Минулого тижня редакція «УМ» розпочала акцію «Захистимо світлу пам'ять Джеймса Мейса!», мета якої — засудити паплюження комунiстами iменi видатного сина американського народу й полум'яного патріота України. Заступник директора Інституту історії України НАНУ, доктор історичних наук Станіслав Кульчицький вважає акцiю потрібною «для утвердження правди й духовного очищення суспільства». Він пояснює ідеологічну агресивність комуністів, які звинуватили покійного Мейса у виконанні якихось завдань Білого дому та ЦРУ, «боротьбою за політичне виживання».
Подаємо коментар пана Кульчицького — колеги Мейса з дослідження Голодомору.
— Те, що влаштували комуністи у Верховній Раді, не стало для мене несподіванкою. Річ у тім, що, прибувши на початку 1990-х років з Америки, Джеймс Мейс намагався донести до українського народу своє розуміння його національної історії. Те ж саме робили ми в Інституті історії України НАНУ. Цілком зрозуміло, ми були однієї думки. Комуністи діяли проти нас різними способами. Проти Мейса агресивніше.
Я не дуже пильно стежу за комуністичною пресою, навіть за статтями, присвяченими мені особисто. Всі вони однотипні. Та слід відразу внести ясність, що дає ключ до розуміння колізії. До КПУ належить та частина комуністів, які після проголошення 1991 року незалежності України опинилися на манівцях політичного життя. Вони можуть спертися лише на тих, хто дотримується старих стереотипів і живе мріями про світле минуле. Ця частка електорату постійно зменшується. Не тільки тому, що представники старшого покоління вмирають. Вони стають іншими ментально.
За що, власне, ці люди мають ненавидіти Джеймса Мейса? Вони нічого про нього не знають. Проте знають «концепцію» історії, яку всотували з жовтеняцького віку. Вожді сучасної КПУ зацікавлені в тому, щоб цей статус-кво зберігався. Адже це їхня єдина опора, їхній електорат. Не допустити його звуження за рахунок того, що люди почнуть думати інакше, — причина не тільки нападок на Мейса, а й агресивного несприйняття переоцінки нашого минулого.
Комуністи картають Мейса, називаючи його агентом ЦРУ. Мене вони картають за те, що раніше я був таким, як вони, а тепер став зовсім іншим. Молодь вони здебільшого не чіпають, а нападають на тих, хто переосмислює історію. Вони називають це її перекроюванням. Комуністи не розуміють і не хочуть розуміти, що сталінська історія, втілена в короткому курсі історії ВКП(б), — це аж ніяк не літопис подій. Це спотворене відображення минулого. Нам треба дійти до коріння справжньої історії України.
Комуністи нападають на Джеймса Мейса саме тому, що він сприяв цьому, розкривши страхітливу правду про Голодомор. Вони й досі мислять категоріями «холодної війни» і вважають видатного дослідника «найманцем імперіалізму».
Насправді за короткий проміжок життя в Україні (всього тринадцять років) доктор Мейс зробив дуже багато. Так багато, що ми цього ще не оцінили й тільки після його смерті почали приглядатися до його наукової спадщини. Раніше він узагалі нікого не цікавив. Окрім комуністів, як об'єкт нападок.
Однак сталося так, що до влади в Україні прийшов національно свідомий — у широкому розуміннi цього слова — Президент. Він намагається підвести під національну ідею важливі важелі, зокрема створення Українського інституту національної пам'яті, й розгорнути на широкому міжнародному тлі трагедію Голодомору, пов'язану безпосередньо з Мейсом. Цілком зрозуміло, Віктор Ющенко підтримав ініціативу «УМ» про його нагородження орденом князя Ярослава Мудрого та увічнення його пам'яті.
Усе це додало гостроти в оцінках діяльності Джеймса Мейса. З одного боку, відбувається глорифікація. З іншого — посилюються нападки тих, хто в оцінці історії чіпляється за старі догми.
Я можу вас запевнити, що за життя Джеймс Мейс ніколи не полемізував із комуністами, хоч чітко визначив їхню роль в історії. Він ніколи не втручався у внутрішні справи України. Він не раз казав мені про це особисто. Мейс вважав, що тільки самі українці мають вирішувати свої справи.
Загалом сьогоднішнє українське суспільство дуже добре ставиться до Мейса. Можна навіть сказати, що пієтетно. Тож мене особисто не дратують нападки комуністів на Мейса. Це їхній «хліб». Переосмислення новітньої історії України, в яке він зробив великий внесок, означає їхню політичну смерть.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
