Таємничий таращанський тракт. Хрест на мiсцi, де було знайдено тiло, ймовiрно, Георгiя. (Фото Укрінформ.)
Поки в Апеляційному суді Києва слухається справа про вбивство Георгія Гонгадзе, українська та словацька пресa обговорюють зовсім неочікувану новину: знайдено ще одне тіло, яке могло належати покійному журналісту. Звістку про віднайдені на території Словаччини (район населеного пункту Ліптовські Мікулаш) рештки чоловіка днями підтвердив і прес-секретар тамтешньої поліції Мартін Корх. Речник словацьких правоохоронців був навдивовижу лаконічним: тіло знайдене ще в квітні 2001 року (тобто через сім місяців після зникнення Георгія), повідомив він. І додав: наразі поліція чекає на відповідні кроки з боку українських слідчих, які допомогли б словакам ідентифікувати невідомого...
На цьому сенсація закінчується і починається її осмислення. Але осмислення стає неможливим, адже в цій історії бракує багатьох деталей. Передусім є безліч питань до словацької сторони: чому, приміром, про трагічну знахідку повідомляють тільки зараз? Можливий, звісно, і той варіант, за яким словацькі поліціянти звертались до українських колег ще п'ять років тому, але, не отримавши відповіді ні тоді, ні тепер, вирішили врешті-решт включити у гру пресу... Саме так усе й було, чи ні? Чи хтось вирішив притримати інформацію до певного часу?
Друге. Що саме спонукало словаків думати, що знайдене в горах тіло може належати Гонгадзе? Між моментом його зникнення і тим часом, коли хтось натрапив на людські останки, пройшло забагато часу, аби тіло не опинилось на тій стадії розкладання, коли за зовнішніми прикметами вже неможливо впізнати людину. Деякі ексклюзивні речі, що належали Георгію, були знайдені, як відомо, біля «таращанського тіла», хоча туди їх, звичайно ж, могли і підкинути. «Наші люди з'ясували, що за ідентифікаційними ознаками могло йтися саме про цього чоловіка», — сказав Корх в інтерв'ю словацькому телебаченню, маючи на увазі українського журналіста. Однак про які саме «ідентифікаційні ознаки» йдеться — він не уточнив.
Третє. Шкода, що пан Корх також жодним словом не прохопився і про те, в якому вигляді було знайдене тіло: чи не було воно обезголовлене, так само, як і «таращанське»? Якщо ні, то в такому разі у поліції, очевидно, був шанс встановити причину смерті — чи було це зроблено?
Загалом, словацький «філіал» пошуків тіла Георгія Гонгадзе видається надзвичайно дивним. Так само, як і напівгласність їхньої поліції. Але набагато більш обурливим видається стиль роботи наших правоохоронців.
Як повідомив Мартін Корх, словацька поліція зробила українським слідчим запит щодо ДНК Георгія Гонгадзе для порівняння його з біологічним матеріалом знайденого чоловіка. А відтак почала чекати на відповідь із Києва. А Київ, між тим, зовсім не квапиться співпрацювати із закордонними колегами. Першим на цю обставину звернув увагу народний депутат від БЮТ Святослав Олійник. Він обвинуватив Генпрокуратуру в тому, що та, вже маючи «таращанське тіло», не бажає марудитися з іще одним, тому, мовляв, словакам і повернули всі їхні запити назад без жодної відповіді.
Утім наразі пан Олійник від розвитку розпочатої ним інформаційної теми вже відмовляється: за його словами, всі матеріали, які тільки були в його розпорядженні, він передав до парламентської Комісії з питань розслідування справи про вбивство Георгія Гонгадзе. Тож тепер він просить з усіма питаннями звертатися саме туди.
Натомість щедро коментує події останнього часу міністр МВС Юрій Луценко. Він повідомив, що звернення словаків надійшло через Інтерпол, тож міліція, відповідно до українського законодавства, скерувала його до Генпрокуратури. Звідти заступник Генерального прокурора Ренат Кузьмін повернув документи назад до міліції. «Наш доблесний борець із корупцією пан Ренат Кузьмін відправив цей папір нам у міліцію без розгляду», — поінформував Луценко.
