Кому служить голова Служби?

      Після виклику на засідання парламентського Комітету з питань нацбезпеки та оборони на минулому тижні та завершення судилища в Шевченківському райсуді у справі «керівництво СБУ проти «України молодої» голова СБУ Ігор Дріжчаний міг зітхнути з полегшенням. У першому випадку комітет Кінаха навіть не розглядав кадрових питань (i як тільки Ігорю Васильовичу вдалося порозумітися з «регіоналами», які відкликали свої підписи під проектом постанови про звіт голови СБУ у Верховній Раді, бува, не через певні обіцянки та домовленості?), тож фігуранту численних скандалів таки пофортило. Щодо другої події, то Феміда продемонструвала очевидну упередженість і залежність, зрозуміло, з якого боку. Що там казати, якщо спільну мову пану Дріжчаному вдалося знайти навіть з окремими бютівцями — той же нардеп Григорій Омельченко за нинішнього керівника СБУ раптом став горою! Омельченко, який, нагадаємо, лише кілька місяців тому з цього приводу висловлювався так: «Мене турбує, що у Службу безпеки на керівні посади на республіканському й обласному рівні повертаються особи, які слугували режиму Кучми, які виконували його злочинні вказівки, порушували конституційні права людини і громадянина, стежили і прослуховували телефонні розмови опозиціонерів. Ці люди так дискредитували себе, що з морально-етичних міркувань не мають права служити в органах СБУ».

Кому закони не писані?

      Утім не це головне. Ми ніколи не сприймемо те, що факти протиправних дій нинішнього керівника СБУ, про які раніше повідомляли «УМ» та інші ЗМІ й які підтверджуються численними документами, ігноруються і покриваються Генпрокуратурою. Про яку перевірку цих фактів ГПУ говорить час від часу пан Дріжчаний? Хто взагалі на Різницькій перевіряв десятки (!) наведених фактів? Перевіряв по-справжньому, ретельно й неупереджено.

      Отож є певна логіка в тому, що, позиваючись до «УМ», Ігор Дріжчаний використав лише окремі уривки з численних публікацій нашої газети, натомість аж ніяк не захотів добиватися спростування конкретних вказаних фактів зловживань керівництва СБУ, підтверджених офіційними документами та надійними джерелами з числа чесних офіцерів СБУ.

Як розкрадалися державні кошти

      Оскільки i Феміда, i Різницька закрили очі на очевидні речі, ми змушені знову звернутися до раніше порушених питань, навести ще деякi (за браком газетної площi — не всi) підтвердження наших попереднiх оцiнок та факти маніпуляцій iз цього приводу в Генпрокуратурі. Детальну увагу «УМ» хотіла б приділити реальному факту розкрадання державних коштів у особливо великих розмірах (466 тисяч грн.) засновником ТОВ «Будівельна компанія «Фрам» паном Кириленком.

      Зазначимо, що це сталося задовго до медійного резонансу навколо СБУ, тож пану Дріжчаному та його оточенню навряд чи вдасться знову все скидати на політичну боротьбу за його посаду, на невдоволення певних співробітників СБУ процесом реформування відомства тощо. Грошики держави, про які йдеться, крали, ще коли пан Дріжчаний був заступником голови СБУ Олександра Турчинова. Тож не дивно, що, власне, сам Турчинов та його заступник Василь Крутов проводили за цими фактами розслідування ще влітку 2005 року. Але довести його до логічної крапки не встигли. Щодо Ігоря Дріжчаного, то він тоді терміново опинився на лікарняному, але одразу став «здоровим огірочком», коли Турчинов подав у відставку.

