Чи підпише влада капітЮЛЯцію?

08.11.2006
Чи підпише влада капітЮЛЯцію?

Малюнок Миколи КАПУСТИ.

      Перший закон про опозицію в незалежній Україні був написаний у 1995 році. Його автором став покійний нині депутат Іван Курас, який обіймав у 1994-му посаду віце-прем'єр-міністра. Експерти кажуть, що саме цей документ десять років по тому візьмуть за основу для написання власного законопроекту «регіонали». Втім останні взялися за законотворчість ще 2005-го, коли здавалось, що їм - пряма дорога в опозицію. Але влітку наступного року життя стасувало всі карти, наміри і перспективи: Партія регіонів опинилась при владі, а БЮТ (як автор альтернативного варіанту законопроекту) - в опозиції. Відтак маємо: дві фракції, що несподівано для себе помінялись ролями, і, відповідно два законопроекти: «законопроект від Богатирьової» і «законопроект від Тимошенко». Між іншим: Юлія Володимирівна теж має багаторічний досвід писання подібних актів - перший закон про опозицію, зроблений у співавторстві з Олександром Єльяшкевичем, вона представила на розгляд Ради ще у 1998-му. А от у зовсім недалекому минулому БЮТівець Микола Томенко, порівнюючи два закони, зазначав, що рівень співпадінь у них становить приблизно 70 відсотків. Проте минулої п'ятниці колеги-законодавці домовитись не змогли. А може, й не захотіли.

П'ятниця, майже 13-те...

      До складу робочої групи з питань підготовки закону України про опозицію входять: від БЮТ - Юлія Тимошенко, Олександр Турчинов, Микола Томенко та Віктор Швець, від фракції «Регіонів» - Тарас Чорновіл, Олена Лукаш, Микола Комар і Михайло Чечетов, від СПУ - Ярослав Мендусь. У п'ятницю, 3 листопада, коли БЮТ пригрозив Олександру Морозу блокуванням трибуни (якщо на порядок денний не буде винесений розгляд законопроекту про опозицію), видзвонити когось з БЮТівців було справою неймовірною - складалося враження, що всі вони таки тримають оборонну стійку, згуртувавшись на певній відстані від головного рупора сесійної зали.

      Тож першим співрозмовником «УМ» стала «регіоналка» Олена Лукаш, яка перебувала на лікарняному, відтак не мала уявлення про події у парламенті. Лише висловила здивування тим, що БЮТ вчинив «блокувальний» демарш, адже напередодні, за її словами, між представниками двох фракцій все було погоджено. Це підтвердив і член ПР Тарас Чорновіл, пояснивши, що ще в минулий понеділок остання погоджувальна рада парламенту «забила» п'ятницю під розгляд закону про опозицію (в разі, якщо робоча група встигатиме з підготовкою тексту).

      Робоча група у терміни вклалася, каже Чорновіл, і «тільки ми вийшли на узгоджений варіант, як напередодні, у четвер, на засідання вперше прийшла Юлія Володимирівна і представила абсолютно новий проект закону, який називається просто - «Про опозицію». Вона там виводить принцип опозиційної площадки, тобто всі ті депутати, хто не увійшов до коаліції, автоматично стають меншістю, при цьому ті з них, хто визнає себе членом єдиної опозиційної структури (чи на рівні фракції, чи на рівні індивідуального входження), дістають усі права опозиції. Хто не хоче вступати до неї - залишається у простій меншості, без прав, наданих опозиції. Зрозуміло, що це виписано на злобу дня...» - зазначає Чорновіл. Що ж до п'ятниці, то БЮТівці просто мали побоювання, що ще до врахування нових ініціатив їхньої лідерки Рада розглядатиме інший законопроект, пояснює він.

      Так це чи ні - судити складно, тим паче що «регіонали» у трактуванні Чорновола виглядають аж надто толерантними і справедливими. Як і спікер Мороз, що, зрештою, відмовився від розгляду цього закону, чим врятував і трибуну, і п'ятничну роботу своїх колег.   

       А от БЮТівці - вже після закінчення сесійного дня - стверджували, що все насправді відбувалось не так. «Закон був на порядку денному, але його знімали якраз тому, що робоча група не погодила всі розбіжності, так що Тарас трошки лукавить у тому, що вже нема суперечностей. Вони є, і досить великі, тому ми і зняли цей закон...» - говорить член фракції Блоку Тимошенко Дмитро Видрін, якому «УМ» зацитувала слова Чорновола. Як бачимо, ні про який новий законопроект від Юлії Тимошенко Видрін не згадує, він вмотивовує поведінку БЮТівців наявністю значних неузгодженостей, чим, у свою чергу, дещо суперечить колезі по БЮТ Миколі Сивульському. «Я знаю те, що робоча група успішно просунулась вперед... А трибуну блокувати хотіли тому, що більшість збиралась виносити законопроект Богатирьової. Але ж було прийнято рішення погодити те, що подала наша фракція, плюс законопроект від Богатирьової, і зробити з цього один закон. Натомість був винесений тільки законопроект Богатирьової, тобто порушені домовленості, досягнуті раніше. Так що фракція була змушена приймати заходи по захисту своїх інтересів, аби коаліція не проштовхнула той закон, що є її баченням того, якою має бути опозиція...» - коментує Сивульський.

