До переповненої зали Полтавської філармонії Борис Тарасюк ввійшов не лише без краватки, а й без повноважень міністра закордонних справ. Відповідно, в нього не було потреби стримувати емоції чи шукати нейтральні, обтічні формулювання. На чергові, вже сьомі за ліком, міжобласні збори депутатського активу Народного руху України він приїхав у єдиній іпостасі голови цієї партії.
З активістами Полтавщини, Чернігівщини, Сумщини і Черкащини обговорювали як підсумки минулих виборів, так і подальші перспективи. Втім Тарасюк у заявах торкнувся і своєї відставки. Він назвав постанову Верховної Ради «незаконною», оскільки «Конституція не дає повноважень Прем'єр-міністрові робити подання щодо звільнення міністра закордонних справ і міністра оборони», і це «прерогатива Президента України».
«Гоніння на міністра закордонних справ, як і на міністра оборони Гриценка, почалися далеко не вчора, — зазначив Тарасюк. — Моя принципова позиція давно викликала свербіння в «антикризовиків» і особисто в Януковича. І йдеться не просто про ідеологічні розбіжності, а про виконання інструкцій, що вироблялися не в Україні».
Тарасюк відзначив, що у 2000 році він це вже проходив: тоді Кучма звільнив його з уряду Ющенка—Тимошенко. Звинувачення, які лунали на його адресу в парламенті у п’ятницю, Тарасюк назвав «абсурдними». «Ось деякі з них, — навів приклади Тарасюк. — Українське МЗС про здійснену роботу звітує лише перед американським посольством. Або інший «перл»: Тарасюк ненавидить усе слов'янське і все православне... Зрозуміло, що «антикризова» коаліція змусила мене звітувати достроково лише для того, щоб вчинити тиск на Президента, на його повноваження і спробувати переглянути зовнішню політику нашої держави», — відзначив екс-міністр.
Дехто з партійців пропонував використати останні наїзди на Тарасюка для «розкрутки»: і особистої, і партійної. Бо, мовляв, тепер «Борис Тарасюк стає національним героєм, який бореться з Януковичем». Після подібних слів у залі постійно лунали аплодисменти. Щоправда, досить швидко тонули у набагато мінорніших тезах активістів з глибинки. На кшталт «національна демократія як організована сила зараз розгромлена, деморалізована, дезорієнтована»; «мені іноді своїм рухівцям соромно в очі дивитися»; «сьогодні чи не вперше за багато років не знаходжу слів для підтримки рухівських побратимів»...
Будь-яке ідеологічне питання автоматично наштовхується на інше питання: з ким той чи інший погляд реалізовувати? Бо, наприклад, союз із НСНУ в Полтаві досить сильно дістав на горіхи. На думку багатьох рухівців, «нашоукраїнці» пригнічують їх як на місцях, так і «нагорі», насамперед у кадрових питаннях. Тарасюк зазначив, що його партійна група у Верховній Раді, протестуючи супроти порушення «союзницьких зобов'язань» з боку «нашоукраїнців» під час обрання голови парламентського комітету з питань євроінтеграції (ця посада була квотою Руху), навіть замінила на своїх місцях у сесійній залі помаранчеві прапорці на власні, рухівські. А також заявила про те, що «залишається вільною від виконання будь-яких рішень фракції».
А от довгоочікуваного об'єднання двох «скалок» колись єдиного Руху, якими є зараз НРУ й Українська народна партія, з усього видно, доведеться ще зачекати. За словами Тарасюка, вже зроблено перші кроки до конфедерації цих партій. На думку екс-міністра, саме «конфедерація повинна стати першим кроком на шляху до об'єднання наших політичних сил в одну партію». Наразі йдеться про невеликі об'єднавчі здобутки: спільну з Костенком прес-конференцію, покладання квітів до пам’ятника видатним українцям на річницю першогрудневого референдуму, конфедеративні документи. А точніше — документи-пропозиції спеціально створеної для цього робочої групи. Відповідаючи на запитання кореспондента «УМ» стосовно структурного формату такої конфедерації і можливі часові рамки для її створення, Тарасюк порадив не поспішати і не прив'язувати таку тонку й делікатну справу до якихось дат.