Проте наш не менш доблесний міністр і сам не знає, що робити зі зверненням словаків. Імовірно, говорить він, МВС повторно скерує його до Генпрокуратури, тому що розслідування справи Гонгадзе перебуває винятково в її компетенції. А Різницька, у свою чергу, знов поверне отриману кореспонденцію адресанту — це вже припущення від «УМ». «Прокуратура, мабуть, не хоче брати цю інформацію до відома», — припускає Юрій Луценко. Мабуть, що так... Однак в якій іще країні можливий подібний пінг-понг між «доморощеними» силовими відомствами та поліцією іншої держави?
Справжнє диво сталося б тоді, коли українські силовики зуміли би порозумітися один з одним.
Але, як і слід було думати, Генпрокуратура не погоджується з висунутими їй претензіями зі сторони міліції. Як зазначили «УМ» у прес-службі ГП, вся справа в тому, що словацька сторона направила українським колегам документи, «які не були належним чином оформлені», тож їх повернули Національному бюро Інтерполу в Україні. Більше ніяких подробиць дізнатись не вдалося, оскільки речники ГП послалися на таємницю слідства.
Підсумуємо: МВС говорить, що Генпрокуратура не готова сприйняти нові реалії, які відкриваються у справі Гонгадзе, Генпрокуратура говорить, що в усьому винні юридично безграмотні словаки, а словаки говорять... А словаки спілкуються з власною пресою. Тож дізнатися правду в таких умовах майже неможливо.
А тепер уявiмо хоча б на хвилину, що словацька знахідка є дійсно тілом Георгія Гонгадзе. Які наслідки матиме встановлення подібної істини? Для декого (без перебільшень!) — абсолютно вбивчі. Адже зараз весь судовий процес по справі Гонгадзе побудований на схемі, згідно з якою знищенням журналіста керував генерал Пукач (чиє місцезнаходження невідоме), а його спідручними були ті декілька екс-міліціонерів, що зараз сидять на лаві підсудних в Апеляційному суді. Підсудні активно каються і беруть на себе смерть журналіста. А перед тим вони приймали участь у слідчих діях і в унісон свідчили про те, хто і як допомагав Пукачу, хто і як ховав тіло вбитого в лісі під Києвом. Зауважимо, що, крім цього «щиросердного каяття», у суддів більше нічого немає.
А це якраз і буде перевернутим з ніг на голову, якщо тільки виявиться, що «таращанське тіло» є сфальсифікованим доказом у справі. По-перше, у статусі брехунів опиниться відразу велика кількість людей — від підсудних до їхніх обвинувачувачів. По-друге, усе слідство доведеться починати з початку. По-третє, справа Гонгадзе ризикуватиме потрапити в аннали кримінальної історії: як діло, що при всіх наявних можливостях теперішніх експертів не мало ні кінця, ні краю. По-четверте, громадськість (й світова зокрема) буде знову незадоволена, а відтак наш Президент уже, мабуть, і не знатиме, які строки завершення справи Гонгадзе йому прогнозувати. По-п'яте...
Однак не варто, мабуть, нагромаджувати зайві припущення, адже на сьогодні, окрім доволі нечіткої і скупої інформації від місцевої поліції, ми не маємо досить даних для висновку щодо знайденого в Словаччині тіла. Інше питання: чи матимемо ми такі дані взагалі? І чи захочуть вищі чини при силових відомствах, аби розслідування справи Гонгадзе розвивалось не за їхніми сценаріями, а за зовсім іншими схемами?
Коли номер готувався до друку, стало відомо про заяву Генерального прокурора України Олександра Медведька. В оцінці запиту, що надіслала словацька сторона стосовно знайденого тіла, слова Медведька збіглися з наданим «УМ» коментарем прес-служби ГП: документи були оформлені неправильно, тому Генпрокуратура відмовилась розглядати повідомлення своїх закордонних колег. Що ж стосується самої знахідки, Медведько зазначив: «Ми вважаємо, що тіло Гонгадзе знаходиться в Києві».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
