Це навчання.
...Маршрутка починає лізти під гору і водій вмикає нижчу передачу. При цьому важіль коробки передач висмикується і залишається у нього в руці. Водій нервує, пасажири в шоці. Він швиденько запихає важіль на місце. Маршрутка їде, але у механізмах щось тріщить. На перехресті водій зупиняє мікроавтобус, витискає ручне гальмо і вмикає аварійний сигнал. Потім знімає важіль і накриття з коробки передач. Крізь діру в підлозі видно асфальт. Уже зовсім збитий з пантелику, з руками брудними від мастила, водій починає порпатися в коробці передач. На світлофорі — зелене. Машини позаду сигналять. Нарешті впорався. Ми «знімаємось з ручника» і рушаємо. Маршрутка їде, але в коробці все одно тріщить, тож історія повторюється на кожному перехресті.
Подібні «приколи» (свідком вищезгаданого я сам став недавно) може розповісти кожен, хто їздить у громадському транспорті. Всі знають, як деренчать усі деталі у давно вже «пенсійного віку» автобусах і як «літають» невеличкі, до краю «запаковані» маршрутки, проштовхуючись «закоркованими» дорогами в години пік. Але найстрашніше, що коли раніше аварії пасажирського транспорту робили сенсацію, то зараз вони трапляються мало не щодня.
За порушення правил дорожнього руху покарання для водіїв пасажирського транспорту не є жорсткішими, ніж для решти. П'яному водієві світить штраф від 15 до 20 неоподаткованих мінімумів (один мінімум — 17 грн.) або позбавлення прав на 1,5—2 роки. А несправні гальма чи система керування потягнуть «аж» на 1—2 неоподаткованих мінімуми — тобто 17—34 гривні. Чи стільки коштує безпека людей, які їдуть у автобусі без гальм? І чи не дешевше заплатити такий штраф, ніж завдавати собі клопоту з ремонтом? Тим більше що і запчастини, і ремонт зараз влітають у добрячу копійку.
Але й штрафу з водія інспекторам не так просто добитися. Василь Рублюк, начальник автотехнічного відділу Департаменту ДАІ, каже, що проблема навіть не у величині штрафів, а в тому, що їх дуже важко стягнути. Якщо інспектор зупиняє кого-небудь за порушення правил дорожнього руху, найбільше, що він має право зробити, — написати протокол. Після цього порушник їде собі далі, а протокол передають до суду, і починається тяганина. Бо порушник не з'являється на розгляд своєї справи або просто не платить штраф, призначений судом. Відтак далеко не в кожному випадку ДАІ добивається свого. Звідси брак дисципліни у водіїв, каже пан Рублюк.
Є також проблема «нелегальних», незареєстрованих перевізників. Часто це люди з сіл, які не мають досвіду руху перевантаженими міськими шляхами і намагаються «наїздити» якнайбільше, аби заробити гроші. «На сьогоднішній день багато маршрутних таксі є власністю самих водіїв, які виїжджають на маршрути без медичного обстеження та огляду автомобіля, — каже заступник начальника управління ДАІ в Київській області Микола Горбонос. — Найчастіша причина аварій — перевищення швидкості, вона складає майже 20 відсотків від усіх ДТП. Останнім часом водії взагалі стали нахабні й порушують правила частіше».
Директор департаменту цивільного захисту МНС Василь Квашук розповідає, що найаварійнішими в Україні є магістралі «Київ—Чоп», «Київ—Одеса» та «Київ—Дніпропетровськ». Київщина посідає друге місце за кількістю аварій на шляхах. «Дороги Київської області є центральною мережею до міста Києва, тож за годину по них проходить майже 42 тисячі транспортних засобів, які в'їжджають до столиці. Тому теперішні шляхи потребують суттєвого розширення», — твердить Микола Горбонос.
Коли не вдається попередити причини, доводиться «пожинати» наслідки. Минулого тижня екстрені служби Київської області перевіряли свою готовність реагувати на складні аварії. Спільні навчання швидкої допомоги, міліції, пожежників, екологів, комунальних та інших служб відбулися в місті Біла Церква.
У різних частинах міста змоделювали три аварії. За легендою першої з них, товарняк, вантажений хімікатами, врізався на переїзді в автобус із тридцятьма пасажирами. Троє поролонових «пасажирів» загинули на місці, а решту, яких «зіграли» живі люди, довелося видовбувати з заблокованого автобуса. При зіткненні з вагона почав виділятися отруйний газ. Першими прибули рятувальники МНС і почали виносити «потерпілих» та огороджувати місце аварії. Бідоласі, який застряг у зім'ятому автобусі, вони одягли протигаз і заходилися розгинати «залізні щелепи», які його тримали. Тим часом приїхали три машини швидкої допомоги і прийняли «врятованих» під свою опіку. Пожежники поставили водяну завісу на шляху хімікалій і залатали бочки з отруйною речовиною. Відтак прибули співробітники ДАІ, аби спрямувати рух транспорту в обхід місця аварії, а ще за кілька хвилин — слідчо-оперативна група міліції, яка відзняла на відео місце та обставини пригоди. Одночасно приїхали санепідемслужба та екологи, щоб заміряти параметри забруднення і спрогнозувати його наслідки. Останньою прибула комунальна служба, яка поміщає тіла загиблих до спеціальних мішків та доправляє їх на судово-медичну експертизу.
