День і ніч на Андрія

      Святий Андрій, родом iз Палестини, першим з апостолів пішов за Ісусом, за що і був прозваний Первозванним. Згодом він привів до Христа свого брата Петра. Св. Андрій і св. Петро уособлюють дві гілки християнства. За переказами, Андрій ніс вчення Христове до багатьох країн Європи та Азії. Побував він і у Києві. На березі Дніпра поставив хрест і сказав своїм супутникам: «Бачите ці гори? На них засяє благодать Божа й буде велике місто».

Київська преса наприкінці ХІХ ст. писала про надзвичайну популярність андріївських розваг серед киян, що справляли їх «і на вулиці, і вдома». А наприкінці 1880-х років виникло таке міське повір'я: молоді люди одружаться протягом року, якщо ввечері, на службі в Андріївському храмі, виявляться притиснутими один до одного. «І цього повір'я, — обурювався газетний репортер, — кияни дотримувалися твердо».

      Андріївські вечорниці напередодні свята були, мабуть, найулюбленішими в українських тінейджерів минулих століть. Дівчата пекли обрядовий корж із діркою посередині, який, власне, і називався Калетою (Калитою), балою або просто коржем. Андріївський корж робився  в складчину — кожна дівчина приносила трошки борошна, і тісто замішували при повному мовчанні, непочатою водою, це був певний ритуал. На рівненському і київському Поліссі ще до 50-х років ХХ століття зберігався старовинний звичай випікання андріївського коржа на дубових, кленових або капустяних листках. Калету магічно прикрашали калиною, родзинками, горіхами, маком. Круглий хліб із діркою посередині в ритуалах багатьох слов'янських народів наділяється магічною силою, оберігає, як і вінок, кільце. 

      Калeту перев'язували червоною шворкою або поясом і перекидали через сволок. Біля Калети садовили хлопця, здібного до жартів і витівок, якого називали Писарем, Паном Калетинським або Дідом. Він мав обов'язково розсмішити інших учасників гри, що по черзі під'їжджали верхи на коцюбі до Калети, намагаючись відкусити шматочок, не торкаючись до коржа руками. Інколи учасники перевдягалися у Діда і Бабу. На Поліссі Дід і Баба традиційно пов'язані з культом померлих предків, що відвідують живих родичів у певні дні протягом року. Дослідники слов'янської давнини припускають, що веселощі, сміх мали захистити учасників гри «Калета» від смерті, але смерті не людини, а Сонця. Адже відбувалася розвага саме тоді, коли наставав час найдовших ночей і найкоротших днів, тобто час, коли Cонце «вмирає».

      Після закінчення гри молодь влаштовувала загальну вечерю, де Калета ділилася на всіх порівну. Дівчата готували вареники, причому один великий вареник ліпили у вигляді бугая, прироблюючи йому ріжки і хвостик із сирої картоплі, а очі — з квасолі. Він діставався тому хлопцеві, котрий не засміявся під час кусання Калети.

      Ніч напередодні Дня святого Андрія вважалася чарівною: можна було пізнати свою долю. Дівчата клали під подушки замок із ключем, сподіваючись побачити уві сні, хто його прийде відкривати, — той і буде сватати. Або робили з вишневих гілочок місточок: хто переведе через місток, з тим будеш вік жити. Хлопцям же в цю ніч дозволялося бешкетувати і розігрувати односельців. Вони знімали у сусідів ворота і заносили їх аж за село, зав'язували мотузками двері, закривали склом димарі, затягували на дахи хат або хлівів вози чи сани, перегороджували вулицю. Статечні хазяї не сварилися, а ставилися до таких жартів поблажливо, адже це був єдиний день протягом року, коли молоді дозволяли такі витівки.

Олена ЧЕБАНЮК,

фольклорист.