Малюнок Миколи КАПУСТИ.
«Україна молода» вже повідомляла про створення у Полтаві обласної координаційної ради національно-патріотчних сил. Саме її влітку гучно називали «першою ластівкою» і своєрідною «прелюдією» до започаткування єдиної справді української правої партії. Ініціатори такого єднання «з низів», місцеві представники Української народної партії, говорили вже не про декларації, а про необхідність усім осередкам патріотичних партій, починаючи з найменшого села, саморозпуститися з одночасним утворенням на загальних зборах, районних і обласних конференціях, зрештою, на всеукраїнському з'їзді відповідних структур нової потужної партії. Постати вона має на згарищах УНП, Руху, КУНу тощо.
Із певними обмовками (мовляв, треба ще порадитися у столиці) запропонований «уенпістами» радикальний варіант реанімації націонал-патріотичного руху нібито схвалювали й інші очільники обласної координаційної ради — представники Народного руху України та Конгресу українських націоналістів. При цьому всі фундатори ради в один голос запевняли журналістів: ще трохи — і до нас потягнуться побратими з інших партій, а омріяна нова і єдина політична сила може постати вже восени. То чи настав час рахувати курчат бодай на обласному рівні?
На це запитання мав дати відповідь міжпартійний «круглий стіл», що відбувся в Полтаві минулої суботи. Ініціював її палкий прихильник об'єднавчої ідеї, голова обласної організації УНП Сергій Соловей.
Прикро, але те зібрання вкотре засвідчило: наші містечкові й «верховні» партійні гетьмани до творення єдиної проукраїнської політичної сили не готові. Навіть після нищівної поразки на минулих парламентських виборах, які не стали для них ні холодним душем, ні уроком. Швидше, приводом для нового з'ясування стосунків між собою і виправдання власної неспроможності силою і підступністю «воріженьків».
На «круглий стіл», за словами Сергія Солов'я, запрошували представників 13 політичних партій, які мають на Полтавщині офіційно зареєстровані обласні організації. Прийшли повпреди тільки шістьох — УНП, НРУ, КУНу, «Пори», УНА і Партії захисників Вітчизни. Ані реальних адрес, ані взагалі будь-яких слідів післявиборчої діяльності ще близько десятка парторганізацій, в тому числі Християнсько-демократичного союзу, ВО «Свобода», Республіканської християнської, Трудової партії України та деяких інших відшукати взагалі не вдалося.
Ритуальні слова про необхідність єднатися на грунті національної ідеї всім патріотам нашої держави та про неодмінне прилучення до того «українського кола» своїх партій проголошували всі учасники «круглого столу». А от про саморозпуск, самоліквідацію партосередків на місцях навіть заради благородної ідеї утворення єдиної партії, на думку абсолютної більшості учасників «застілля», не може бути й мови. Принаймні до того часу, поки про найтісніше єднання (власне, злиття в одну партію) не домовляться вожді в столиці, а їхні домовленості не «освятять» партійні з'їзди...
Та чи кожен із тих вождів захоче випускати з рук персональну булаву й розчинятися в партійній масі? Отже, вожді не погодяться на таке «самогубство» і творення єдиної «української» партії ніколи? Хай там як, а принаймні поки що ідея відмови від лідерства в дрібних партіях задля створення єдиної потужної політичної сили сприймається місцевими лідерами на рівні далекої абстракції. Присутніх на «круглому столі» не навертали у віру в єдину проукраїнську партію і нагадування пана Солов'я про заяви голови УНП Юрія Костенка стосовно відсутності в нього будь-яких претензій на лідерство в такій мегаструктурі. Що ж до регіонального партбудівництва, то сам Сергій Соловей заявив: не претендую навіть на посаду заступника обласного керманича — буду тільки рядовим, хоча й «дуже активним» членом єдиної партії.
Але наразі такі переконування не діють. Нікого не бентежать навіть твердження головного «уенпіста» області про те, що за умов консервації нинішньої багатопартійності УНП, яка й сьогодні суттєво випереджає інші «споріднені» партії за структурованістю та рівнем фінансового забезпечення, буде змушена ще активніше нарощувати м'язи, розбудовувати власні структури. А значить, і далі витоптуватиме рухівський актив, відбиратиме й без того поріділий електорат в інших націонал-демократичних та патріотичних партій, перетворюючись у такий спосіб на головну мішень для критики з їхнього боку.
Зрештою, всі погодилися, здається, тільки з тим, що... засідання подібних «круглих столів» на обласному рівні треба продовжувати. Причому наступне зібрання варто влаштувати одразу по закінченні низки партійних з'їздів, намічених на кінець року. Мовляв, тоді вже й ступінь єднання можна буде окреслювати чіткіше. Поки що ж усе це — лише розмови.
Хоча й розмови авторові цих рядків не здаються однозначно-позитивними. Адже під час дискусії за «круглим столом» знову було підкинуто чимало словесного хмизу у вогнище давніх взаємних звинувачень із боку «гілок» колись єдиного Руху. Місцеві політики знову «виважували», які з політичних партій «головніші», — парламентські чи ті, хто не має сьогодні своїх депутатів під куполом Верховної Ради? І вже зовсім дивно було чути з вуст представників політичних сил, які декларують готовність злитися в одну партію, нищівні докори побратимам у «політичному рейдерстві», прагненні підім'яти під себе «чужі» партструктури тощо. За таких умов очевидною є загроза перетворення подібних дискусій про «братання», спільність дій та єдину партію у ще одну «кістку» розбрату, поглиблення численних тріщин і розколів між ідейними соратниками. На радість їхнім «воріженькам», котрі зараз згуртовані, як ніколи.
Реальний ступінь «єднання» та «порозуміння» полтавських націонал-демократів та патріотів зі «споріднених» партій чи не найвиразніше засвідчили відповіді учасників «круглого столу» на запитання кореспондента «УМ»: кого очолювані ними обласні партосередки підтримуватимуть на позачергових виборах мера Полтави 26 листопада?
З шести чільних партійців, присутніх на «скруглому столі», четверо назвали двоє прізвищ, причому один із них зізнався, що різноголосся спостерігається навіть у межах його партії (міська організація — за одного кандидата, обласна — ніби за іншого). Ще двоє керівників узагалі не змогли назвати гідних претендентів на крісло міського голови: мовляв, ми й досі, тобто менш ніж за місяць до виборів, не визначилися...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