      Про роль І. Дріжчаного в цій справі свідчить витяг із протоколу допиту свідка в Генпрокуратурі — підполковника юстиції В. Вергелеса, який на той час працював у Слiдчому  управлiннi СБУ: «...Увечері 4 травня 2005 року мене та підполковника юстиції Герасименка М. М. до свого службового кабінету неодноразово викликав генерал-лейтенант юстиції Дріжчаний І. В., який у жорсткій та ультимативній формі надав нам незаконну усну вказівку зняти зі складу охорону, повернути всі товари Кириленку О. С. й залишити його у спокої. В разі відмови він погрожував нам неприємностями по службі, аж до притягнення до кримінальної відповідальності за перевищення влади.

      Однак ми категорично відмовилися виконати цю протиправну вказівку, оскільки наші дії були викликані крайньою необхідністю, пов'язаною з рятуванням речових доказів від злочинних зазіхань Кириленка О. С. та інших осіб».

      Але повернемося до деталей розкрадання коштів «БК «Фрам». Постає логічне питання — хто стоїть за особою пана Кириленка та хто прикриває його від заслуженої відповідальності, адже до цього часу з викрадених ним коштів, про що повідомлялося в ЗМІ, жодної копійки державі не відшкодовано! Мало цього, сама кримінальна справа захована в нетрях Головного слідчого управління ГПУ на Подолі.

      А схема розкрадання була дуже простою. СБУ передала фірмі «Світязь i Ко» для реалізації речові докази на суму 1 мільйон 110 тисяч гривень. Як стверджує полковник Крижановський, саме Ігор Дріжчаний надав йому вказівку як посадовій особі, яка займалася контролем за реалізацію конфіскованого майна, передати їх фірмі пана Кириленка. В подальшому саме Кириленко представив фіктивні документи, що встановлено слідством Генпрокуратури, трьох фіктивних фірм — товариств з обмеженою відповідальністю «Андерсен», «Паралель» та «Темп 2003». З цих фірм Олександр Кириленко переписав товари на свою фірму «БК «Фрам» i далі розпочав незаконний розпродаж — без звітування в податковій, без касових апаратів тощо.

      СБУ отримала всього лише 167 тисяч гривень. I коли директор «Світязя» Сергій Рибак звернувся до ДПА, господарського суду (вигравши три позови) та СБУ із заявою про протиправні дії Кириленка, то в ході перевірки й було встановлено, що Кириленко вже встиг розікрасти державного майна на суму 466 тисяч гривень. На підтвердження цього наводимо уривок з протоколу допиту свідка у цій справі Сергія Рибака, який склав начальник третього відділу слідчого управління СБУ підполковник Вергелес.

      «В жовтні 2004 року на мене ініціативно вийшов Кириленко, який повідомив, що він хоче взяти всі ці товари на реалізацію. Також він мені пояснив, що діє за вказівкою заступника голови СБУ Дріжчаного І. В., інтереси якого представляє», — свідчить пан Рибак вже після того, як внаслідок цієї оборудки його нахабно «кинули». За його словами, Кириленко уникав з ним зустрічей, не брав слухавки. Але йому усе ж таки вдалося у квітні 2005 року знайти ділка в кафе «Лимон», що на столичному Печерську.

      «Я висловив йому наполегливе прохання перерахувати кошти від реалізації товарів, оскільки я зобов'язаний розрахуватися за них зі Службою безпеки, як це передбачено чинним законодавством. Однак Кириленко О. С. відповів мені в образливому тоні, що в нього є «криша», тобто покровитель в особі заступника голови СБУ Дріжчаного І. В. Як мені особисто заявив Кириленко О. С., Дріжчаний І. В. порадив йому взагалі не спілкуватися зі мною та ніяких коштів Службі безпеки України за реалізацію речових доказів у кримінальній справі №222 не перераховувати. В ході цієї ж розмови Кириленко О. С. єхидно порадив мені подати позов до суду на три його фірми — ТОВ «Андерсен», ТОВ «Паралель» і ПП «Темп 2003» однак зауважив, що з цих фірм я все одно не отримаю ні копійки, оскільки вони реально не існують, жодною комерційною діяльністю не займаються, оформлені на сторонніх осіб», — зазначає Сергій Рибак слідчому Вергелесу. Не зрозуміло, за що ж тоді з 2005 року й до цього часу сидить в СІЗО пан Рибак С. М. Мабуть, перед законом не всі рівні...

