Підводні діти

      Останнім часом все частіше чуємо про альтернативні пологи — вдома, іноді у ванні, під водою, із найнятою повитухою. Кажуть, що дитина, народжена в домашніх умовах, буде здоровішою, талановитішою і взагалі най-най-най. Як зважуються на подібний експеримент люблячі батьки? Це після війни по селах більшість матерів народжували вдома, а зараз, не дай Боже, ускладнення при пологах, а поруч немає бригади лікарів та необхідного обладнання...

      У Харкові я познайомився з унікальною, загадковою і надзвичайно цікавою сім'єю — Жанною та Валентином Козіними та їхніми дітьми, дев'ятирічним Олексієм та п'ятирічним Сергійком. Мати народжувалa синів удома, у ванній, у воді. Більше того, розчарувавшись у традиційній державній медицині, Козіни ігнорують чимало писаних і неписаних правил. Наприклад, не вважають за потрібне робити дітям обов'язкові щеплення від усіх підряд болячок. Усвідомлення власного шляху до батьків прийшло від безвиході. Але про все по порядку.

      Спершу я був просто шокований зростом Жанни: уявіть, метр і дев'яносто сім сантиметрів! Вона набагато вища за свого Валентина. Такої різниці зазвичай уникають чоловіки, але, виявилося, для цієї пари зріст не вiдiграє великої ролі. Вони не бояться і інших новацій.

      Окрім того, що Жанна народила у ванні двох дітей, Козiни ще є авторами двох чудових книжок, методики гімнастики у віршах для малят, учасниками телевізійних програм та авторами публікацій у пресі, а в житті і роботі — активно поєднують давні традиції народної медицини із сучасною наукою.

      Жанна — кандидат педагогічних наук, колишній гравець жіночої баскетбольної команди ЦСКА, викладачка Харківського державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Володіючи даром передбачення, вона захоплюється розкриттям та розвитком прихованих людських здібностей.

      Валентин — фізик-теоретик, кандидат у майстри спорту із боксу, інструктор-методист із тайдзи-цюань, масажист.

      — Багатьом дівчатам, навіть нормального зросту, так і не щастить зустріти своє кохання. Що ви можете їм порадити? — розпитую маму Жанну.

      — Це просто. Треба припинити оцінювати людей за якимись «стандартними» мірками. При знайомстві ми звикли міряти буквально все — зріст, вагу, зарплату, житлову площу, кількість позитивних та негативних якостей, кількість знаків уваги на день, місяць, рік... Якщо відкинути все, що можна поміряти, порахувати і якось визначити, і після цього залишиться дещо, що вас об'єднує, то саме це дещо і є джерелом вашого щастя та любові.

      — Як ви, не маючи ані медичної освіти, ані відповідного медичного контролю (з другою дитиною Жанна навіть не стояла на обліку в жіночій консультації), наважилися на самостійні пологи, та ще й у воді? — цікавлюся у мами. Відповідає батько:

      — Під час першої вагітності Жанни ми зустрілися з однією жінкою, яка не мала медичної освіти, але успішно приймала домашні, в тому числі й водні, пологи. Це був час ентузіастів, готових цілком безкоштовно допомагати вагітним і породіллям, не маючи практично нічого, крім самого цього прагнення. У цих ентузіастів практично все проходило гладко, а діти значно випереджали своїх однолітків у розвитку, особливо на першому році життя. Водночас, за офіційними даними, у пологових будинках 70-80 відсотків дітей народжувалися з патологіями, а кожні другі-треті пологи закінчувалися кесаревим розтином. Переговоривши з цією жінкою, ми зрозуміли, що народити вдома і прийняти пологи — це реально, і людина може з цим впоратися.

      — Після перегляду на ультразвуковому дослідженні та консультації в генетичному центрі лікарі мені сказали, що народити я не зможу взагалі, — продовжує Жанна. — Медики стверджували, що через високий зріст у мене надто довгі зв'язки, а тому є загроза зриву вагітності. Загалом після розмови з лікарем я зрозуміла, що надії у нас немає, і нема нічого, що могло б нас порятувати. Тож вирішила: якщо мені все одно судилося померти при пологах чи до них, то нехай це буде вдома.

