Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Роза Люксембург

11.11.2006
Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Роза Люксембург

Життя бере своє: пiд копитами коня Миколи Щорса пригрiлися м'якi меблi. (Володимира СТАДНИКА.)

      Великий письменник і не менш великий українофоб Михаїл Булгаков писав, що найпершою цікавинкою Києва є його вивіски (особливо, як ми пам'ятаємо, смішила генія «їдальня»). Вивіски в Києві дійсно унікальні: нещодавно бачила на якомусь генделику рекламу «нездорового способу життя» - без прив'язки до конкретної марки цигарок було написано таке: «Якщо ти не палиш - помреш ніким, якщо палиш вітчизняне - помреш патріотом». Сподобався фаталізм у дусі Омара Хайяма: все одно помреш, або, як каже відомий слоган, «голосуй - не голосуй...» - продовження ви знаєте. А ще завважила солідну металеву табличку (спеціально, вочевидь, замовлену в майстерні) на одному з київських будинків: «Вулиця Баклажанна». То й що, спитаєте ви? Та, власне, нічого - якщо тільки не брати до уваги, що вулицю насправді названо гордим ім'ям маршала Гречка, тож перейменування відбулося, бо так захотів «піпл», що мешкає на ній... У більшості випадків столичні мешканці досить спокійно ставляться до того, що намальовано на їхніх будинках - на відміну від галичан, здатних за одну ніч «переписати» пів-Львова. Тож суто радянських (чи то пак «пролетарських» і таких немилих серцю Булгакова) назв у місті не бракує. Звісно, наявність у столиці незалежної України проспекту Радянської України є, м'яко кажучи, алогічною. Але всі ріки течуть, і ніщо не лишається незмінним, тож рано чи пізно і у топоніміці Києва настане відносний лад. Тим паче що креативу (як ми бачимо на прикладі вулиці Баклажанної) у нас не бракує.

Хто повставав у січні та чия була «Правда»?

«Боже вас сохрани - не читайте до обеда советских газет!»

      Особисто я мешкаю на проспекті ПРАВДИ. Цей проспект перетинається з іншим - СВОБОДИ, де, у свою чергу, живе відома журналістка Ірина Погорєлова. Принаймні жила колись і обігравала принагідно ці дві назви - мовляв, медійникам доводиться обирати: або правда, або свобода. В контексті київських назв я б краще обрала Свободу - ця вулиця названа на честь абстрактного поняття. А от проспект Правди походить від відомої на весь СРСР газети, центрального друкованого органу КПРС. Це саме, власне, стосується і сусіднього проспекту РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ - була й така колись газета! Дивна якась тривала манія - тиражувати назви газет на стінах будинків, хоча, якщо вдуматися, то щось у цьому є... І коли Президентові Ющенку вдасться примирити ветеранів Радянської армії та ОУН-УПА, і, можливо, в оцінках Другої світової війни будуть розставлені нові акценти, тоді столичний проспект ПЕРЕМОГИ - цілком ймовірно! - перейменують на проспект «України молодої», тим паче що наша редакція розташована саме там. Це, звісно, жарт...

      А тему недалекого нашого минулого продовжує цілий ряд інших київських назв: є у столиці вулиця РАДЯНСЬКА, є РАДЯНСЬКИЙ провулок, вулиця РЕВОЛЮЦІЇ, проспект 40-РІЧЧЯ ЖОВТНЯ, проспект 50-РІЧЧЯ ЖОВТНЯ, три (!) ЖОВТНЕВИХ вулиці. Є ще кілька вулиць, названих на честь радянських свят чи знакових для радянської пропаганди подій - ТРАВНЕВА вулиця, вулиця КОМІНТЕРНУ, ПРОЛЕТАРСЬКА вулиця, вулиця СІЧНЕВОГО ПОВСТАННЯ. Щодо останньої, то не так давно на телебаченні був сюжет: міні-опитування киян на тему: «Що стоїть за словами «січневе повстання»? Хто поставав? Коли? І проти кого? Респонденти телевізійників цього відверто не знали... Насправді ж йдеться про сутичку робiтникiв заводу «Арсенал» (налаштованих на більшовицький лад) з військами Української Народної Республіки та Центральної Ради в січні 1918 року. У 1925-му Лесь Курбас навіть зняв на Одеській кіностудії стрічку «Арсенальці», а два роки по тому до кінематографічного втілення теми «січневого повстання» вдався і Олександр Довженко, створивши свій власний фільм.

