Цвинтар під соснами

      Цієї суботи в Биківнянському лісі перепоховали останки  817 людей, закатованих НКВС з 1937 до 1941 року в Києві. Тоді їх по кілька десятків безладно скидали до спільних ям, викопаних у піску, а тепер археологи з труднощами знаходять кістки і речі розстріляних, аби дізнатися про масштаби того злочину й поховати жертв енка-ведистiв по-людськи. Ексгумації проводять ще з радянських часів, коли величезний Биківнянський могильник пропаганда приписувала розcтрiлам, якi масово проводили тут начебто  німецькi окупанти. А останні розкопки на цьому мiсцi проводили спільно українські та польські фахівці цього літа—на початку осені. Саме тоді й підняли останки людей, яких перепоховали 28 жовтня.

      Скорботна церемонія перепоховання стала логічним завершенням цьогорічних досліджень на Биківні. Знайдені останки поховали до існуючої вже братської могили. Оскільки визначити особи биківнянських жертв вдається дуже рідко, всі останки поклали разом до близько двох десятків домовин.

      Сама подія пройшла «без помпи», хоча міліція, побоюючись невідомо чого, виставила вартових по периметру колишнього «спецоб'єкта НКВС», викликаючи нехороші асоцiацiї. Біля братської могили з великим чорним хрестом зібралося лише до сотні людей, чи не половину з яких складав київський хор «Гомін», який до початку церемонії співав «Червону калину» й «Там, під Львівським замком».

       Подію не особливо афішували, тому прийшли здебільшого люди, чиї рідні знайшли вічний спокій У Биківнянському лісі, і ті, хто до цих пір шукає своїх по всіх місцях більшовицького терору. Вони клали до могили вінки та гвоздики й, неначе до хрестів, підходили до дерев з іменними табличками, перев'язаних рушниками. На очах сльози. Бо на цьому місці хрестом може бути кожне дерево.

      Вшанувати пам'ять жертв сталінського терору прийшли міністр культури Ігор Ліховий, заступник голови КМДА Людмила Денисюк, секретар урядової комісії з увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій Віталій Казакевич, а також голова Всеукраїнського товариства «Меморіал», нардеп Лесь Танюк, та голова Всеукраїнського товариства політв'язнів i репресованих Євген Пронюк.

      Пан Танюк розповів страшну історію своїх з Василем Симоненком перших відвідин Биківнянського могильника у 1962 році, коли ще не було ні розкопок, ні меморіалу: «Діти грали там у футбол, і коли ми придивилися, то побачили, що за м'яч їм править череп, двічі прострілений ззаду, а на «воротах» стоять інші черепи!»

      Віталій Казакевич повідомив, що наразі знімають гриф «таємно» з останніх документів, пов'язаних із таємним цвинтарем НКВС, і наступного року на братській могилі встановлять гранітні стели з усіма іменами Биківнянського списку.

А ТИМ ЧАСОМ...

А на Запоріжжі ховали штрафбатівок

      Того ж дня неподалік села Чапаєвка, що на Запоріжжі, перепоховали останки ще 134-х бійців Великої Вітчизняної війни. Нагадаю, що під час аналогічної церемонії у жовтні 2005 року в Братськiй могилi поховали по-людськи відразу 472 загиблих у 1943-му під час штурму Пришибських висот. Тодi ж асоціація пошукових загонів Запорізької області пообіцяла знайти загиблий жіночий штрафбат — і, як повідомляла «УМ», успішно завершила спеціальну експедицію.

      Фахівці судмедекспертизи минулого тижня офіційно визнали, що більше третини останків, піднятих з німецького бліндажа, — це останки жіночих тіл. Голова координаційної ради Асоціації Володимир Смердов повідомив «УМ», що голова Запорізької облради Олександр Нефьодов вручив медалі усім вісімнадцятьом членам експедиції під Чапаєвку, яким вдалося знайти місце поховання жіночого штрафбату. Навесні пошукові загони відновлять свою діяльність. З надією на бодай мінімальну підтримку держави.