Із П'ятигірців - до п'яти олімпійських кілець

      У Полтаві на майдані, де розташовані стадіон «Ворскла» і Палац спорту «Юність», відкрили пам'ятник одному з фундаторів сучасного олімпійського руху Олексію Бутовському. В урочистостях із цієї нагоди, крім керівників області та міста, взяв участь уславлений український спортсмен, президент Національного олімпійського комітету Сергій Бубка.

      Хто ж він, Олексій Бутовський? Син заможних батьків із села П'ятигірці Лубенського повіту Полтавської губернії наприкінці ХIX століття зробив блискучу військову і викладацьку кар'єру у столиці тодішньої Російської імперії - Санкт-Петербурзі. І вже в іпостасі знаного на батьківщині науковця, теоретика, зорієнтованого передовсім на масовість фізкультурно-спортивного руху, поїхав за кордон вивчати досвід європейських країн. В одній з них познайомився з генеральним секретарем Союзу атлетичних товариств Франції бароном П'єром де Кубертеном. І став палким прихильником ідеї останнього відродити започатковані ще древніми греками Олімпійські ігри. Тож, коли «батько» сучасних олімпіад 1894 року в Парижі огoлошував склад першого Міжнародного олімпійського комітету, прізвище генерала Бутовського значилося в тому списку четвертим.

      Перебував він у когорті членів МОК до 1900 року і склав із себе повноваження повпреда Росії добровільно. Вочевидь тому, що не бачив зацікавленості з боку представників царського двору в організації підготовки вітчизняних спортсменів до участі у двох перших сучасних Олімпійських іграх, які відбувалися в 1896 і 1900 роках. Однак після тієї «олімпійської» відставки ще активніше пропагував фізичну культуру та спорт у себе на батьківщині. За його ініціативою в Санкт-Петербурзі відкрили гімнастико-фехтувальну школу, започаткували Всеросійське товариство сприяння фізичному розвитку. Зрештою, збулася й, можливо, найзаповітніша мрія Олексія Бутовського - спортсмени Російської імперії в 1912 році дебютували на п'ятих Олімпійських іграх у Стокгольмі. В останні роки життя генерал-лейтенант Бутовський (помер він у 1917 році) більше працював як науковець, дослідник фізкультурно-спортивної проблематики, автор більше десятка монографій.

      Однак чому того ж француза П'єра де Кубертена в нас згадували ледь не в кожному підручнику історії, а його близького соратника Олексія Бутовського на довгі десятиліття «забули» навіть на малій батьківщині? Чи не тому, що типовий інтелігент свого часу - високочолий чоловік із «професорською» борідкою у пенсне і мундирі з генеральськими еполетами (саме в такому «забронзовілому» образі постав він тепер перед своїми земляками-полтавцями) - не мав пролетарського походження і надто вже не вписувався у радянську концепцію «перемог соціалізму». Згідно з нею, поступ у всіх сферах життя, в тому числі, звісно, й  у фізкультурно-спортивному русі, починався тільки зі «збільшовиченої ери», а до неї на теренах тієї ж Російської імперії панував суцільний морок... Сьогодні ми нарешті згадуємо своїх справжніх предтеч, «батьків» і подвижників того поступу, до когорти яких належав і Олексій Бутовський.