Аналогічним чином рятувальники діяли і в другому випадку, коли в автоцистерну з аміаком в'їхав пасажирський мікроавтобус «РАФ».
«На десерт» приготували справжній екшен: легковик з водієм та трьома пасажирами з'їхав у річку Рось і пішов на дно. Врятуватися вдалося лише водієві, який спромігся вилізти на дах затопленого автомобіля. Тут починається підводна одіссея команди МНС: після того, як за допомогою троса й рятувального круга витягли на берег водія, за справу береться водолаз. Він пірнає, досліджує «обстановку на дні», а потім прикріплює до «підводної машини» спеціальні повітряні подушки, які, набираючи повітря, піднімають її на поверхню. На берег автомобіль доправляють краном.
Такі ситуації для навчань вибрані зовсім не випадково. Вони типові. Якраз у день навчань на Хмельниччині перекинулася автоцистерна з бензином, на щастя, вибуху не сталося й ніхто не постраждав. А за два дні до цього тим же білоцерківським рятувальникам довелося витягати дитину з холодного намулу. Працівники місцевого рибгоспу спустили воду в ставку, і дітлахи полізли збирати рибу. Один із них зайшов аж надто далеко, і коли прибули рятувальники, його вже по груди засмоктало в крижаний мул. Один із бійців МНС підібрався до хлопчака, обв'язав його мотузкою, і рятувальники витягнули їх обох.
У всіх цих випадках події розгортаються за 10—15 хвилин. За цей час на місці аварії йде бурхлива діяльність близько трьох десятків людей та численної техніки: машин рятувальників, пожежних екіпажів, карет швидкої допомоги, міліцейських «бобиків», тягачів-«евакуаторів», підйомного крана тощо. Незважаючи на швидку й скоординовану роботу всіх служб на навчаннях, у реальних умовах проявляються й недоліки, про які зізнаються самі рятувальники. Швидкість прибуття на місце ще «кульгає», тоді як у їхній справі секунди вирішують питання життя і смерті людей. У тій же Білій Церкві немає власного аварійно-рятувального автомобіля, санепідемстанція не має власного транспорту, а екологічна служба та медики із засобів особистого захисту мають лише марлеві пов'язки. За словами головного міліціонера Київщини Віталія Яловенка, на цілу область є лише три автомобілі для евакуації тіл загиблих, бракує також спеціальних пакетів: «Не дай Боже, щоб рідні загиблих побачили, в яких жахливих умовах перевозять останки», — каже пан Яловенко.
Аварійно-рятувальний автомобіль — окрема історія. Це універсальне авто, укомплектоване всім необхідним для роботи на місці аварії, зокрема домкратами й спеціальними гідравлічними ножицями, які ріжуть метал наче масло. Вони потрібні для того, аби дістати людину, яку затисло в автомобілі. Не маючи таких інструментів, рятувальники часто вдаються до підручних засобів, найчастіше — намагаються розігнути залізо ломом, ще більше травмуючи потерпілого. За словами Василя Квашука, Київська область має зараз три-п'ять аварійно-рятувальних автомобілів, тоді як у Донецькій вони вже є у кожному районі.
На технічне переоснащення рятувальників у наступному році уряд виділив 320 мільйонів гривень — у десять раз більше, ніж торік, але й цього недостатньо. Втім рятувальники оптимістично розраховують за п'ять років забезпечити себе технікою.
Першими «транспортну» тривогу забили мешканці міста Александрія, що на Кіровоградщині. Ще перед навчальним роком, як повідомляє «Автообоз», вони звернулися до Мінтрансу і місцевого мера з проханням вирішити питання безпеки мiжміських пасажирських перевезень. Городяни просто бояться відправляти своїх дітей-студентів на навчання в сусідні міста, адже не можуть бути впевнені, що ті доберуться туди живі і здорові. Найбільше батьків турбує перевантаженість автобусів, а також їхній технічний стан.
Чому в Україні так часто в аварії потрапляє громадський транспорт, «УМ» поцікавилася у водія, який працює на одному зі столичних маршрутів. Свою думку чоловік сказав, але назватися, зі зрозумілих причин, відмовився. «В Україні на сьогодні немає жодної маршрутки або автобуса, які б у технічному плані були в ідеальному стані. Чому? Бо гроші, які їхні власники мали б вкладати у ремонт, з'їдають численні побори — для міліції, для податкової, для оплати проїзду пільговиків — за проїзд останніх водіям же ніхто не компенсовує ні копійки, от і виходить, що ми їх возимо за рахунок свого ж сімейного бюджету. Словом, «викручувати руки» приватникам навчилися, а от контролювати їх — ні! Донедавна я працював на міжнародному маршруті, так графік нам там ставили так, що з Черкас до Києва треба було доїхати за півтори години. Уявляєте, з якою швидкістю потрібно гнати машину, щоб 200 з лишком кілометрів подолати за цей час? Тому й пішов звідти, щоб не ризикувати ні своїм життям, ні життями людей...»
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
