Цього разу Той, хто живе у тілі Бориса Борисовича, матеріалізувався на харківській землі одразу в двох іпостасях: літературній та музичній. Тобто БГ презентував нову збірку віршів «Книга пісень», в яку видавці змогли втиснути найбільше творів із півторатисячного доробку автора, та новий альбом «Беспечный русский бродяга». Цією програмою «Акваріум» планує відзначити свій 35-річний ювілей, святкувати який група почне в січні. За словами пана Бориса, і «Книга», і альбом — це ті роботи, які найбільш точно відображають теперішній рівень колективу. Вони, мов добре вино, вже встигли виcтоятися і ввібрали в себе найкраще з усього, що змогла видати на-гора філософська душа незворушного рокера. Сама філософія, схоже, теж зазнала змін, ставши трохи світлішою.
— Пісня про безтурботного російського бродягу, — говорить він, — це серце нового альбому, це сповідь, це справжня російська нова пісня. Вона саме нова, оскільки старі російські пісні усі без винятку якісь сумні. У них життя витікає, мов струмінь води з розбитого глечика. А в нас усе навпаки — серце волає від щастя. Життя прекрасне!
— Безтурботний бродяга — це новий стан душі чи просто рекламна фішка? З торбиною по світу піти не збираєтесь?
— А ми весь час це робимо, тільки автобусом. Співати пісні — радість велика. Волочитися — теж добре, але буде якось без мети... Я ще не вознісся духом настільки, аби не робити зовсім нічого.
— Про «Акваріум» уже написано кілька книг. Хоча б один з авторів зміг вловити сутність вашої групи?
— Ні. На мою думку, це можна буде зробити лише через деякий час після її (групи) смерті. Труп дуже зручно ставити на будь-яку полицю — він заперечувати не буде.
— Ви прислухаєтеся до чужої думки про власну творчість?
— Як правило, орієнтуюся тільки на себе. Але завжди вдячний тим, хто вказує на слабкі місця.
— За тридцять п'ять років не набридло писати пісні? Чому фах математика проміняли на сцену?
— А я просто співати люблю. Коли я співаю, то дуже щасливий. А писати не набридло. Навпаки, з кожним роком стає все цікавіше й цікавіше.
— Півтори тисячі пісень — стаханівський рекорд. У чому секрет такої плодовитості?
— Треба дати собі волю, і все напишеться саме. Чим менше звертаєш увагу на вигаданий тиск ззовні, тим простіше йде робота. А ще варто не поспішати робити те, що тобі робити хочеться. І тоді час від часу доля дійсно підкидатиме справжні дива.
— В альбомі «Сестра Хаос» є пісня «Брат Нікотин». Тепер ось одкровення у вигляді «Мамо, я не можу більше пити». Невже головні пороки теперішньої доби актуальні і для зрілого «Акваріуму»?
— Та ні, що ви? Ми недавно зумисне шукали вади у своїй групі, але раптом зрозуміли, що у нас їх практично немає. Ми настільки близькі до ангелів, наскільки це тільки можливо...
Але така проблема у світі дійсно існує, і вона набагато глибша, ніж може здатися на перший погляд. Якщо не буде наркотиків, їх замінить горілка або, наприклад, жадоба робити гроші. А все тому, що людина через власну слабкість схильна до різних залежностей. Але під силу кожному не дозволяти «чомусь» керувати собою. Ніколи не треба ні під що прогинатися.
— Ви дуже схожі на людину, яка вже збагнула, у чому сенс життя.
— Ну, ви до мене просто як до Мойсея. Життя — це можливість якнайдалі просунутися на шляху до повного звільнення. Це означає позбутися всього, що заважає тобі бути тим, хто ти є. В результаті з'являється сила співдіяти з цим світом, співпрацювати з Господом Богом, отримуючи задоволення від життя. Ось і все. Це дуже просто.
— За останні п'ятнадцять років Харків ви відвідуєте досить регулярно. Яким ви його відчуваєте?
— Своєрідне місто. Не можу сказати, що легке для життя. Але за моїм відчуттям від попередніх концертів — надзвичайно душевні глядачі. А тому певну суворість міста з лихвою компенсують люди.
— Є місто, в якому б вам хотілося жити більш ніж деінде?
— Мені скрізь добре.
— Ви вже так довго виходите на сцену. Немає відчуття рутини?
— Коли я виходжу на сцену, то отримую нагоду зробити найкраще з того, що можу. Це завжди виклик! Це не може набриднути в принципі.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
