Відправляйтесь, хлопці, в Африку стрілять!

      Були підозри, ніби Президент так наполегливо, вже третьою «подачею», проштовхує до войовничого серця Африки український миротворчий контингент лише тому, що Київ продав Монровії партію бойових гелікоптерів. Були згадки депутатів-«афганців» про те, що вертоліт на війні — найкраща мішень. Була точна інформація, що в цій африканській країні війна вступила у свою найжорстокішу фазу, коли повстанці не зважають ні на які «блакитні шоломи» ООН. Але більшість нашої Верховної Ради під тиском Банкової таки проголосувала за відправку українського миротворчого контингенту до Ліберії.

      Добре бути гарантом Конституції — можна розпоряджатися й Основним, і всіма іншими законами України на свій розсуд. Так, як наш Леонід Данилович, якому раптом дуже заманулося відправити в Ліберію український миротворчий контингент. І таким сильним було Президентове бажання, що навіть попри подвійну відмову Верховної Ради підтримати його в любові до ліберійців та ООН, яка їх захищає, Кучма втретє вніс на розгляд парламенту відповідну постанову. Це при тому, що, згідно з законодавством, якщо питання не набрало достатньої кількості голосів, його не можна виносити навіть удруге протягом однієї сесії, не кажучи вже про любу Всевишньому «трійцю».

      Словом, позавчора увечері з третьої спроби народні депутати таки відправили українських хлопців до африканської країни у складі місії ООН. Вочевидь, із деякими «більшовиками» провели добру виховну роботу, бо голосів набралося із запасом: 234 «за» (при 226 необхідних). І це при тому, що опозиція дружно проголосували «проти». За винятком одного депутата — старійшини «Нашої України» Геннадія Удовенка. Але Геннадія Йосиповича, який, до речі, і не приховував своїх намірів натиснути на зелену кнопку, можна зрозуміти, адже прохання направити наших миротворців до Ліберії надійшло в Україну безпосередньо від Організації Об’єднаних Націй, Генеральну Асамблею якої Удовенко свого часу очолював.

      У тому, що відмовляти ООН якось незручно, намагалися переконати своїх опонентів і деякі пропрезидентські депутати, наголошуючи ще й на тому, що наш миротворчий контингент не братиме участі в бойових діях (в ухваленому тексті постанови цей рядок був дописаний окремо). Однак опозиціонери таких аргументів не сприймали, слушно зауважуючи, що навряд чи на прохання ООН хтось із «більшовиків» чи той же Президент погодився б особисто стати мішенню для куль і годувати малярійних комарів. Адже жодних національних інтересів у Ліберії Україна не має, зате хвороб, які можуть привезти з інфекційно небезпечної країни українські солдатики, вистачить надовго і їм, і тим, хто з ними контактуватиме. Яких тільки жахів не розповідали медично підковані представники опозиції! Виявляється, одних лише вкрай небезпечних гельмінтів (глистів по-народному) у Ліберії можна підхопити понад 150 видів, не кажучи вже про всілякі малярії, пропасниці та інші зарази. До того ж, як уже неодноразово наголошували депутати з «афганським» стажем, як, скажімо, «наш українець» Микола Томенко, гелікоптер (а до складу українського контингенту входитиме авіаційний підрозділ з 14 вертольотів загальною чисельністю до 350 військовослужбовців) на території ведення воєнних дій — найкраща мішень. І навряд чи той, хто в нього стрілятиме, спершу поцікавиться, миротворчий це гелікоптер чи ні...

      З усіма цими твердженнями погоджувалося й чимало представників більшості. Однак, за словами соціаліста Юрія Луценка, «депутати не вільні в голосуванні, їх примушують голосувати за це рішення». Та заклики Луценка до «більшовиків» «не натискати кнопку заради порятунку однієї особи» провладна частина залу проігнорувала.

      До речі, така наполегливість Президента в цьому питанні наводить на думку, що, крім «порятунку» завдяки спробі підлеститись до ООН, у нього є ще якісь підстави спорядити авіаційний підрозділ до Ліберії. Як припустив один з опозиціонерів, насправді ті гелікоптери вже продані ліберійському урядові, тому не доставити «товар» на місце призначення означало б зірвати вигідний (кому?) контракт...