      У планах теперішньої київської влади розібратись непросто, тим паче коли йдеться про перейменування вулиць (цей процес взагалі завжди мав неконтрольований і спонтанний характер), але подейкують, що скоро вулиця Січневого повстання матиме назву Січових стрільців. Що ж, це звичайна традиція, завдяки якiй колишня площа Жовтневої революції перетворилась на майдан Незалежності, а на уламках старого світу побудовано (чи недобудовано?!) новий. Значно складніше пояснити логіку, за якою вулицю Машинобудівну названо тепер ім'ям Георгія Гонгадзе - жодного доторку до долі покійного журналіста ця вулиця у міській промзоні не має... До того ж, назва її не викликала жодних негативних асоціацій і навіть дуже цій вулиці «личила». Краще б уже «отці міста» взялися за котрогось з численних Іллічів-Леніних-Ульянових...

Скільки місту треба Ленінів на один квадратний метр?

«Переписка Энгельса с этим... как его - дьявола? - с Каутским... В печку ее!»

      Засновників марксизму-ленінізму в місті й досі - хоч греблю гати. Можливо, хтось, не надто обізнаний зі столичними реаліями, наївно думає, що після перейменування в центрі Києва вулиці Леніна на вулицю Богдана Хмельницького це ім'я зникло з міської мапи? Нічого подібного. По-перше, є вулиця ЛЕНІНСЬКА (що між вулицями Бетховена та Міжнародною; район Микільської Борщагівки); по-друге, вулиця ЛЕНІНА на Петропавлівській Борщагівці (між Гагаріна та Зоєю Космодем'янською); по-третє, вулиця ЛЕНІНА на Софійській Борщагівці (між Кільцевою дорогою і... вулицею Гагаріна, яких у Києві теж чомусь аж три!); по-четверте, є вулиця ЛЕНІНА на Троєщині (в неї, до речі, плавно перетікає вулиця КАРЛА МАРКСА); по-п'яте, вулиця ЛЕНІНА в Жулянах (там вона знову ж таки сусідствує з вулицею КАРЛА МАРКСА); по-шосте, вулиця ЛЕНІНА в Бортничах (ви не повірите, шановний читачу, але й там до неї ласкаво тулиться вулиця КАРЛА МАРКСА, а також вулиця ЕНГЕЛЬСА, не кажучи вже про вулицю КОМУНІСТИЧНУ, вулицю СВЕРДЛОВА, вулицю ЧЕЛЮСКІНЦІВ etc. - утім про героїв радянських міфів ми поговоримо дещо пізніше).

      Отже, з вулицями Леніна, здається, розібралися. Але також є вулиця ІЛЛІЧА, вулиця ВОЛОДИМИРА УЛЬЯНОВА та провулок ВОЛОДИМИРА УЛЬЯНОВА. Є вулиця КРУПСЬКОЇ (окрім дружини Леніна, його найближчі соратники і соратники соратників також не обділені увагою - будьте в цьому певні!). Що ж, як говорилось у старому анекдоті, «лучше пєрєбдєть, чєм нєдобдєть...».

      Утім, звісно, не все так в Києві сумно і аж надто «по-радянськи». Є прекрасні, ліричні і ніжні назви вулиць - Добрий Шлях, Стара Поляна, Тиха, Фруктова, Рожева, Квітуча, Річна, Ягідна, Яблунева, Світла, Сонячна, Ясна, Осіння, Лісна, Літня, Паркова, Садова... Є вулиці, що мають давні назви (Хрещатик, Протасів Яр, Притисько-Микільська, Верхній та Нижній Вал) або відображають теперішні реалії та цінності (вже згадувані вулиця Гонгадзе та майдан Незалежності, проспект В'ячеслава Чорновола, вулиця Грушевського, Терещенківська, Пилипа Орлика, Олени Теліги), є й дещо несподівані топоніми (Якутська, Рибна, Лінійна, Віскозна). Але над усім цим - як непорушна скеля відповідного дражливого кольору - вулиця ЧЕРВОНА, провулок ЧЕРВОНИЙ, ЧЕРВОНОГВАРДІЙСЬКА, ЧЕРВОНОЗАВОДСЬКА, ЧЕРВОНОПАРТИЗАНСЬКА, ЧЕРВОНОПРАПОРНА, ЧЕРВОНОТКАЦЬКА, ЧЕРВОНОЗОРЯНИЙ проспект... Остання вулиця справляє особливо гнітюче враження - принаймні та її частина, де розташований занедбаний і напіврозвалений приватний сектор. Що ж, яка була країна - такі в неї і червоні зорі...

Безкінечна радянська сага про людей і героїв

«А вдруг война с империалистическими хищниками?»

