Металеві химери

      Ковальство ніколи не було легкою справою. І хоч сучасні технології полегшили роботу майстрів, та легкі, красиві, ажурні вироби з металу зустрічаються не так часто. Таємниці ковальської справи, які зазвичай передавалися з рук в руки, від батька до сина, частково втрачені. І відновлювати їх зовсім не просто. Для такої роботи потрібні не лише знання, а ще й велика любов до своєї справи.

      Краєзнавець, поет і педагог Вадим Смотренко своє місто поважає, любить і знає. Саме він дослідив, що у XIX столітті місто Єлисаветград, тепер Кіровоград, було не лише мистецьким і освітнім центром. Тут існувала одна з найпотужніших на території України шкіл художньої ковки. Тепер, всебічно дослідивши явище, краєзнавець ділиться секретами з сучасними ковалями. І рятує мистецький спадок.

Ескізи для Кіровограда малював Достоєвський

      Десятки робіт позаминулого століття, кожна з яких є якщо не шедевром, то прикладом майстерності і вишуканості, прикрашають вулиці Кіровограда. Правда, увагу перехожого привертають не відразу. Лише з допомогою Вадима Смотренка журналісту «УМ» вдалося побачити унікальні металеві вироби: приховані за надбудовами, часто погнуті й пошкоджені, вони вражають якоюсь надзвичайною природністю.

      Річ у тім, що раніше всі малюнки ковальських робіт були узгоджені з архітекторами міста та власниками будинків. І коли приміщення будувалося в стилі рококо, то балкончик і паркан замовляли в тому ж стилі. А з господарем узгоджували герб чи символіку, які мали прикрашати будівлю. У візерунках ковки на будинку хіміка - символ філософського каменя, картяра - символ черви і бубни. Сьогодні Вадим Смотренко сміється з тих підприємців, які прикрашають свої офіси завитками з колом і двоголовим орлом, пронизаним списом. Цей символ багатства дозволяли собі найбагатші люди країни. А тепер можна побачити офіс дрібного підприємця, прикрашений десятками таких символів.

      Архітекторами Єлисаветграда XIX століття були знаменитий Яків Паученко і Андрій Достоєвський, брат російського письменника. Саме за їхніми малюнками працювали ковалі. Пізніше Андрій Достоєвський став головним архітектором міста Сімферополя. Тому старовинні будинки цього міста так нагадують старий Єлисаветград.

Один у нас, інший - у Парижі

      Кожен майстер ковальської справи мав свій стиль, почерк. Вадим Смотренко вирізняє цілі вулиці, які, схоже, були закріплені за тим чи іншим ковалем. У Кіровограді з XIX ст. діяло одночасно до 32 ковальських майстерень. Прізвища Коваленко, Ковальчук, Коваль, Ковач і дотепер найпоширеніші в місті. Є мікрорайон - Ковалівка. Визнаними майстрами були сім'ї Володимирських, Шаца і Наймана, Миколи Петренка. Роботи цих майстрів або їхніх учнів можна знайти по всій колишній Російській імперії. Микола Петренко працював в унікальній на той час методиці: на цільний лист металу накладалися деталі, малюнок.

      20 років Вадим Смотренко збирає матеріали про ковальство Центральної України. Ним написана ціла книга про роботи, символу, майстрiв XIX ст. У ній наведено і такі приклади: одна ковальська робота збереглася в Санкт-Петербурзі на Сенатській площі, інша - у Кіровограді; одна в Парижі, інша - знову-таки - у Кіровограді; одна в Одесі , інша - у Кіровограді. І це лише кілька прикладів з унікальних зразків ковальської майстерності, які збереглися в центральноукраїнському місті.

Бетонують і здають на брухт

      Але чимало робіт зникло на очах сучасників. Вадим Смотренко розповів, що за останні 20 років було знищено їх стільки, скільки, мабуть, і за попередні 70 років радянської влади (з війною). Нові власники будинків не бачать у старих ковальських роботах жодної цінності. Центр міста попав під хвилю євроремонтів і неграмотних реставрацій. Чимало грат і балконів просто здали на металолом. Деякі - забетонували.

      Кілька робіт краєзнавець урятував.  Хлопець тягнув на брухт грати. Бабуся допомагала - важка. Вадим Смотренко якраз виносив сміття. Як побачив - обімлів. Умовив поміняти на старе залізо з власного двору. Грати тепер прикрашають Кіровоградський краєзнавчий музей...

      З іншою роботою пощастило менше. Побачив, що збираються кудись вивозити цілу ковану браму. На папірці написав: «Музейний експонат». Прикріпив. Приїхала машина з КРЕПу - пан Вадим умовив відвезти до музею. Пізніше дізнався, що музей передав браму піонерському табору. Там, бачите, не було чим відгородити колодязь. Поїхав подивитися: порізали на шматки, вкопали в землю, заливають водою. Зате музей замовив собі сучасну решітку, яка вишуканістю не вирізняється...

Обкомівські дачі - непочатий край роботи

      Таких й інших історій у Вадима Смотренка - безліч. Музей під відкритим небом, як називають дослідники Кіровоград, втрачає свої експонати. Єдине, що він міг зробити, - замалювати вироби, часто - реставрувати малюнок по окремих збережених елементах. Добре, що знає краєзнавець і почерк майстрів, і самі ковальські стилі. Навчає своїх друзів- ковалів. Деякі з них могли б повторити роботи XIX століття. Але тільки кому це потрібно? Платять же не за майстерність, а за вагу обробленого металу. Тому й роблять ковалі - побільше, потовстіше. Наприклад, випуклі, вигнуті балконні грати. Раніше такими робили балкони, щоб дами не м'яли криноліни - широкі плаття. Тепер враховують лише вагу. На стиль будинку, звісно ж, не звертають уваги.

      Тому знайомити з давніми роботами сучасників просто необхідно, впевнений Вадим Смотренко. От тільки не кожному це зрозуміло... І книга, у якій пан Вадим дослідив і перемалював усе те, що лишилося, і багато з того, що зникло з ковальської спадщини Центральної України - все затримується. Тим часом автор мріє побувати на колишніх обкомівських дачах - туди вивозили і вивозять брами, паркани і грати старого міста. От тільки і сьогодні туди не проїдеш, не пройдеш...