Свято пресвятої Богородиці в Україні вшановується на рівні з двунадесятими святами, хоча загалом не відноситься до 12 найбільших християнських свят року. Це й не дивно. Суть цього свята відображає той стан духовної боротьби, в якому перебуває наша українська земля. Душа нашого народу, зміцнена молитвою святих і праведників, мучеників і сповідників знаних і незнаних, витримує переможно той бій. Чи могли б ми це зробити, якби не просили помочі Матері Божої? Це можна порівняти з тим видінням, свідками якого були блаженні Андрій і Єпифаній у влахернському храмі. Стоячи на молитві за спасіння рідної землі в час нападу ворогів, вони побачили Матір Божу, яка своїм омофором покривала молільників і всю землю.
Мати Божа символізує найвищу міру чистоти, на яку спроможне творіння. І тому кожен, хто доторкається до неї, може також очиститись і освятитися. Шлях до Богородиці лежить через хресну дорогу, якою вона пройшла. Кожен крок людини, якими б він не був наповнений стражданнями і випробуваннями, вже пройдений Матір'ю всіх людей. Для неї немає нічого незнайомого. І в чому сама вона змогла перемогти спокуси і випробування, в тому й іншим зможе допомогти. Немає сили, окрім любові, яка змогла б утримати людину у співстражданні дати їй силу не зректися. Це шлях для кожного з нас. Тільки любов до Матері Божої і її дітей - наших ближніх - дає можливість перебувати з нею.
Богородицю називають Матір'ю всіх народів. Жоден куточок землі не залишений без покрову Богородиці. Немає місця у всесвіті і не може бути, де б не було присутності володарки того всесвіту. Тому Мати Божа є покровителькою всіх народів, усіх країн, усіх земель. Український народ особливо шанує Богородицю, і це проявилося у розмаїтті Покровських храмів на нашій святій землі. Це видимий прояв невидимої всеохопної любові, яка безперервно ллється на нас із небес. Молячись до матері землі, люди підсвідомо моляться до Богородиці. Тому кожен народ, що шанує матір, яка дала життя дитині, матір-землю, яка годує і напуває, землю свого народу, яка подарувала мову, пісню, відчуття родинного тепла і взаємодопомоги, матір світу - Велику Матір, як її називали стародавні народи, перебуває під покровом Богородиці. Тому Мати Божа є заступницею всіх, хто відстоює своє право жити, любити, говорити рідною мовою, співати рідних пісень, носити одяг, шитий руками матері, хто прагне вільно мислити, пізнавати світ, пізнавати Бога.
Мати Божа в богословській традиції зветься «незахідною зіркою», яка завжди світить для тих, хто в дорозі. Богоматір символізує драбину Якова, яка дає змогу підніматися на небеса не тільки ангелам, а й людям. Це драбина, по якій вона опускається до тих, кому найважче, і разом з ними піднімається до Царя Слави. Цей шлях пройшов її син Христос, перемігши врата пекла. Діву Марію порівнюють з купиною неопалимою, яка горить і не згорає. Той, хто горітиме душею в любові, не загине, не згорить, а вже тут, на землі, пізнає Царство Боже, радість Неба. Тому в свято Покрови Пресвятої Богородиці у церкві співається: «Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла святим своїм омофором!»
Протоієрей Іван РИБАРУК.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