      Окрема велика тема - це паноптикум радянських героїв громадянської та інших воєн, різноманітних «червоних командирів», дипломатів чи «геніальних полководців», увічнених у назвах столичних вулиць. Їхні біографії та значимість для нашої - хочеться думати! - незалежної України можна аналізувати до безкінечності. От тільки чи варті вони затрачених зусиль? Для прикладу візьмімо буквально декілька імен, що ще збереглися на столичних просторах.

      Вулиця АНТОНОВА-ОВСІЄНКА названа на честь соратника і однодумця Троцького, з яким той разом виступав проти Сталіна. Пізніше, щоправда, Володимир Антонов-Овсієнко відійшов від фронди, став вірним сподвижником Йосифа Віссаріоновича і навіть обійняв посаду наркома юстиції. Саме тоді Сталін його і розстріляв - він, як відомо, любив псувати людині задоволення від злету на самісінький владний Олімп. Ще Антонов-Овсієнко цікавий тим, що спочатку був «присутній» в поемі Маяковського «Хорошо!» - пізніше текст твору переробили таким чином, що строфи, присвячені «ворогові народу», випали з поеми. Думається, було б зовсім «хорошо», якби цього діяча не було й у Києві, а не тільки в віршах Маяковського.

      АРТЕМА вулиця - «присвячена» Федору Андрійовичу Сергієву (партійне прізвисько - Артем). Що відомо про Артема? Комуніст, ленінець - все, як і має бути... Керував збройним повстанням у Харкові в 1917-му році, пізніше очолив Воєнно-революційний комітет. Воював, далебі, зі всiлякою контрреволюційною наволоччю... До України, як бачимо, має певний стосунок. Інше питання, чи вартий цей стосунок винагороди?

      Вулиці БЛЮХЕРА, КОМАНДАРМА КАМЕНЄВА, ФРУНЗЕ: всі троє - знані персони з числа керівників «робітничо-селянської Червоної армії». Блюхер, приміром, відзначився на фронтах громадянської війни - зокрема на Каховському плацдармі та на Перекопі. В той же час, що і Блюхер, тобто на початку 20-х років, завойовував собі славу і Микола Щорс - у Києві йому встановлено пам'ятник, існують також провулок та три (!) вулиці ЩОРСА. (Ще Щорс добре відомий вихованцям радянських дитсадків - з примусового виконання пісні про те, що «мы сыны батрацкие, мы за новый мир, Щорс идет под знаменем - красный командир!». Амінь).

      Вулиця ВОРОШИЛОВА носить ім'я бездарного полководця часів Другої світової війни. Дилетантизм Климента Ворошилова (двічі Героя Радянського Союзу) є широко відомим фактом. Після війни Ворошилов «курував» радянську культуру, а після смерті Сталіна виступав проти ідеї Хрущова розвінчати «культ особи». В добу Хрущова був відсторонений від, як би ми сказали зараз, великої політики, та все одно похований (як він цього і хотів) біля Кремлівської стіни.

      Вулиця ТУХАЧЕВСЬКОГО - назва її відсилає нас знову до часів громадянської війни. І знов до України (як і у випадку з Артемом), тільки цього разу йдеться про ЗУНР - Західноукраїнську народну республіку - яку Михайло Тухачевський успішно заливав кров'ю, доки не зазнав поразки від руки Пілсудського...

      Проспект ГЕНЕРАЛА ВАТУТІНА і просто вулиця ВАТУТІНА - обидва топоніми пов'язані з особою, що померла в Україні при дещо загадкових обставинах. За однією з версій, Микола Ватутін, командувач І-го українського фронту, просуваючись в напрямку зайнятого фашистами Києва, був обстріляний боївкою УПА неподалік від Кременця. Він дістав тяжке поранення у ногу, і, категорично відмовившись від ампутації, невдовзі помер. Був похований у Маріїнському парку Києва (де йому також встановлено пам'ятник). Цікаво, що могила Ватутіна знаходиться на місці зруйнованої в 30-ті роки церкви Олександра Невського...

      Іще один знак, чи то пак символ, над сенсом якого ніхто з нас, хто є киянами у першому чи двадцять першому поколінні, поки що не задумується? Поки що...

Над Києвом

 

(епіграфами допомагав Михаїл Булгаков).

У Києві (включно з околицями) - ШІСТЬ вулиць Леніна. Три з них чомусь скупчилися на Борщагівці (Микільській, Петропавлiвській та Софіївській), і ще по одній є на Троєщині, в Жулянах та Бортничах. До того ж на столичній мапі позначено вулиці Ілліча та Володимира Ульянова.

 

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>