Микола Катеринчук на своєму останньому з'їзді НСНУ. (Фото УНІАН.)
Демарш Миколи Катеринчука сприймають неоднозначно. Одні хвалять його бунтарську позицію, інші критикують — мовляв, проявив надмірну й безпідставну амбіційність, не використав шанс, не вистачило лідерських задатків, не порадився з Банковою... Але в будь-якому разі, Катеринчук став емблемою так і не здійсненого оновлення «Народного союзу «Наша Україна». Як сказав на з'їзді Юрій Луценко, «питання не в Катеринчуку, а в тому, що його погляди збігаються з поглядами колосальної кількості людей».
Видно, що за останні півроку Катеринчук змінився. В його голосі з'явилося те, чого не було ще влітку — твердість і рішучість. Ці якості знадобляться панові Миколі вже в іншій партії. От лише чи не повторить він долю Олександра Зінченка?..
— Миколо Дмитровичу, чи вляглися вже післяз'їздівські емоції, чи можна суботні події проаналізувати холодним розумом?
— Насправді до суботи я вже зрозумів, що саме може статися на з'їзді. Я усвідомлював рішення, які приймали напередодні форуму, чув думки з оргкомітету і бачив позицію секретаріату Президента. Із ситуації було два виходи: або все залишається так, як є, або партія ухвалює рішення про оновлення. Тобто йде шляхом, який окреслив Президент і який підтримувала більшість делегатів з'їзду.
Я їздив у регіони і добре знав настрої людей. Але, на жаль, на з'їзді перемогла керуюча меншість і програла «демократична платформа», яку підтримувала більшість партійців. Тобто програв Президент, програла партія, програв Катеринчук.
— На що саме ви сподівалися перед з'їздом?
— Головне сподівання — що ми зможемо змінити ситуацію в партії: прийняти принципові рішення щодо зміни керівництва, демократизації структури і принципів побудови партії, зміни статутних норм. Це був наш чи не останній шанс. Не секрет, що «Народний союз «Наша Україна» втрачав і довіру, і підтримку громадян. Тому треба було віднайти рецепти оздоровлення, щоб вилікувати цю хворобу. Ще один нюанс: як ми можемо подолати зневіру виборців, якщо зневірилися самі партійці? Членам партії теж треба було дати мотивацію, щоб у них горіли очі, щоб вони знали, що партія рухається правильним курсом. Так, бувають помилки, але ми їх виправляємо, змінюємо керівників, які допустили ці помилки. Треба було довести, що це не є партія певного кола незмінних осіб.
— Тобто, на вашу думку, найбільша проблема НСНУ — в тому, що її контролює певне коло політиків, котрі вважають, ніби це їхня приватна партія?
— Так, це головна проблема. Цих людей більше цікавить їхнє місце в партії, аніж сама партія. Вони вчепилися у свої крісла і не хотіли слухати не тільки делегатів чи Катеринчука, а й Президента Ющенка.
— Давайте підійдемо до цих політиків з іншого боку. Не один із них вклав у партію багато сил, часу і, що не менш важливо, грошей. Чи можна легко відмовитися від таких людей?
— У будь-якій демократичній партії має бути баланс між бізнес-інтересами та ідеєю. Партія — як храм. Якщо ти поставив свічку, це не значить, що маєш стати попом і вести якусь церемонію. Сюди приходять люди, які мають віру в ідеали. Але також і ті люди, які хочуть використати партію для свого кар'єрного зростання. В ідеалі мали б бути не два-три донори, як зараз, а тисячі людей, які своїми дотаціями, членськими внесками утримували б політичну силу. Рішення в партії мають приймати політики, а не бізнес-коло.
Ви подивіться на Партію регіонів. Там усе ясно: хто, куди, скільки, як. І жодних розмов. Це чистий бізнес-проект у владі. Вклали гроші, прийшли до влади, а далі через бюджет, вільні економічні зони отримують прибуток. Але хіба це справжня партія?..
— Миколо Дмитровичу, а чи справді існувала загроза розколу «Нашої України»? Дехто з трибуни звинувачував конкретно вас у реалізації такого «привнесеного ззовні сценарію»...
— «Розкол» — це якраз штучний сценарій інших людей, які намагалися захиститися від стратегії, оголошеної Президентом і відображеної в «демократичній платформі» партії. Не я, а ті, хто вигадав цю ідею, реально працювали на розкол партії. Вони нагнітали атмосферу на з'їзді, загострювали її, демонстрували делегатам, що нічого не вдасться вирішити, кричали... Але я не хотів грати за цим сценарієм, не хотів бути маріонеткою. Щоб потім сказали, ніби Катеринчук хотів тільки влади і через це розколов партію. Мені кажуть, що я й далі міг боротися на з'їзді, не використав шанс. Але, повторюся, я свідомо не пішов на це. Це руйнувало б партію.
