Класно — бо щиро і не за гроші

      Майдан 22 листопада 2006 року в Києві був жалюгідним порівняно з Майданом-2005, зібраним у першу річницю Помаранчевої революції (про порівняння з «оригіналом» 2004 року годі й казати). Водночас Майдан-2006 вийшов значно більш щирим, і тому — кращим порівняно з минулим ювілейним зібранням.

      Комусь це нагадало мітинги Руху в час його занепаду. До мікрофона доривалися здебільшого маргінали й несли в масу відверту й банальну «пургу», наприклад ніби від української мови походять усі мови на світі. Так, сцени не було, а потужності колонок не вистачало на всю площу (при цьому з боків натовпу стояли значно крутіші динаміки від «Арт-Велесу», але їх чомусь так і не підключили  i  почали згортати вже о восьмій годині, у розпал мітингу). Цього разу на Майдані були не десятки тисяч людей, як минулого року, а тисяч сім-вісім, та й то в умовах «ротації». Але ці люди прийшли самі, а не були привезені й проплачені політиками. Їм у руки не тицяли штамповані гасла та фабричні прапори, аби тримали їх за 20 грн. рівно годину. Позавчорашні плакати були мальовані власноруч, виконані на якомусь підручному картоні абощо: і «Ющенко — так!», і «Юля, ми з тобою!», і «Мороз — паразит політичний!». Та й прапори, окрім деяких партійних, були переважно «бойовими», ще з того часу. Виняток становила хіба сотня стягів Євросоюзу: ці прапороносці, невідомо ким приведені, прийшли і пішли досить швидко, але створили таки яскраве й захоплююче видовище.

      А люди на холодному Майдані залишалися весь день, аж до дев'ятої вечора. Мітинг був кумедним і приємним водночас. Уся в помаранчевому, від куртки до шнурків, ходила з почтом баба Параска. Групи по три-сім-десять осіб передавали з рук у руки святковий коньяк. Знову вітали одне одного й зав'язували довірливі розмови незнайомі люди — просто як два роки тому. Дивно, але чимало людей одягли помаранчеві стрічки й шарфи, а один хлопака навіть обвішався cтрiчками  революційного кольору з голови до ніг, як дехто робив у 2004-му! Пробіг риссю малопомічений Безсмертний, пройшла в напрямку наливайки компанія інших «польових командирів». Був і Катеринчук, і Кириленко, і Гриценко. Навіть виступали в мікрофон. І натовп підтримував схвальними (!) вигуками навіть Петра Порошенка, який артикулював визначальну на сьогодні ідею «помаранчевих»: РАЗОМ подавати до Конституційного Суду і РАЗОМ домагатися скасування політреформи. Чи не пізно?..

      На заклики захриплого ведучого скандувати «Ю-щен-ко!» майже ніхто не відгукнувся. Зараз таки не 2004-й... «Назвіть нам ім'я героя — і ми підемо, може, й Кабмін брати!» — казав у натовпі один дядько, може, не надто й адекватний, але по-народному точний.

      Частина мітингувальників із доброго дива намагалася пробитися до Маріїнського палацу, де політики святкували по-своєму. Безрезультатно. Та й навіщо? Кожному — своє. І кожному свій час.