Інший погляд: про воєнний альбом Андрія Котлярчука «Звільнена Київщина»
Попередній воєнний альбом Андрія Котлярчука «Добровольці. >>
Наталя Ярошенко у виставi. (Фото PHL.)
Мала сцена Театру імені Франка особисто для мене завжди була своєрідним чорним квадратом. У сенсі того, що саме тут можна розраховувати на несподівану зустріч із, здавалося б, раніше знайомим актором, режисером чи драматургом. І, вживаючись у роль першовідкривача, вкотре дивуватися багатогранності людської натури. У виставі «Дредноути» таких несподіванок було цілих дві: актор Петро Панчук у ролі режисера та актриса Наталка Ярошенко у ролі... актриси.
Заслужений артист України Петро Панчук, один зі «стовпів» Театру Франка, від браку роботи «за професією» не страждав. Але, як виявилося, активність на сцені аж ніяк не компенсувала його творчі амбіції, що тепер трансформувалася у театральну постановку. Досить своєрідну п'єсу модного російського драматурга Євгена Гришковця Петро Панчук побачив у вигляді... корабля, що затонув. Але не загинув, перспектива зустрічі з рятувальниками для нього є цілком реальною.
Перевернутий трап, подерті вітрила, розкидані папери, телефон без дроту, поламані стільці (художник — Віктор Шульга) — із цим можна жити або все це можна поправити. Варто лише людям навчитися чути одне одного і не підміняти море хлюпанням у тазику з водою. Дредноут — це корабель флоту її величності, який був потоплений у бою. Цей факт, із відповідними ілюстраціями і статистикою, фіксує на своїх сторінках історія. Залишаючи за дужками долі матросів, які загинули у тому бою. Героїня Наталі Ярошенко просто фанатично переймається долями тих моряків, вона уявляє, про що вони думали у хвилину смерті, навіть припускає, що про неминучу загибель ці моряки просто не замислювалися... Вона захоплюється їхньою мужністю, витривалістю і водночас... не може порозумітися зі своїм супутником життя (Олександр Печериця), заради якого колись кинула успішного чоловіка. З одного боку — товстелезні томи з морськими картами, співчуття і сльози до тих, хто загинув, а з іншого — побутові сварки у стилі «сам козел» і небажання миритися з його вадами. Парадокси дійсності, знайомої кожному, «проростають» у найнесподіваніших місцях вистави, а тому емоції глядачів «стрибають» від захоплення до розгублення, від заздрощів до співчуття. Але висновок iз«Дредноутів» напрошується однозначний: якщо жінки хочуть краще зрозуміти чоловіків, їм треба читати не книжки із чоловічої психології, а історичні нотатки про дредноути.
Наталя Ярошенко у цій виставі нагадала про себе як про яскраву актрису, а не лише «голос за кадром». Річ у тім, що Ярошенко — одна з найпопулярніших актрис дубляжу, вона озвучила не один десяток героїнь телесеріалів, її голос важко сплутати з голосом когось іншого. Але була у такій популярності несправедливість, оскільки інші професійні чесноти Ярошенко — зовнішність, техніка, психофізика — у актриси не менш яскраві. Після «Дредноутів» усе стало на свої місця.
* Цитата з пісні Кузьми «Скрябіна».
Попередній воєнний альбом Андрія Котлярчука «Добровольці. >>
У місті Парк-Сіті американського штату Юта в день відкриття кінофестивалю Sundance 23 січня відбудеться світова прем’єра другого повнометражного фільму українського режисера Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки». >>
До основної конкурсної програми 75-го Берлінського міжнародного кінофестивалю вперше за 25 років відібрали стрічку української режисерки: цьогоріч - це фільм Катерини Горностай "Стрічка часу". >>
Створену Кременецько-Почаївским державним історико-архітектурним заповідником за дорученням Міністерства культури та стратегічних комунікацій інвентаризаційну комісію - не допустили до роботи представники Свято-Успенської Почаївської лаври. >>
Список із 25 об’єктів світу, що потребують збереження оприлюднив Всесвітній фонд пам’яток (World Monuments Fund, WMF). Серед об'єктів, що увійшли до переліку на 2025 рік – столичний Будинок вчителя, турецьке місто Антак'я, історична міська структура Гази та Місяць. >>
«Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від «офіційних занять» часину я присвячував Україні. Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався», - писав Агатангел Кримський. >>