Закон про опозицію: чи не запізно написаний і чи «правильними» руками?

      Дебати довкола того, приймати чи не приймати закон про опозицію, тривають давно. Свого часу суть питання коротко виклав іще один БЮТівець - Володимир Полохало. Контекст був заданий дискусією, що принесе подібний акт Україні взагалі? Престиж і відповідність певним стандартам, приблизно так відповів Полохало. «Ухвалення закону про опозицію дає можливість показати, чи готова сьогодні Україна надати парламентській опозиції ті функції i той статус, який називається інститутом демократичної опозиції. Чи готова сьогодні політична Україна? Чи готовий парламент? Усе інше від лукавого. Можна причепитися і сказати, що Тимошенко пропонує фінансувати тіньовий Кабмін. Добре, давайте не фінансувати. Можна з будь-якого дріб'язку зробити проблему», - зазначав він.

      Отже, певною мірою на українських парламентаріїв тисне те, що закон про опозицію потрібен нашій державі як статусна річ (хоча насправді в демократичних країнах подібних актів просто не існує, тож тут ми стикаємося з певного роду мотиваційним нонсенсом), а з іншого боку - нардепи й самі не проти того, аби прийняти такий закон; вони навіть ведуть боротьбу за право його написання...

      Саме так: опозиція свого часу не раз наголошувала, що більшість не повинна писати для неї жодних законів - це і некоректно, і алогічно. «Закон приймається більшістю. І тому закон про опозицію де-факто буде тими червоними прапорцями, які влада намалює для опозиції. Це буде гетто, яке влада вибудує для опозиції», - обурювався «нашоукраїнець» Борис Беспалий.

      Немає жодного значення, хто пише закон, аби сам продукт законотворчості був якісним, переконував «УМ» Дмитро Видрін.

      Ні, авторство таки багато важить, опонує нардепу політолог Володимир  Фесенко. «Я в квітні, ще до того, як сформувалася парламентська більшість, пропонував: нехай зараз домовляться між собою політичні сили - до того, як буде відомо, хто опозиція, хто більшість, хто меншість... Хай домовляться про правила гри і про визначення статусу опозиції у Верховній Раді. На жаль, цього не відбулося, - каже політолог. - Зараз ситуація набагато складніша, і тому я бачу єдиний вихід. Хай ініціативу законодавчого закріплення більшості або меншості візьме на себе Президент. Нехай він це зробить, але після консультації з політичними силами, які представлені в парламенті. Тут треба шукати компромісне рішення, виносити його на обговорення і далі вже діяти за парламентською процедурою».

      Та навряд чи Президент долучиться до співавторів закону про опозицію. Принаймні його представник у парламенті Юрій Ключковський, коментуючи ймовірне прийняття закону про опозицію, зазначив лише те, що «навіть якщо Президент його підпише, реального правового регулювання цей закон не дасть. Тому що життя виявиться багатшим від нього, і виявиться, що він скоріше заважає діяльності опозиції, ніж допомагає їй».

      Так це чи ні - побачимо, а от думку про втрачений для написання закону час висловлює не один лише Фесенко. Депутат від «Нашої України» Анатолій Матвієнко наголошує, що «ні один, ні другий законопроект» він «не міг би підтримати в першому читанні, оскільки один - я маю на увазі варіант Богатирьової - претендує на якусь системну опозицію, чого ми не можемо мати в нашому суспільстві... А у Юлії Тимошенко проект претендує на те, щоб керувати державою, не ставши Прем'єр-міністром». Одним словом, домовлятись треба було раніше - в цьому експерти одностайні. Тоді, мовляв, більше було б об'єктивності у підходах різних політичних сил до вирішення тих чи інших питань. До речі, про головне: тож які питання врегульовуватиме закон про опозицію?

Кабмін піде у «тінь», а Президент - в опозицію?

      Зайве, мабуть, й говорити, що законопроекти Раїси Богатирьової та Юлії Тимошенко істотно відрізняються один від одного. Зрозуміло, що «група підтримки» кожної з цих дам обстоює свій варіант і знаходить істотні недоліки в альтернативному документі. Приміром, Дмитро Видрін наголошує, що богатирьовський текст вже безнадійно «застарів, бо готувався він, так би мовити, для іншої опозиції. Тому там вилучені, як на мене, головні принципи - принципи, прийняті в Європі - де є держави з сильною опозицією і нема держав, де опозиція була б слабка. Наш закон відповідає європейській конструкції - ми намагаємось перетворити опозицію на таку, яка здатна буде виконувати свої головні функції, і, перш за все, функцію контролю за владою, функцію критики влади і, якщо треба буде, функцію юридичної зміни влади. Всі ці інструменти прописані в проекті нашого закону».

