Борис Гребенщиков: «Ви до мене, як до Мойсея...»

      Цього разу Той, хто живе у тілі Бориса Борисовича, матеріалізувався на харківській землі одразу в двох іпостасях: літературній та музичній. Тобто БГ презентував нову збірку віршів «Книга пісень», в яку видавці змогли втиснути найбільше творів із півторатисячного доробку автора, та новий альбом «Беспечный русский бродяга». Цією програмою «Акваріум» планує відзначити свій 35-річний ювілей, святкувати який група почне в січні. За словами пана Бориса, і «Книга», і альбом — це ті роботи, які найбільш точно відображають теперішній рівень колективу. Вони, мов добре вино, вже встигли виcтоятися і ввібрали в себе найкраще з усього, що змогла видати на-гора філософська душа незворушного рокера. Сама філософія, схоже, теж зазнала змін, ставши трохи світлішою.

      — Пісня про безтурботного російського бродягу, — говорить він, — це серце нового альбому, це сповідь, це справжня російська нова пісня. Вона саме нова, оскільки старі російські пісні усі без винятку якісь сумні. У них життя витікає, мов струмінь води з розбитого глечика. А в нас усе навпаки — серце волає від щастя. Життя прекрасне!

      — Безтурботний бродяга — це новий стан душі чи просто рекламна фішка? З торбиною по світу піти не збираєтесь?

      — А ми весь час це робимо, тільки автобусом. Співати пісні — радість велика. Волочитися — теж добре, але буде якось без мети... Я ще не вознісся духом настільки, аби не робити зовсім нічого.

      — Про «Акваріум» уже написано кілька книг. Хоча б один з авторів зміг вловити сутність вашої групи?

      — Ні. На мою думку, це можна буде зробити лише через деякий час після її (групи) смерті. Труп дуже зручно ставити на будь-яку полицю — він заперечувати не буде.

      — Ви прислухаєтеся до чужої думки про власну творчість?

      — Як правило, орієнтуюся тільки на себе. Але завжди вдячний тим, хто вказує на слабкі місця.

      — За тридцять п'ять років не набридло писати пісні? Чому фах математика проміняли на сцену?

      — А я просто співати люблю. Коли я співаю, то дуже щасливий. А писати не набридло. Навпаки, з кожним роком стає все цікавіше й цікавіше.

      — Півтори тисячі пісень — стаханівський рекорд. У чому секрет такої плодовитості?

      — Треба дати собі волю, і все напишеться саме. Чим менше звертаєш увагу на вигаданий тиск ззовні, тим простіше йде робота. А ще варто не поспішати робити те, що тобі робити хочеться. І тоді час від часу доля дійсно підкидатиме справжні дива.

      — В альбомі «Сестра Хаос» є пісня «Брат Нікотин». Тепер ось одкровення у вигляді «Мамо, я не можу більше пити». Невже головні пороки теперішньої доби актуальні і для зрілого «Акваріуму»?

      — Та ні, що ви? Ми недавно зумисне шукали вади у своїй групі, але раптом зрозуміли, що у нас їх практично немає. Ми настільки близькі до ангелів, наскільки це тільки можливо...

       Але така проблема у світі дійсно існує, і вона набагато глибша, ніж може здатися на перший погляд. Якщо не буде наркотиків, їх замінить горілка або, наприклад, жадоба робити гроші. А все тому, що людина через власну слабкість схильна до різних залежностей. Але під силу кожному не дозволяти «чомусь» керувати собою. Ніколи не треба ні під що прогинатися.

      — Ви дуже схожі на людину, яка вже збагнула, у чому сенс життя.

      — Ну, ви до мене просто як до Мойсея. Життя — це можливість якнайдалі просунутися на шляху до повного звільнення. Це означає позбутися всього, що заважає тобі бути тим, хто ти є. В результаті з'являється сила співдіяти з цим світом, співпрацювати з Господом Богом, отримуючи задоволення від життя. Ось і все. Це дуже просто.

      — За останні п'ятнадцять років Харків ви відвідуєте досить регулярно. Яким ви його відчуваєте?

      — Своєрідне місто. Не можу сказати, що легке для життя. Але за моїм відчуттям від попередніх концертів — надзвичайно душевні глядачі. А тому певну суворість міста з лихвою компенсують люди.

      — Є місто, в якому б вам хотілося жити більш ніж деінде?

      — Мені скрізь добре.

      — Ви вже так довго виходите на сцену. Немає відчуття рутини?

      — Коли я виходжу на сцену, то отримую нагоду зробити найкраще з того, що можу. Це завжди виклик! Це не може набриднути в принципі.