Батальйони просять тепла

      Лише вдумайтеся: сьогодні Міністерство оборони утримує понад дві тисячі військових містечок. За загальною кількістю житлових споруд,  об'єктів тепло-, водо-, газо- та енергопостачання, за довжиною інженерних мереж їх можна прирівняти до таких обласних центрів, як Чернігів або Суми. Натомість кошти, передбачені для підготовки Збройних сил України до опалювального сезону, не можуть задовольнити потреб армії. Мало того, отримання військовим відомством запланованих асигнувань перенесено на кінець року!

Як армію роблять боржником 

      Вісімдесят відсотків казармено-житлового фонду та комунальних споруд військового відомства збудовано ще у 50—70-х роках минулого століття. Як наслідок — невідповідність експлуатаційним вимогам щодо ефективного використання енергоносіїв. Та й про яку відповідність може йтися, коли фінансування заходів реконструкції, капітального та поточного ремонту протягом останніх десяти років здійснюється на рівні якихось 5—7 відсотків від потреби. Так сталося i цього року  — на будівництво та реконструкцію об'єктів військових частин призначено лише 2,15 мільйона гривень від необхідних 114. У 50 разів менше !

      «Незважаючи на це, нині до зими готові понад 95 відсотків казармено-житлового фонду, — зазначає заступник міністра оборони Володимир Бойко. — Запаси вугілля і мазуту, створені в котельнях, дадуть можливість продукувати тепло, відповідно, протягом 58 і 72 діб при нормі в 90. Але якщо можливість довести кількість цих енергоносіїв до встановленої норми ще є , то постачання газу, води та електроенергії нас таки непокоїть».

      Зрозуміло, що запасів не вистачить. Якщо зима буде довгою, чим тоді зігрівати солдата? Укотре збирати хмиз, як пiд час Першої свiтової? Тим більше, що у військових частинах практикують це й у ХХІ столітті.

      Така ситуація пов'язана з нерегулярними надходженнями асигнувань з державного бюджету на потреби комунальних господарств військових частин. Крім того, зростання з 1 липня 2006 року тарифів на природний газ (на 180 вiдсоткiв !) призвело до збільшення заборгованості оборонного відомства за комунальні послуги та енергоносії. Отже, станом на кінець вересня поточного року Міноборони заборгувало державі 41,1 млн. гривень. Як наслідок — 136 військових містечок відключили від мереж енергопостачання.

      Прогнози невтішні: якщо фінансування житлово-комунального сектору армії відбуватиметься в недостатніх обсягах та із запізненням, то, за підрахунками фахівців Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України, до кінця року сума боргу зросте вдвічі і становитиме майже 100 мільйонів гривень.

Уряду військо «до лампочки», доки не настане «труба»?

      Аби запобігти подальшому нагромадженню боргів, керівництво Міноборони наполегливо працює з Міністерством фінансів. Наскільки продуктивною є ця співпраця й чи взагалі хоч якось відреагує на запити військових Мінфін — покаже час. Але, як свідчить практика, останнім часом органи виконавчої влади проблемами армії  особливо не переймаються. Показовим прикладом є реалізація програми Кабінету Міністрів «Міжгалузеві енергозберігаючі заходи», в рамках якої з 2004 року Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних сил та Державний комітет з енергозбереження розпочали впровадження проекту «Оснащення приладами обліку споживання енергоносіїв та води».  Ще тоді військовики уклали договори з підрядними організаціями на загальну суму 2554,2 тис. гривень. Проте якщо у 2004 році Кабмін профінансував хоча б половину необхідної суми, то у  2005 — 2006 роках кошти взагалі не надходили.

      Слід зазначити, що з подорожчанням енергоносіїв проблема економного їх споживання для Збройних сил стала особливо актуальною. Наприклад, Законом України «Про Державний бюджет на 2005 рік» на модернізацію комунальних об'єктів Міністерству оборони були призначені кошти в сумі 1,15 мільйона гривень, iз них за загальним фондом — 50 тисяч, решта — за спеціальним. При цьому розрахункова потреба загального фонду на цей період становила 12,9 мільйона гривень. Цьогорічні видатки на придбання та встановлення енергозберігаючого обладнання збільшилися вдвічі. Проте левову частку коштів (а це майже два мільйони гривень) армія змушена заробляти самотужки.

      «Для економного споживання енергоносіїв та води у військових частинах насамперед необхідно встановити лічильники», — зазначає перший заступник начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил полковник Володимир Бондаренко.

Що цікаво, для задоволення цих першочергових потреб на закупівлю лічильників газу, води, теплової та електричної енергії також необхідні кошти — 4,8 мільйона гривень. Крім того, на виготовлення проектно-кошторисної документації та встановлення апаратури — ще 3,4 мільйона. Задоволення, ясна річ, не з дешевих. Проте фахівці управління підрахували: використання приладів обліку споживання води та енергоносіїв зменшує суму, належну до сплати за них, у середньому на 15—20 відсотків щороку.

      За словами генерального директора державного підприємства «Провітерм—Україна» Дмитра Чубенка, більша частина теплоенергетичного обладнання на сьогодні ремонту не підлягає. Причому не лише на комунальних об'єктах армії, а й по країні в цілому. Воно застаріло морально і зношено фізично. Ми часто бачимо, як серед зими зеленіють смуги теплотрас. Це у величезних обсягах згоряє газ, на закупівлю якого витрачаються значні державні кошти.

      У зв'язку з цим на думку спадає приказка про скупого, який платить двічі. А ще постає риторичне запитання: чи настануть коли-небудь, коли не армія буде в боргу у держави, а навпаки?

Сергій БАСАРАБ,

Юрій КУЗНЄЦОВ.

СКАЗАНО!

Міністр оборони Анатолій Гриценко:

      «Керівництво Міноборони доводить до відома Верховної Ради, уряду, суспільства необхідність забезпечення армії нормальними ресурсами. Це близько 11—12 мільярдів, а не 8, що виділяються зараз. Тому неприпустимою є зміна заявленого розміру фінансування військового відомства під час формування держбюджету на 2007 рік. «Антикризова» коаліція, створена в парламенті, внесла свої доповнення до бюджетної резолюції з вимогою забезпечити фінансування Збройних сил у 2007 році на рівні двох вiдсоткiв. Як могло відбутися, що люди, які проголосували за цю бюджетну резолюцію, після того, як виявилися в уряді, кардинально, на 180 градусів, змінюють свою позицію? Це безвідповідально і непослідовно. Адже на плечах офіцерів Збройних сил України лежить величезна відповідальність, і це вимагає відповідного рівня грошового забезпечення. Коли лейтенантові платять 850 гривень на місяць, з яких 600 гривень він віддає за оренду житла — це приниження офіцера. Такого ніколи не було. Якщо суспільство хоче, щоб в армії була нормальна психологічна атмосфера, щоб не вибухали боєприпаси, щоб наша зброя влучала в ціль, а не у будинки чи літаки цивільних компаній, воно повинно піклуватися про те, щоб люди, у руках яких зброя, були забезпечені хоча б мінімально».