Наступною критичною датою після 14 жовтня для київської міліції може стати 7 листопада. Цього дня біля пам'ятника Леніну обіцяють зібратися комуністи й націоналісти. Перші традиційно святкуватимуть річницю Жовтневої революції, натомість другі планують вшанувати пам'ять жертв комуністичних репресій.
Крім того, 7 листопада — день народження Олега Тягнибока, лідера Всеукраїнського об'єднання «Свобода» та натхненника антикомуністичного маршу. У «Свободі» жартують: якщо на Покрову «червоні» виходили на демонстрацію проти визнання ОУН-УПА під формальним приводом «ювілею» Нюрнберзького процесу, то тепер націоналісти можуть так само прикритися 38-річчям свого лідера.
Тягнибок — справді колоритний і, мабуть, найпопулярніший діяч у радикально-націоналістичному сегменті сучасного українського політикуму. На жаль, ані він, ані його партія не представляють націоналістичного виборця в парламенті.
Про річницю петроградського перевороту та про перспективи правого руху в Україні Олег Тягнибок розповів в інтерв'ю «Україні молодій».
— Пане Олегу, 7 листопада ви пообіцяли бути в Києві біля пам'ятника Леніну, вимагати його демонтажу та вшанувати пам'ять жертв комуністичних репресій...
— Оргкомітет, який працював над проведенням Маршу УПА, продовжує свою роботу. Саме він складає сценарій акції 7 листопада задля вшанування жертв комуністичного терору. Ми наперед, ще за три тижні до початку акції, подали заявку на її проведення, щоб адміністрація могла підготуватися. Ми вшановуватимемо не тільки 20 мільйонів жертв комуністичного терору, а й будемо вимагати заборони комуністичної ідеології в Україні згідно з рекомендаціями Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка 25 січня 2006 року дала відповідні рекомендації країнам Східної Європи. Ми будемо вимагати офіційного суду над комунізмом, — такий собі «Нюрнберг-2». І звичайно, демонтажу залишків комуністично-імперської символіки, зокрема пам'ятника Леніну в Києві.
Якось воно дивно виглядає, що на 16-му році незалежності міста України називаються по-радянському, — Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ... Петровський — то був кат України, людина, яка безпосередньо причетна до організації Голодомору 1932—33 років. А його іменем називається місто! Якщо ми того не зліквідуємо, то в нас як у нації немає перспектив.
— Ви кажете, що вимагатимете знесення Леніна в Києві. Як це виглядатиме?
— Ми плануємо похід протесту, потім буде молебень за загиблими жертвами комунізму. Все робитимемо згідно з Конституцією. Звичайно, хотілося б закинути Леніну на шию петлю і стягнути з постаменту, але ми цього робити не будемо. Ми діятимемо законними методами.
— Чи будуть законні методи у нинішній ситуації дієвими?
— Такі речі іноді вдаються. Так, будучи народним депутатом, я колись посилав запити до тодішнього міського голови Києва Олександра Омельченка. І на один із таких запитів він відреагував. На Будинку профспілок був колись великий серп і молот, а за моїми наполяганнями Омельченко дав вказівку його демонтувати. Тому я сподіваюся, що такими ж наполяганнями нам вдасться вирішити питання і з найбільшими катами України.
— У коментарі «УМ» голова львівського обкому Компартії Олександр Калинюк заявив, що «ніхто з комуністів не дасть паплюжити святе ім'я Леніна. А якщо Тягнибок буде застосовувати до нас силу, то комуністи теж застосують до нього силу, щоб захистити свої ідеологічні переконання». Буде бійка?
— Я сподіваюся, що правоохоронні органи спрацюють так само ефективно, як вони спрацювали 14 жовтня, і що не буде ніяких проблем, хоча їх і провокують комуністи. Це їм вигідні сутички, бійки тощо. Я не хвилююся з цього приводу, бо ми звернулися із заявкою про акцію заздалегідь.
— Але ж ви вибрали місце, до якого 7 листопада традиційно йдуть комуністи...
— У мене вся сім'я була вивезена в Сибір, в мене діда комуністи замордували у львівській тюрмі, в мене була знищена практично вся сім'я. Хто може в моїй державі заборонити мені визначати місце, де я вшановуватиму пам'ять 20 мільйонів загиблих українців? Вони кажуть — «ім'я Леніна святе»? Та комуністів і комунізм взагалі потрібно заборонити. І це не тільки моя позиція. Через те нехай тішаться, що їм узагалі ще дають існувати в нашій країні.
— Якщо Київська державна адміністрація подасть до суду і той заборонить вам проводити акцію. Ваші дії?
— Ми законослухняні громадяни. Підтвердження тому — 14 жовтня, коли ми підтвердили свій мирний характер. А комуністів і всіх червоних треба привчити, як вони повинні поводити себе в Україні. Вони мають бути «тихiшими вiд трави і нижчими вiд води» після своїх злочинів.
