інше питання — якщо Конституційний Суд поставлять перед необхідністю визначити, чи відповідала Конституції процедура «пакетного голосування». Але я дуже сумніваюсь, що, якщо подібне питання порушать, то КС відкриє провадження у такому контексті справи. «Пакетне голосування» — це справа Верховної Ради. Чесно кажучи, вважаю, що подібні висловлювання — це спекуляції.
— Чи реально вирішити проблему недосконалості Конституції іншим шляхом — удосконаленням її тексту через політичний компроміс?
— Це найкращий вихід. Президент України — і, я думаю, це реалізація його функцій як гаранта додержання Конституції — постійно наголошує на потребі системного удосконалення Основного закону. Глава держави свідомий, що можна йти різними шляхами. Один із них — це розробка компромісного тексту змін до Конституції, який потім можна внести до парламенту. Президент закликав політичні сили до співпраці. Але глава держави також сказав, що, якщо парламент не захоче прийняти такий комплексний закон, він залишає за собою право апелювати до народу.
І тут я хотів би відзначити, що існує юридична можливість прийняття нової Конституції на референдумі. Нехай панове опоненти уважніше читають рішення КС від 5 жовтня 2005 року. Процитую кілька тез: «Із нормативно-правового змісту положень частин другої, третьої статті 5 Основного закону України, за якими народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні та народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, випливає, що народ має право приймати нову Конституцію України».
Процитую ще один момент: «Будь-які дії держави, її органів або посадових осіб, що призводять до узурпації права визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке належить винятково народові, є неконституційними і незаконними».
Я хотів би нагадати, що ні в 85 статті (про повноваження парламенту. — Авт.), ні в будь-якій іншій не прописано повноважень Верховної Ради приймати нову Конституцію. КС витлумачив 5 статтю очевидно і буквально: право встановлювати конституційний лад — означає приймати нову Конституцію, це право народу. У деяких випадках Верховна Рада за допомогою всеукраїнського референдуму може вносити зміни до Основного закону, а приймати нову Конституцію вона не уповноважена. Тому розмови про те, що прийнята на референдумі Конституція ще мусить пройти затвердження у Верховній Раді — це дурниці! В Польщі, Румунії, Сербії, багатьох інших країнах Конституція спершу приймалась парламентом, а потім затверджувалась на референдумі. Але так, щоб спершу референдум, а потім — рішення парламенту, де ж таке чувано? Ніде не буває, щоб хвіст крутив собакою!
— І яким ви уявляєте цей референдум?
— Треба детально вивчити досвід тих країн, де Конституція приймалася або затверджувалася на референдумі. А найголовніше — потрібно роз'яснити народу, про що саме йдеться. Це одне з найголовніших питань.
— А як виглядатимуть бюлетені? На дільницях роздаватимуть книжечку, і люди навпроти кожного пункту проекту Конституції ставитимуть галочки, чи як?
— Закони не друкують в бюлетенях. Усе просто: потребуватиметься відповідь «так» або «ні». Якщо в вас є позиція і ви знаєте, що саме пропонується в проекті Конституції, ви проголосуєте.
— Ви вже згадували про позицію Президента, спрямовану на вдосконалення Конституції. Місяць тому він видав указ про створення конституційної комісії. Чи сформовано її склад, чи приступила вона до роботи?
— Така комісія поки що не сформована. На пропозицію Президента відгукнулося тільки дві фракції у Верховній Раді: БЮТ і «Наша Україна». Було б дуже добре, якби така комісія запрацювала. А найбільша прикрість, яка може бути в цьому випадку, — це створення паралельної конституційної комісії.
— Власне, Верховна Рада вже прийняла рішення про таку комісію. Причому того ж дня, коли свій указ із цього приводу видав глава держави.
— Якщо людина налаштована на результат, а не на те, щоб заговорили тему, тоді треба створювати консолідовану комісію. Якщо компроміс не буде знайдено, Президент достатньо чітко сказав про можливі інші перспективи. Думаю, знайдуться політичні сили, які згідно зі статтею 72 чинного Основного закону будуть ініціювати референдум для прийняття нової Конституції.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