— Чи допускали ви перед з'їздом думку, що вам справді вдасться очолити партію — або у вигляді голови ради, або в іншому форматі?
— Я завжди казав: у партії є один лідер — Віктор Ющенко. Інших немає і не може бути. Так створювали партію з самого початку. Лiдер має бути вмонтований у систему прийняття рішень через внутрішньопартійну демократичну процедуру, дискусію. Тобто не треба було розглядати Віктора Андрійовича як щось стороннє: от є партія, а от є Президент. Ні, в Ющенка має бути інструмент — партія, і в партії має бути інструмент — Ющенко.
— Як ви гадаєте, якими будуть стосунки НСНУ і Президента після з'їзду?
— Важко сказати. Але мені здається, що на з'їзді йому хотiли показати, хто насправді контролює партію.
Президент оголосив свої вимоги. Вони були дуже змістовні і достатньо радикальні. Але їх не підтримало чинне керівництво. Проте, знаючи Віктора Андрійовича, не думаю, що він у відповідь робитиме різкі кроки. Тому що є фракція «Нашої України» в парламенті, а це його опора. Для нього важливо зберегти єдність фракції.
— А що з єдністю?
— У принципі, єдність може бути одна — коли фракція має спільну ідеологію, принципи та мету. А тепер люди не знають, якою саме є їхня мета. Після переговорного процесу з Партією регіонів вони дезорієнтовані! Коли нікому відповісти на звинувачення комуністів, коли не відчувається напору і затятості, скажімо, при розгляді питань щодо Голодомору чи УПА, і тільки одиниці можуть відстояти позицію, — це велика проблема! Це свідчить про те, що від переговорного процесу сильно постраждало праве крило «Нашої України». У нашій фракції зібралися професіонали з великим досвідом роботи, але в одному бачиш утому, в інших не горять очі, вони не вірять у те, що роблять. Ці люди підходять до мене в кулуарах, тиснуть руки, погоджуються з моєю думкою, а на засіданні фракції мовчать. Мені здається, що це наслідок незрозумілих переговорів з Януковичем і хиткої опозиційної лінії НСНУ.
— Вхоплюся за одну з останніх ваших реплік — про мовчанку. Днями подібне сказав і Безсмертний, але про вас: «Микола Дмитрович вибрав для себе таку стратегію — розмовляти лише по телевізору, при цьому мовчати на засіданнях ради і президії».
— Його коментар, я б сказав, ні про що... (Видно, що фраза Безсмертного обурила Катеринчука. Він поступово збільшує тон голосу, посилює жестикуляцію. — Авт.) Скажу так: президія — це коли збирається вісім осiб. Шестеро чи семеро з них перед тим сходяться в кабінеті Романа Петровича і приймають рішення з усіх питань, тож приходять уже з готовою аргументацією та ухвалами. Я своїм голосуванням висловлював позицію, але це мало на що впливало.
Що стосується ради партії, то на її засіданнях зазвичай виступає близько 15 чоловік. Катеринчук теж постійно виступав, висловлював свою позицію. Ще до першої річниці Майдану я наполягав, щоб усі «помаранчеві» йшли на вибори одним списком. Потім казав, що присутність у списку людей, яких вимазали в «корупційному скандалі», зробила партію зручною мішенню для всіх тих, хто нас лупив. Під час виборчої кампанії я казав, що правильною стратегією було б опонування «регіоналам». Але 90 відсотків часу та ресурсів ми витрачали на те, щоб бити по Тимошенко...
— Вона теж вас била...
— Але не треба було занурюватися в це протистояння! Ми почали працювати на самознищення, грали в її гру. Тимошенко були вигідні наші атаки. З іншого боку, і ми, і БЮТ знали, що після виборів будемо формувати спільну більшість. Але гра на самознищення призвела до того, що голосів ми набрали мало. Почалися переговори про Прем'єра. Я казав, що цю посаду треба віддати Тимошенко. Адже, якщо ми демократи, то логіка саме така: в неї більше підтримки. Догралися! Тепер ми в опозиції, а Мороз сидить блідий у президії Верховної Ради. І триває реванш! А через що? Через брак демократичної політичної культури і відповідальності перед виборцями.
А хтось каже, що мовчу... Та не слухають! Кажуть, що дуже молодий. Хоча мені через кілька днів уже буде 39. Крім того, я ж у політиці не один рік.
