«Зарили» клятву Гіппократа

      Кортіло написати «злочину», однак у слідстві за фактом смерті мешканця села Дмитрівка Бердянського району крапку ще не поставлено, і суду ще належить оцінити ступінь вини працівників дільничної лікарні. У селі ж не сумніваються, що садити треба не тільки головлікаря, бо винуваті й ті, хто посадив лікарню на голодний пайок. Факт недофінансування визнають і в держадміністрації Бердянського району, хоча певні, що це не може виправдовувати халатність, результатом якої може бути смерть людини.

      Трагедія сталася у лютому.  У селi занедужав Віктор Лащенко. Пацієнтом місцевого шпиталю він так і не став: упродовж двох діб (!) викликав чоловік карету «швидкої допомоги», телефонували медикам його сусіди — ніхто так і не приїхав. І людина пішла на той світ.

      Учора прокурор Бердянського району Федір Доля повідомив «УМ», що факт «нестандартної» смерті вони «розкопали» у квітні — тоді й порушили кримінальну справу. Дії персоналу Дмитрівської лікарні кваліфікуються як неналежне виконання професійних обов'язків медичним працівником, що спричинило важкі наслідки. Деталі районний прокурор не розголошував, запевнив лише, що слідство буде завершено за тиждень-півтора.

      Сільський голова Дмитрівки Любов Кісь, на жаль, проявила себе не захисником інтересів сільчан, а «відбілювачем мундира» медперсоналу: за чотири хвилини розмови з кореспондентом «УМ» єдине, що вона «розсекретила», — прізвище померлого чоловіка. Загальноприйнято про покійників погано не говорити, але я почув, що «Віктор був працездатним, але ніде взагалі не працював. Пив чоловік...» Невже саме тому він і не дочекався допомоги? Від пані Кісь я не почув відповіді на інші свої запитання, навіть навпаки — вона виявила зустрічну цікавість: а в прокуратурі ви були? I прізвища померлого не знаєте? Будете  писати щось резонансне? 

      Хотів почути коментар головного лікаря Дмитрівської лікарні Людмили Ворончихіної, проте слухавку підняла медсестра і сказала, що «Людмила Іванівна сильно зайнята. Давайте вона вам передзвонить...» Я назвав номер телефону, однак голосу пані Ворончихіної за добу так і не почув.

      Натомість багато чого почув від її земляків. Зауважу, що всі незадоволені рівнем медобслуговування, однак усі  співрозмовники прохали не називати їхніх прізвищ та імен! Скарг було ж доста. Обурювалася, приміром, пані К.: «Моя подруга з сильною застудою і високою температурою десять днів лежала в лікарні — і за десять днів ця лікарка жодного разу не з'явилася! «Лікувала» по телефону. Як це? Медсестри їй дзвонили, а вона їм казала, які уколи, які ліки давати! Скажіть, хіба це нормальний лікар?.. Село наше велике, і цей випадок не перший і не останній».