Документи не зникають

      Продовжуючи свої публікації, «УМ» подає на розгляд  читачів низку документів, які свідчать про реалізацію вищенаведеної схеми, та як тодішнє керівництво Служби реально хотіло добитися правди. Тут i лист пана Турчинова на ім'я тодішнього Генпрокурора Піскуна, i роз'яснення керівництва Головного управління боротьби з корупцією i оргзлочинністю СБУ щодо направлених матеріалів у цій справі до Генпрокуратури тощо. Читайте й усе зрозумієте самі, як то кажуть, без наших коментарів. Цікаво, що як би не критикували Святослава Піскуна під час його перебування на посаді Генпрокурора, але у цьому питанні він прийняв сторону закону i скасував незаконну постанову слідчого ГПУ про закриття «справи Кириленка». Але не сталося, як бажалося. Невдовзі вже новий керівник Володимирської домовився із новим керівником Різницької. Як-не-як пан Дріжчаний довго пропрацював у ГПУ, контактів не втрачає, й відтак «рука руку миє».

      У розпорядженні «УМ» є й ухвала Апеляційного суду Києва від 4 листопада 2005 року, згідно з якою скарга такої собі Цибулько К. Г. (формальний керівник «Фраму») на рішення Шевченківського райсуду столиці від 24.06.2005 р. була залишена без задоволення. Варто пояснити, що тоді пані Цибулько оскаржувала дії слідчих СБУ саме по цій справі №222, мовляв, старший слідчий Юр незаконно вилучив зі складу недорозкрадені «Фрамом» речові докази. Ну не встигли реалізувати його Кириленко та Цибулько, як же ж так! Але у цьому випадку суд прийняв цілком законне рішення.

«Реформація» від Дріжчаного

      I наостанок про реформування СБУ. Днями задоволений пан Дріжчаний зібрав громадську раду при СБУ саме з цього питання. Якось вже призабулися йому критичні слова депутатів на минулому тижні про «хаотичне реформування» та «нездоровий морально-психологічний клімат» у колективі спецслужби. Голова СБУ знову наголошував, що концепція реформування служби перебуває у процесі розробки, що Служба перевантажена невластивими функціями i їй потрібно поступово відходити від правоохоронної функції, наближаючись до функції контррозвідувальної, що до СБУ мають прийти нові люди тощо.

      Натомість наші джерела в спецслужбі пояснюють сутність реформ у СБУ дещо інакше. Адже постійні реформування, які влаштовують нові керівники Володимирської, вони роблять «під себе». Позитив від реформи, її наслідки не встигають спрацювати, як «бац!» — маємо нову реформу. Найбiльш гостро це проявилося саме за Дрiжчаного. I не про стуктурні зміни, якими любить вихвалятися керівництво Служби, насправді йдеться, а про перерозподіл кадрів i впливiв. Нелояльних звільняють, підлабузництво вітається i нагороджується високими посадами. Нова команда — нові кадри. Хто не згоден з курсом чергової «декадебізації» — на вулицю! I такi чистки за нинiшнього керiвництва у стiнах СБУ проводились уже не раз. Мало цього, негативні процеси в кадровій політиці відбуваються не лише «на верху», а й серед особового складу, офіцерів середньої ланки. Про реальний захист i безпеку держави за такої кадрової «вакханалії» просто нiколи  думати, всі думки стосуються лише того, як утриматися на посаді  й пережити чергову хвилю кадрових потрясінь. А чиношанувальники, як відомо, служать не державі, а начальнику, в даному випадку — головi. Лишається питання: якій головi служить тоді керівник СБУ? Адже приклад того, як треба міцно триматися за крісло, він демонструє підлеглим на практиці ледь не щодня.