Ситуація, яка сьогодні склалася в Україні стосовно поширення ВІЛ/СНIДу, визнана найгіршою серед усіх країн Східної Європи та Центральної Азії. Сьогодні, у Всесвітній день боротьби зі СНІДом, про це нагадують тисячі українців, які потерпають від цієї невиліковної хвороби. Про причини такого невтішного лідерства і способи покращення ситуації «УМ» розповів колишній міністр охорони здоров'я, а зараз народний депутат Микола Поліщук.
До 2005 року в нашій країні боротьбу з епідемією ВІЛ-СНІДу проводили більше на словах, аніж на дiлi, стверджує пан Поліщук. Ситуація змінилася, коли в Україні запрацювала новостворена Національна координаційна рада з питань запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу. «Якщо на початку 2005 року антиретровірусну терапію за бюджетні кошти отримували тільки 140 осіб, то наприкінці року за державний рахунок лікувалися понад три тисячі ВІЛ-носіїв, — нагадує Микола Єфремович. — Робота була організована настільки добре, що Генеральний секретар ООН Кофі Аннан рекомендував іншим країнам взяти на озброєння українську систему протидії ВІЛ/СНІД. І на це відразу пішла реакція — Глобальний фонд тоді виділив Україні 67 мільйонів доларів, канадський уряд — п'ять мільйонів, німецький уряд дав близько трьох мільйонів... Але коли відбулися зміни в уряді, Національна координаційна рада перестала працювати, і всі країни-донори призупинили грошову допомогу...»
За словами професора, сьогодні Світовий банк поновив позику, але пишатися цим не дає змарнований недофінансований рік. На думку колишнього міністра МОЗу, аби дійсно зменшити захворюваність українців на СНІД, сьогодні треба відновити роботу згаданої ради — за аналогією до 2005 року. Технологію народження здорових малят від інфікованої матері треба запровадити в усіх великих містах країни, а не тільки в обласних центрах. Крім того, над подоланням проблеми мусить працювати не лише МОЗ, а й МВС, Міносвіти, Мінмолоді тощо. Адже більше 60 відсотків ВІЛ-інфікованих українців — це ін'єкційні наркомани, і чим менше людей будуть сідати на голку, тим більше вони матимуть шансів залишитися здоровими. А боротися з наркоманією (як, власне, і з проституцією) мусять не лише медики, а й правоохоронці, педагоги, соціальні працівники.