      Однак тези щодо здатності опозиції здійснювати функцію контролю за владою - це все риторика. Більше конкретики натомість дає голос з «ворожого» для Видріна табору - Тарас Чорновіл оповідає, приміром, про те, як БЮТ хотів пролобіювати вимогу, згідно з якою «4/5-ми голосів опозиційних депутатів Верховної Ради можна відміняти рішення Кабінету Міністрів. Це абсолютно неконституційна норма, і представники БЮТу погодились, що про це не може бути й мови». Але перше місце у рейтингу найгарячіших питань, остаточним розв'язанням яких і досі «вагітна» робоча група творців закону, посідає, мабуть, ТІНЬОВИЙ КАБМІН.

      В створенні цього органу опозиція зацікавлена в першу чергу, тож довкола функцій тіньового Кабміну точаться неабиякі дискусії. Як і довкола питань його фінансування. Щодо грошей, то робоча група дійшла згоди у такому, розповідає Тарас Чорновіл: «Міністри, які є депутатами, не отримують додаткової платні, а інші витрати покриваються за рахунок коштів, виділених на секретаріат опозиції. Фінансування не має бути надмірним - з цим погодився БЮТ».  Раніше, каже Чорновіл, БЮТ буцімто прагнув більшого, однак з часом дійшов згоди з іншими представниками робочої групи.

      Однак тіньовий Кабмін - це не лише оплата (чи відсутність її) для опозиційних міністрів. Це ще й їхній вплив на події чи документи, які продукує «справжній» уряд. Відомо, що БЮТ надзвичайно наполягав на тому, аби в законі про опозицію була закріплена норма про присутність «тіньовиків» на засіданнях Кабміну, про можливість ознайомлення їх з певного роду документами. У розділі 5 БЮТівського законопроекту, коментує радник Президента Ігор Коліушко, йшлося про те, що « Кабінет Міністрів зобов'язаний не рідше одного разу на тиждень подавати голові опозиційного уряду інформацію щодо діяльності Кабінету Міністрів».

      «Без сумніву, парламентська опозиція повинна мати інформацію про стан справ в державі, але я так розумію, що доступ до інформації - це не є якесь особливе право опозиції. Врешті, є статус народного депутата», - наголошує Коліушко. І продовжує: «За законопроектом представники опозиції мають право бути присутніми на засіданні уряду. Як правило, в європейських країнах на засіданнях уряду взагалі ніхто не присутній - не те що представники опозиції, яким ще й надано право виступу. Тобто дискусія на засіданні уряду - це закрите питання, виключно для членів уряду».

      Та, зрештою, світова практика тут уже не важить. Як повідомив «УМ» Тарас Чорновіл, БЮТівці і «регіонали» все ж подолали суперечності: лідер парламентської опозиції матиме право на співдоповідь у Кабміні по бюджетному питанню та інших, найбільш значущих проблемах. 

      Решта питань, напряму пов'язаних зі статусом опозиції, стосується, приміром, того, чи обмежуватиметься поняття опозиції виключно сесійною залою, чи поширюватиметься ще й на місцеві ради, ба навіть на якісь громадські організації чи об'єднання. Адже опозиція в країні може існувати й поза парламентом... Щодо місцевих рад, то «нашоукраїнець» Ключковський свого часу зазначав: «Категорично не сприймаю, що місцеві органи самоврядування можуть бути в опозиції до виконавчої влади. Або що всередині органів місцевого самоврядування може бути опозиція політичного характеру. Я цих речей просто не розумію, і якщо ми про це говоримо, то ми забуваємо про обмеження прав місцевого самоврядування, які є конституційними. Бо опозиція може бути з питань російської мови чи з питань членства в НАТО, але ці питання лежать далеко поза межами повноважень органів місцевого самоврядування. А чи може бути політична опозиція з приводу того, де можна будувати будинок, а де розбити парк? Тут питання не опозиції. Тут питання більшості і меншості».

      Одночасно із цим у Ключковського виникає запитання: «А опозиція в парламенті одна чи їх може бути кілька? Хто лідер опозиції і чи лідер має бути один? І чи може бути невизнання лідерства одного політика частиною опозиції?»

      Отримання відповідей на ці питання, як бачимо, відтерміновуються у зв'язку з надходженням ще одного законопроекту від Юлії Тимошенко - так, принаймні, виглядає згідно з розповіддю Тараса Чорновола. Лишається дочекатись грудня - саме такий приблизно час займе подальша робота над усіма документами, й тоді, напевне, ми матимемо опозицію не тільки «в законі», але й з усіма правами, обов'язками та іншими розписаними в деталях тонкощами. 

Представник Президента в парламенті, «нашоукраїнець» Юрій Ключковський порушує питання також про можливість перебування Президента в опозиції. «Ця теза обговорюється сьогодні в Україні, і я не розглядаю її як безглузду. Тому що за Конституцією Президент має повноваження управління державою, але є поза виконавчою владою. Таким чином, його статус не забороняє йому бути політично в опозиції, спираючись на певну парламентську силу», - каже Ключковський.

 

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>