      Але це лише підозри. Так чи інакше, незабаром українські миротворці вирушать до ще однієї африканської країни (один миротворчий загін, нагадаємо, вже давно служить у Сьєрра-Леоне). А Леонід Кучма так і не побачить, в яких умовах служать його як Головнокомандувача Збройних сил України підопічні. Якщо, звісно, не прийме пропозиції Юрія Луценка злітати до Ліберії — «погостювати» в українських миротворців. Соціалістичний нардеп навіть пообіцяв приєднатися до Президента особисто, ще й Володимира Литвина захопити. Аби тільки «надовго, щоб звільнити Україну від такого керівництва»...

КОМЕНТАРІ З ПРИВОДУ

Володимир Стретович, фракція «Наша Україна»:

      — Дивує та наполегливість, з якою проводили це рішення. Ми повинні дати відповідь на запитання: кому це вигідно? Якщо це вигідно уряду, більшості і тому, хто цю оборудку провів, то зрозуміло, що парламент використовується просто як інструмент для прикриття своїх темних цілей.

Валерій Пустовойтенко, фракція НДП:

      — Це рішення було складним, але правильним. Якщо ми стали членами ООН, ми повинні виконувати ті зобов’язання і завдання, які ставляться в присязі Організації. Правда, на жаль, є такий момент: звертаються саме до тих країн, які в соціально-економічному плані слабко забезпечені. І звертаються у зв’язку з направленням контингенту в ті країни, де є напруження — або ведеться війна, або не дуже хороша санітарно-епідеміологічна ситуація, або щось інше. І нас, на жаль, тоді й використовують. Необхідно було підтримати таке рішення, ми дуже далеко зайшли. З іншого боку, на те і парламент, щоб заблокувати те чи інше питання, яке висувається виконавчою владою. Це ще раз підтверджує, що в нашій країні є демократія.

А ТИМ ЧАСОМ У ЛІБЕРІЇ...

      Учора в столиці Ліберії Монровії на необмежений термін було запроваджено комендантську годину, яка діє в нічний час. Як повідомляє Бі-Бі-Сі, мешканці столиці відверто ігнорують і комендантську годину, і всі укази президента Гаюда Браянта. В Монровії не стихають збройні сутички та грабунки. Остання хвиля насилля розпочалася у неділю і була викликана невдоволенням озброєних загонів повідомленням про те, що гроші, які ООН пообіцяла виплатити їм за роззброєння, будуть видані не відразу. Роззброєння населення є частиною мирного плану, який покликаний покласти кінець громадянській війні, що триває 14 останніх років.

      За словами кореспондента Бі-Бі-Сі Джонатана Пея Лейле, у столиці ситуація критична, а у провінції — просто жахлива. Населення мешкає в умовах нестерпного жебрацтва і повністю віддане на поталу збройних прихильників режиму колишнього президента Чарльза Тейлора, різноманітних загонів «повстанців» та звичайних бандитів і грабіжників. У столиці харчова допомога ООН та благодійних організацій розподіляється під наглядом миротворців, тому людям ще вдається приносити її додому, щоб якось виживати. Але в центральній частині Ліберії збройні загони різних мастей відбирають у населення продовольчу допомогу, худобу, спалюють села, а дівчат забирають із собою і гвалтують та вбивають.

      Люди втікають із сіл та групуються в містах, розташованих уздовж головної дороги до столиці, де їх хоч якось можуть захистити патрулі ООН, котрі ще контролюють цю дорогу, але віддалятися від неї не наважуються. Біженці, які прибули з району Тотота, розповідають, що там «повстанці» встановили царство справжнього терору. Хоча в окремих містах країни вже почали розгортатися миротворчі контингенти з африканських країн, але ООН бракує миротворців, тому до кінця грудня масове насилля не вдасться припинити. Будь-яке село, яке отримує допомогу, відразу ж зазнає нападу грабіжників, тому люди не хочуть випробовувати долю і відмовляються від допомоги. З огляду на це окремі благодійні організації почали організовувати їдальні, куди біженці та мешканці сіл можуть прийти поїсти.