...Коли наші читачі читали дев'ятий номер газети, Україна вже була незалежною: кілька днів перед тим Верховна Рада прийняла історичний Акт. На першій сторінці того номера з-поміж іншого надруковано замітку про прес-конференцію Голови Верховної Ради Леоніда Кравчука. «Говорячи про визнання незалежності України, — пише «УМ», — Л. Кравчук сказав, що це можливо тільки після 1 грудня. Якщо народ України своїм голосуванням підтвердить Акт, проголошений Верховною Радою».
Втім навіть після прийняття Акту загроза незалежності ще існувала. У жовтні (№18) «УМ», скажімо, надрукувала замітку про з'їзд депутатів різних рівнів Південної та Східної України. З-поміж іншого на ній обговорювалися ідеї федералізму, символіки нової держави, співпраці з країнами колишнього СРСР. «Ідея Криворізько-Донецької республіки витає у повітрі», — писала «УМ». Як бачимо, ідеї сепаратизму та різних ПіСуАРів виникли ще тоді. На щастя, минулося...
На 1 грудня було призначено також президентські вибори. Газета писала про всіх кандидатів, у ті часи проявила плюралізм, іноді навіть, сказати б, «гострий». І, хоч найбільше писалося про Леоніда Кравчука, йому теж не раз перепадало від журналістів «УМ». Слово на шпальтах мали всі. У жовтневому номері В'ячеслав Чорновіл — головний суперник Л.М. на президентських виборах — каже, що не вірить «у щирість багатьох речей, про які говорить Кравчук, не вірю, що він — за незалежність». Чорновiл обурювався, що «швидко Кравчук узяв на озброєння наші гасла», і додав: «Мені показали вчора запис його виступу, він цитує мене».
У номері за 22 листопада на першій сторінці «УМ» — красномовний заголовок: «1 грудня: голосуємо за незалежність». На четвертій сторінці — деталі: «Ми сподіваємося, що наступний номер «УМ» вийде вже в незалежній державі й1 грудня стане світлою датою в нашій історії». На першій-таки шпальті — дані соцопитування, за якими Кравчука підтримує 47,5 відсотка українців, а Чорновола — 17,3. Заголовок до соціології теж красномовний: «Ще нам, браття-українці, посміхнеться доля».
Так і сталося: 23-й номер виходить із великим заголовком: «Україна вибрала незалежність і Леоніда Кравчука». «УМ» наводить попередні результати референдуму: в Києві — 92,87 процента виборців, АР Крим — 54,19, Тернопільській області — 98,67, загалом — понад 90 відсотків. І вже в другу чергу згадуються результати президентських перегонів: «Як повідомив голова ЦВК Віталій Бойко, є всі підстави вважати, що в президентських виборах переміг Голова ВР Леонід Кравчук. За попередніми даними, він отримав більше 60 процентів». І нижче: «Уже на другий день після референдуму, 2 грудня, Польща та Канада визнали Україну...»
Як прощання з СРСР на п'ятій сторінці того номера опубліковано фотографії Олега Єльцова, які він відзняв, подорожуючи влітку Союзом. Олег розумів, що СРСР розпадеться, тому «вирішив поспішати», бо «незабаром потрапити на уральський хребет буде складніше, ніж у Париж».
А жирною крапкою у референдумних перипетіях стала гумореска «Козячі витівки, або Пригоди Феді Голохвостенка у рік шести затемнень, двох референдумів, «гека-чука» і нашої Незалежності». Її було надруковано в останньому за 1991 рік номері. «Я, як завжди, прокидаюсь раненько, одягаю вихідного костюма і святкові шкарпетки, беру свою половину під руку і йду, — розповідає про 1 грудня Федя. — Вже, мабуть, й із зав'язаними очима знайшов би дорогу до нашої виборчої дільниці. Останнім часом ми частенько туди-сюди ходимо... Ну, Україні незалежній я, звичайно, сказав своє «так», — веде далі Федя. — І Хвеся моя «ні» закреслила і гордовито так на мене поглянула: бачиш, мовляв, чоловіче, я теж не цураюся великої політики. Я аж замилувався своєю дружинонькою: ну викапана тобі Раїса Максимівна!...».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