      — Було страшно?

      — Звичайно!

      — І як ви з цим боролися?

      — Єдиний спосіб протистояти страху — це робити щодня, щогодини й щомиті щось, що сприяє вирішенню проблеми.

      — І що ж ви робили?

      — Правильна підготовка до пологів може попередити більшу частину ускладнень. Ця підготовка повинна обов'язково включати фізичну, психологічну та інтелектуальну сторони. Але не тільки. Про все детально ми написали у нашій першій книзі — «Народження дитини», де детально описуємо навіть езотеричний, магічний бік підготовки до пологів. Справа в тому, що під час вагітності в жінки загострюються приховані психічні можливості. Їх можна спрямовувати на все що завгодно, а головне — на народження здорового малюка. І ще треба взяти всю відповідальність на себе і слухатися своєї інтуїції. Тоді все, що ви робитимете, буде правильним.

      — Жанно, як вашу книжку сприйняли читачі?

      — Книжка вийшла невеликим тиражем, але справила великий вплив на багатьох батьків. Ми хотіли дати майбутнім мамам і татам ключ від власних можливостей, які завжди поруч. Багато в чому це вдалося. Зараз усе більше і більше пар народжують вдома, і головне — вдало, при цьому вони користуються книгою як конспектом. А тим, хто народжував у пологовому будинку, книга допомогла відчути себе впевненішим та спокійнішим. Наші батьківські клуби визнають книгу одним із найкращих посібників для підготовки та проведення домашніх пологів.

      — Про що тоді ваша друга книжка — «Маленькі чарівники»?

      — Це методика дитячої гімнастики у віршах, що поєднує східний та західний підходи до фізичної культури, — пояснює Валентин. — Описані нами гімнастичні вправи можуть виконувати діти починаючи з 1 року, і це їм дуже подобається. Дорослі також знаходять у книжці джерело радості та молодості.

      — Скажіть, як ви наважуєтеся сьогодні не проходити обов'язкових щеплень, якщо навколо так багато болячок?

      — У цьому питанні, як і в усіх, рештi, треба взяти відповідальність на себе і уважно дослухатися до власної інтуїції. Що ви відчуєте, так і треба робити. Наша інтуїція, наприклад, підказувала, що щеплень дітям краще не робити. Вимальовувались цілком конкретні причини до цього, які майже один до одного збігалися з думкою російського академіка Галини Червонської, доктора медичних наук, вірусолога, розмову якої з батьками з приводу щеплень ми чули. Вона стверджувала, що вакцинація дітей у віці до трьох років — це просто злочин, що із 40 дітей у класі щеплення необхідні, можливо, тільки трьом, що робити щеплення без індивідуальної імунологічної картки — також злочин. Вона багато аргументувала свої слова, спираючись на публікації та наукові дослідження про поствакцинальні ускладнення. А також підкреслювала, що самі творці вакцин не були впевнені, що насправді безпечніше — робити чи не робити щеплення, що в кожному випадку треба діяти індивідуально.

      Червонська виступала проти чиновництва у медицині, яке підміняє вкрай важливий індивідуальний підхід до кожного. У Росії її виступи вiдіграли свою роль, було прийнято закон про право батьків самим вирішувати питання про щеплення, яким дозволили приймати до школи і дитсадків нещеплених дітей. В Україні щодо цього ситуація просто катастрофічна, у нас вакцинують усіх, не зважаючи на жодні протипоказання та поствакцинальні ускладнення, навіть якщо це паралічі. Залишається тільки сподіватися, що колись чиновники від медицини опам'ятаються...

      Проте Козіни вирішили не чекати на той щасливий, але, схоже, далекий час. Ця сім'я вибирає свій шлях до здоров'я та гармонії сама. Валентину та Жанні не треба вже казати, що краще для них чи їхніх дітей. Вони знайшли своє «краще» — право усе свідомо вибирати самим.