— Наскільки реальним є визнання Української повстанської армії, на якому ви наполягаєте?
— Нині це повинен зробити Президент. Згідно зі статтею 106 Конституції України, Президент має право ухвалити указ, проект якого ми йому вже навіть написали. Варто його тільки підписати. В преамбулі повинно бути сказано про правонаступництво України. Президент має визначити, чи ми є правонаступниками Радянської України, чи правонаступниками УНР, ЗУНР, Карпатської України... Якщо не радянської, то Президент має право підписати указ про визнання героїчної боротьби ОУН-УПА боротьбою за державну незалежність України. Це перший пункт указу.
Другий пункт — надання упівцям статусу борців за державну незалежність України, а не прирівняння до ветеранів Другої світової війни. Третій пункт — Президент може визначити 14 жовтня Днем українського війська. І четвертий — скасувати 23 лютого як День захисника вітчизни. Це є абсурд, бо 23 лютого 1918 року відбувся бій між червоною армією і прусаками під Нарвою і Псковом. Натомість ми маємо традиційне свято українського війська на Покрову.
І останнє, що мало б бути зроблено (але це вирішує Верховна Рада), — соціальний захист упівців. Тут мусить бути закон, який, до речі, вже рік тому розроблений Кабінетом Міністрів, а тепер відкликаний Табачником. Його потрібно повернути у ВР та ухвалити. Але це вже є наступний етап.
А указ, який Віктор Ющенко підписав 14 жовтня, я оцінюю неоднозначно. Президент звертається до Кабінету Міністрів і до Міністерства освіти, коли в Кабміні сидять Янукович і Табачник, а в Міносвіти — соціаліст Ніколаєнко. Нагадаю, Мороз свого часу сказав, що питання УПА пройде тільки через його труп. Тому дивно, що Президент просить виступити їх суб'єктом законодавчої ініціативи в той час, як він сам є цим суб'єктом.
Попри це, мушу зазначити, що суспільство є недостатньо готовим до сприйняття цього. Але воно ніколи не буде готовим, якщо влада нічого для цього не робитиме.
— Що, на вашу думку, повинна робити влада?
— Принаймні розповідати про УПА. Люди не знають правдивої історії Української повстанської армії. Саме тому ми вимагаємо відкриття архівів замість призначення комуністки Ольги Гінзбург головою Держкомархіву. Зрозуміло, що комуністи зацікавленні знищувати архіви, які стосуються їхніх злочинів. А треба підняти архіви й показати, що існувало 356 спеціальних груп НКВД, вони перевдягалися в бандерівців і знищували мирне населення. Таких фактів багато. Треба відкинути нісенітницю про співпрацю УПА з німцями. Візьмемо для прикладу факт: УПА утворилася в жовтні 1942 року, коли уже цілий рік Бандера, Стецько та інші були ув'язнені в німецькому концтаборі Заксенхаузен. Як ви собі уявляєте цю картину: німці заарештували провідників ОУН, а Українська повстанська армія, яка була створена на основі ОУН, співпрацює з ними? Це в голові не вкладається. Це спеціальна пропаганда, яка спрямована на замовчування співпраці з німцями радянської армії.
— Давайте змінимо тему. Праві, націоналістичні політичні партії в Україні роздроблені і слабкі. Уже тривалий час у цьому політичному спектрі мусолиться тема так званої «української правиці». Яке ваше ставлення до перспектив єдиної правої партії і чи буде там «Свобода»?
— Ми виступаємо за формування національної опозиції з метою об'єднання українців. Але, враховуючи гіркий досвід об'єднання правих в Україні, ми пропонуємо свою схему, яка є більш реальною, а не фантастичною. Фантазії — це коли для отримання якоїсь посади дехто починає говорити про «правицю», а отримавши посаду, забуває про це. Тому в нас є кілька умов для створення всеукраїнської опозиції. Перша умова — об'єднання тільки на ідеологічних засадах. Тобто ми не повинні відступати ні на крок від правої, національної ідеології. Друга умова — проведення внутрішньої люстрації майбутніх суб'єктів об'єднання (щоб туди не потрапили люди, які його компрометуватимуть). Третє — механізм об'єднання: ми вважаємо, що повинен відбутися саморозпуск партій і вже далі — утворення нового правого проекту. Бо просто об'єднання є нереальним і заздалегідь програшним. Приклад «Нашої України» є показовим у цьому сенсі. Права партія має мати ідеологію...
— Ви готові знищити бренд «Свобода» і влитися в нову партію?
— Звичайно. Заради такої справи ми готові.
— Кого, крім «Свободи», бачите у складі нової партії?