Я з літа виступав проти коаліції з Партією регіонів. Я не розумію, як можна зшити Україну з Януковичем! Її тільки можна віддати на розп'яття Януковичу, але ніяк не зшити. Іти на переговори з ним було помилкою. Промахом було й залишити Генпрокурора, який не зумів розслідувати фальсифікації на президентських виборах. Нам треба було раз і назавжди зламати машину фальсифікацій. Адже це найбільший суспільний злочин, коли хтось іде до влади нечесним шляхом. Занадто багато було компромісів як для постреволюційного етапу. Ці компроміси стали маленькими кроками на шляху до перемоги реваншистів.
— Хай там як, а «Наша Україна» — дуже неоднорідна партія. Є тi, хто виступає за оновлення партії і не проти «широкої» коаліцї, є Катеринчук, який проти коаліції, але за оновлення, і є група людей, які виступають і проти оновлення, і проти коаліції. Як це все поєднується в одному казані?
— Нормально, коли є різні погляди, дискусія. Інша справа, коли думки затискаються, а людей називають «зрадниками Президента» за те, що вони від початку були проти переговорів із Партією регіонів. Мені радили здати депутатський мандат, якщо я не згоден із такою позицією, тиснули. Також дивним було спілкування [представників «Нашої України»] з телевізійними ЗМІ. Одна людина приймала рішення, кому і на які ефіри ходити, кому не ходити. Насправді мені складно було потрапити в ефір — часто мене знімали і присилали в студію когось іншого.
— Миколо Дмитровичу, фактично «Наша Україна» взяла тайм-аут до весни. Тоді має бути новий з'їзд, і на нього, мабуть, теж покладатимуть великі сподівання. Зокрема, обговорюється варіант об'єднання кількох «помаранчевих» партій в одну. Чому ви вирішили піти з партії зараз? Не вірите у весняні зміни?
— Раніше я казав, що не залишуся в партії, якщо вона не перейде в опозицію або не оновиться. Ці питання не можна розривати. Адже не можуть ті люди, які вели партію в коаліцію з «регіоналами», бути головними опозиціонерами. Виборці не повірять. Зараз усе залишилося, як було. Я не хочу обслуговувати партійну олігархію і не маю до неї довіри. А в житті я роблю тільки те, у що вірю.
— Ви ще залишаєтеся членом НСНУ? Дехто каже, що ви не можете формально вийти з партії, поки нема голови ради.
— Я написав заяву 13 листопада, коли проводив прес-конференцію і коли оголосив про свій вихід із партії. Взагалі-то процедура виходу з «Нашої України» — заявочна: написав заяву — і ти вже не член партії.
— Хіба у вашому випадку процедура не є складнішою? Ви ж були головою виконкому.
— Ніяких процедур. Просто головою виконкому не може бути людина, яка не є членом партії.
— Яким буде ваше подальше політичне майбутнє? Де ви себе бачите, в якій політичній силі?
— Для мене дуже важливо, щоб ідеї Майдану та його принципи залишались у політиці. Мені здається, що майданівський настрій у людей не вичерпався із поразкою «помаранчевих» політиків. Буде річниця революції — люди згадають ті події і прийдуть до думки, що потрібно захищати ті ідеали, треба, щоб вони визначали політичний курс. У моєму серці Майдан залишиться назавжди. І гасло «Не зрадь Майдан!» я теж не забуду.
— Але «не зраджувати» Майдан краще гуртом, політичною силою.
— Зараз я шукаю політичну команду.
— Чи допускаєте ви своє членство в Європейській партії України (цю політичну силу влітку створили помічники Катеринчука, хоча сам він запевняв журналістів, що не мав стосунку до ЄПУ. — Авт.)?
— Вони мені вже телефонували і казали: «Бачиш, ми ж говорили, що там у тебе нічого не вийде».
У мене є достатньо пропозицій від різних партій. Але мене вже дечому навчили в НСНУ. Тому я буду дуже обережно ставитися до будь-яких пропозицій.
Моя мрія — побудувати не виборчий проект, а справжню партію, яка буде працювати десятки років, навіть тоді, коли Катеринчука вже не буде в політиці.
— Одні кажуть: «Катеринчук — лідер», інші: «Катеринчук — не лідер»... У моєму розумінні: лідерами не народжуються, ними стають. Не кажу, що я став лідером, але в мене потовщала шкіра, це точно. Раніше перебував у більш тепличних умовах. А зараз почали бити. Причому здебільшого свої. А свої — вони ж краще знають, куди треба бити.
Є в мене недолік: не люблю кулуарщину. Мені хотілося б, щоб політика була більш відкритою. Поки що не хочу вчитися поганому — цій самій кулуарщині, але певний досвід так чи інакше набирається. Крім того, раніше я не мав навичок роботи партійним функціонером, не знав, що таке партійне будівництво. Тепер знаю. Це був неоціненний досвід. Я пройшов школу Безсмертного (посміхається).
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
