Хмари не розстрілюють. Опозиціонери теж живі

      Щоб не сказати — «це було жалюгідно», зауважмо, що рівно три роки тому в цей день на тоді ще не перебудованому майдані Незалежності в Києві зібралося також небагато людей, які почали мітинг-резонанс «касетного скандалу», що став фактично безстроковим, перерісши у наметове містечко акції «Україна без Кучми». Позавчора співкоординатор «УБК» (яка вважається такою, що ніби триває) Володимир Чемерис нагадав дуже правильні слова відомого в «безкучмістських» колах Михайла Свистовича: «Якщо ми й не врятуємо українську демократію, то врятуємо бодай її честь». Отак близько двохсот небайдужих осіб зійшлися в неділю на тому самому місці, що й на початку «УБК-2000», аби відзначити третю річницю ініціативи, яка була явно незайвою для української політики, бо таки розширила територію свободи принаймні в окремих умах, якщо не на сторінках газет та теле- й радіоканалах.

      Плакати із закликами на революційний концерт-мітинг висіли по всьому центру столиці, але в Києві йшов рясний холодний дощ із похмурих небес, а наш День свободи (як називають 14—15 грудня українські революціонери) — це не французький День взяття Бастилії. Хмари над містом не розстрілюють, щоб визирнуло сонце. Тож було мокро й мрячно, і — символічно. Щойно по Хрещатику відгомоніли велелюдні міліцейські паради до Дня міліції, на гігантському екрані край майдану демонстрували ролики, що оспівували звитяги наших правоохоронців — тих самих, які боролися з мешканцями опозицiйних наметів тієї знакової зими 2000—2001-го. Добре, що вiдеоролики були беззвучні й не глушили і без того слабенький концерт рокерів та бардів — прихильників «УБК». З-під «бані» монумента Незалежності, де було хоч трохи сухіше, співали «Самі свої», «Вій», Едуард Драч і Анатолій Сухий.

      У ході акції відбувся «перформенс»: кожен бажаючий, умочивши руку в гуашеву фарбу, міг поставити відбиток долоні на великому щиті, засвідчивши «єдність» та «проголосувавши» у такий спосіб за зміну Системи економічних, політичних і соціальних відносин в Україні. Охочих було небагато. Чи то недоорганізували захід (у якому точно бракувало соціалістів співкоординатора-2 Луценка), чи то яка Система — така й погода...

      Багато змінилося з 2000—2001 років і в один, і в інший бік. Скандування «Кучму — геть!» майже не виходило. А плакат із написом «Кайдани порвіте!» та двома кулаками, що розривають ланцюги, був той самий. І майже не полиняв та не вицвів.