Чиї інтереси важливіші: національні чи бізнесові?

      Постанова Кабінету Міністрів України №20 від 16 січня 2006 року про обов'язкове дублювання, озвучення чи субтитрування іноземних фільмів в українському прокаті працювала рівно 47 днів. З 1 вересня у прокат встигли вийти 21 фільм з українськими звуковими доріжками чи субтитрами (12 дубльованих і 9 субтитрованих), а до 1 вересня ще два. Деякі дистриб'юторські компанії навіть не напружувалися з цього приводу, вони покладали небезпідставні надії на лобістську роботу Асоціації сприяння розвитку кінематографа і зміну влади. Надії виправдалися — Асоціація виграла суд у Кабміну, новий уряд ніяким чином не противиться ситуації, ура, можна купувати дешевші російські копії (бо куплені пакетом на кілька країн) і не витрачатися на український дубляж (20—25 тисяч доларів за фільм).

      У п'ятницю в рамках кіноринку «Молодість» Асоціація сприяння розвитку кінематографа «роз'яснювала ситуацію» для преси. Віце-президент асоціації кінопродюсерів України Дмитро Колесников і президент Асоціації сприяння розвитку кінематографа України Михайло Соколов заявили, що ніяким чином не заперечують проти української мови в кінопрокаті, тільки нехай держава частково візьме на себе витрати щодо «перекладу» — дубляжу, озвучки чи субтитрування, дасть частину грошей на створення в Україні Dolby-лабораторії з великою пропускною спроможністю і потужністю, а також надасть пільги з оподаткування і фінансову допомогу, розмір якої залежить від кількості дубльованих чи субтитрованих копій. За словами панів з обох асоціацій, процес порозуміння із новим складом Кабміну вже знайдено, і відтак бізнесмени і чиновники разом, можливо, доопрацьовуватимуть постанову, щоб вона була вигідною і бізнесменам від кіно, і національним меншинам, права яких утискала вищезгадана постанова.

      У процесі прес-конференції представники асоціації заспокоювали журналістів: ось пройде трохи часу, ринок буде більше готовий до сприйняття українських копій, суспільство трохи підучить державну і будемо дублювати. Тобто за ваші гроші ми вам надублюємо, а за свої, вибачте, не будемо. Аргумент про те, що українська версія мультфільму «Тачки» зібрала більшу касу, ніж російська, прокоментували так: по-перше, за це платять американці, а за європейське кіно мають платити самі дистриб'ютори (це їх бізнес, до речі), а по-друге, то, мабуть, пан Батрух шось наплутав, але це легко перевірити, вдавшись до експертизи.

      Дмитро Колесников наголошував на тому, що в новій постанові має йтися не тільки про мову дубляжу, а й про підтримку в прокаті вітчизняних фільмів, бо кінотеатри, мовляв, їх брати не хочуть. У такому разі треба судитися з кінотеатрами, бо за законом 30% репертуару кінотеатру має бути вітчизняного виробництва. Кілька років тому закон не виконувався тому, що цих фільмів не було й близько, тепер вони є, отже треба ламати стереотипи і ситуацію. Але Асоціації хочуть це робити руками держави, а не псувати стосунки з кінотеатрами через суди. І зрештою, якщо українські кіностудії заповнять кінотеатри нашими фільмами  на 30%, то якою мовою ми будемо дивитися решту 70%? А коли українська мова зникне з кінотеатрів, вона автоматично зникне і з ринку Home Video, відтак права українців на перегляд фільмів рідною мовою будуть порушені тотально і безповоротно. А це вже справа міжнародного суду з прав людини.

      У Міністерстві культури і туризму кажуть, що продовжуватимуть видавати прокатні посвідчення тільки за наявності української копії. Постанову відмінили? Але ця норма прописана в Законі про кіно. Так що очікуємо нову порцію скандалів.