— Це мають бути ідеологічно близькі політичні сили — КУН і УНП (Блок Костенка-Плюща). Але поки Івченко очолює КУН, ми не можемо вести з ними переговорів. Це людина, яка скомпрометувала поняття українського націоналіста. Хоча на низових рівнях там є дуже багато поважних і порядних людей. Щодо УНП, то в нас теж є умова. Вони повинні визначитися, чи вони при владі чи в опозиції. Бо поки в них були «губернатори», вони хвалили владу. Забрали «губернаторів» — вони стали в опозицію. Ми в такі ігри бавитися не хочемо, не хочемо бути флюгерами.
Окрім того, ми могли б говорити з «Порою», Народним рухом України. Цікавить нас також новий проект «Нашої України» на чолі з Катеринчуком і Кириленком, якщо такий відбудеться. Є ще ситуативний союзник — Блок Юлії Тимошенко. У нас жодної ідеологічної спорідненості, але час від часу як опозиційні сили ми можемо погодитися на проведення спільних заходів.
Окрім цього, є ще низка дрібніших партій та громадських організацій правого спрямування, з якими ми радо співпрацюємо.
— Які перспективи «Правиці» на наступних виборах?
— Її ще не існує. Багато чого буде залежати від політичної ситуації в Україні. Наприклад, будуть президентські вибори в парламенті чи обиратиме народ? Парламентські вибори будуть достроковими чи ні? Багато також залежатиме від соціальних тенденцій.
— До речі, про президентські вибори: ви не плануєте балотуватися у 2009-му?
— Якщо відверто, то пропозиції балотуватися до мене надходять. Не хочу говорити банальними фразами, але переважно звертається громадськість. Наразі партія цього питання не розглядала. На найближчому з'їзді «Свободи» ми визначатимемо свої пріоритети.
— Які пріоритети «Свободи» нині?
— Дуже важка, чорна, скрупульозна робота — очистка партійних лав. Ми провели серйозні зміни серед керівництва партії. Після виборів (ВО «Свобода» набрала на парламентських виборах 0,36%, або 91 тисячу голосів, це 18-те місце. — Ред.) було змінено дві третини керівництва партії. Ми зараз входимо в новий етап, зміцнюємо місцеві організації, проводимо активну молодіжну політику. Нині починаємо тісно співпрацювати з науковцями, фахівцями, до нас іде багато інтелігенції.
— Серед облич «Свободи» — Богдан Бенюк, Ірина Фаріон, Юрій Ільєнко. Вони беруть участь у діяльності партії чи це лише відомі прізвища для виборчих списків?
— Богдан Бенюк є моїм заступником. Він відповідає за зв'язки з діаспорою, яка нині є дуже активною. В нас є свої осередки в США, Італії, Португалії, Англії. Юрій Ільєнко й Ірина Фаріон є членами політради партії. Ільєнко нині працює над документами, в яких викладається аналіз політичної ситуації в Україні, а Фаріон організовує всеукраїнську акцію «День рідної мови» до 9 листопада.
— Діяльність будь-якої партії потребує немалих грошей...
— Дуже великих грошей.
— Звідки фінансується «Свобода»?
— Ми дуже обмежені у фінансуванні. Це насамперед членські внески, намагаємося залучати в партію і перспективних підприємців. Наразі все це дуже скромно.
— Назвіть кілька прізвищ бізнесменів, про яких щойно говорили.
— Наприклад, Василь Павлюк, який є керівником нашої фракції у Львівській міській раді. Володимир Говірко — він через свій благодійний фонд допомагає нам проводити різні акції. У нас немає якогось одного спонсора. Члени партії офіційно скидуються на діяльність партії.
— Ваші опоненти, коли говорять про фінансування «Свободи», називають прізвище олігарха Петра Димінського. Які у вас з ним стосунки і чи фінансував він коли-небудь «Свободу»?
— Петро Димінський фінансував кампанію «Нашої України» у 2002 році...
— А компанію «Свободи»?
— Нас він ніколи не фінансував. Мої стосунки з Димінським почалися, коли нас як представників Ющенка у різних регіонах познайомив сам Ющенко. Мені імпонувало, що він є президентом футбольного клубу «Карпати», а я з дитинства є фанатом «Карпат». Мій батько був відомим лікарем, він лікував футболістів львівського клубу. Саме на моменті любові до футболу у нас з Петром Димінським зав'язалися приятельські стосунки.
— Які нині ці стосунки?
— Вони сильно похолоднішали після останньої виборчої кампанії. Димінський формував команду партії «Еко+25%», яка з нами конкурувала. Ми не знаходили спільної мови у багатьох питаннях. Та й якби нас фінансував Димінський, то ми б сьогодні сиділи у парламенті.
— Всеукраїнське об'єднання «Свобода» — це популісти, які тільки кидаються гаслами. Що можете відповісти на такі закиди?
— Для того, щоб політична сила могла продемонструвати, як вона вирішує конкретні питання, вона повинна мати владу. «Свобода» перебуває в опозиції, відповідно, наше завдання — критикувати владу і показувати шляхи вирішення проблем. Ми кажемо, що ми би зробили, якби були при владі. Це робота опозиції.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
