Попередній керівник РНБО Володимир Горбулін (лiворуч) передає естафету наступнику, Віталію Гайдуку. (На задньому плані - голова секретаріату Президента Віктор Балога). (УНIАН.)
Щоправда, декого збентежив напрочуд стрункий хор дифірамбів на адресу нового секретаря РНБО, який лунає з протилежних таборів і від умовних «ворогів». Станом на вчора схвально відгукнутися про нове призначення Ющенка встигли Прем'єр-міністр Віктор Янукович, «нашоукраїнець» В'ячеслав Кириленко, попередник Гайдука на посаді в.о. секретаря Радбезу Володимир Горбулін тощо. «Те, що сьогодні відбувається, свідчить: усе, що відбувається в секретаріаті Президента і з Президентом особисто - це продуманий план роботи з тим, щоб посилити можливості керування Президентом нашою країною», - зазначив Горбулін. А палкий «регіонал» Тарас Чорновіл не лише похвалив главу держави за те, що, нарощуючи свій вплив, він при цьому не йде на конфлікт, а й натякнув: після останніх призначень у команді Президента Партія регіонів готова серйозно говорити про другий президентський термін Ющенка.
Здавалося б, з політичної точки зору такі протилежні за глибинною сутністю оцінки мають насторожити. Але що вже поробиш - сильну особистість усі поважають. І водночас, очевидно, кожен табір не втрачає надії перетягти її на свій бік. Зрештою, принаймні позірно у покликаного підсилити команду Президента Віталія Гайдука є більш ніж достатньо причин симпатизувати іншій стороні. Хоча б тому, що він - донецький. Щонайменше - за географічною ознакою.
Новий секретар РНБО розпочав кар'єру саме на Донбасі, звідки й потрапив у велику політику: у 1994 роцi Гайдук, який на той час самотужки пробився зі старших економістів обласного центру «АвтоВАЗу» до директора Зуєвського енергомеханічного заводу, обійняв посаду заступника голови Донецької облради. Туди його запросив сам голова, яким тоді був нині одіозний утікач від української Феміди Володимир Щербань. Згодом Віталій Анатолійович у різних «зв'язках» працював і з нинішнім Прем'єром Януковичем, однак називати Гайдука «своєю людиною» у команді «великого Дона» щонайменше необачно. Команди цi таки різні, і надалі погляди Віталія Анатолійовича і Віктора Федоровича здебільшого розходилися, іноді - кардинально.
З 1995 року справою життя Гайдука став «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД). Сам пан Віталій називає себе «ідеологом» цієї надпотужної структури, хоча й запевняє, що до її акціонерів не належить. «Моя дружина - акціонер ІСД, їй належить 92 відсотки акцій ЗАТ «Візаві» (це одна з фірм-засновників «Індустріального союзу Донбасу». - Авт.). Якщо мені треба буде стати акціонером, я ним стану. Поки що переді мною таке завдання не стоїть - мене все влаштовує», - говорив Гайдук в інтерв'ю виданню «Власть денег» у березні цього року. Однак Віталій Анатолійович, безперечно, є соратником та, грубо кажучи, «людиною» керівника «ІСД» Сергія Тарути (до свого призначення в РНБО Гайдук обіймав посаду президента консорціуму «Індустріальна група» - компанії, яка управляє активами ІСД).
У цьому контексті призначення Гайдука також є показовим - саме цьому бізнесовому угрупованню останнім часом вельми симпатизує Віктор Ющенко. По-перше, під час президентських виборів «ІСД» було чи не єдиною донецькою структурою (і то вельми впливовою), яка не підтримала кандидата в президенти Віктора Януковича беззастережно. Більше того, Донбасом блукали чутки про те, що Тарута й компанія «тягнуть» прогресивно налаштований донецький бізнес-бомонд у бік підтримки саме Ющенка. Після того як Верховний Суд призначив «третій тур» виборів, «Індустріальний союз Донбасу» остаточно перейшов на бік «помаранчевого» кандидата і своїх симпатій уже не приховував. Однак це - не єдина причина прихильного ставлення Президента до «ІСД» та його власників і керівників. Сергій Тарута - один із найвідданіших меценатів близьких серцю Ющенка проектів, від «Мистецького Арсеналу» до відбудови Батурина. Інтереси «ІСД» в президентському секретаріаті вже представляє Олександр Чалий - донедавна віце-президент «Індустріального союзу Донбасу», а нині - заступник голови СП Віктора Балоги. Тепер «людей Тарути» у президентській команді побільшало.
Втім при призначенні Віталія Гайдука його кар'єрні симпатії й зв'язки, безперечно, провідної ролі не відігравали. Головною причиною його приходу в Раду нацбезпеки й оборони, яка як конституційний (на відміну від секретаріату) орган покликана відігравати ключову роль у врівноваженні президентської та урядової осей влади, безперечно, були яскраві менеджерські якості Гайдука. Він не лише зробив себе сам як успішний бізнесмен, а й набув неабиякого досвіду у сфері державного управління. Починаючи з 2000 року, Віталій Анатолійович виріс від заступника міністра палива й енергетики до віце-прем'єра з ПЕК, і мало знайшлося б у цій галузі людей, які вважали його недостатньо фаховим.
Не обійшлося в його держслужбовій кар'єрі й без конфліктів. Так, наприкінці 2003-го віце-прем'єра «з тріском» звільнили: одразу після того, як Гайдук зробив гучну заяву про несприйняття наміру Кабміну (який тоді очолював Віктор Янукович) передати в концесію україно-російського консорціуму газотранспортну систему України.
Після приходу до влади «помаранчевих» ім'я Віталія Гайдука не раз спливало у кадрових прогнозах: його називали серед претендентів на посаду голови НАК «НАфтогаз», віце-прем'єра з ПЕК, навіть Прем'єр-міністра. Один раз указ про призначення Гайдука вже буквально висів у повітрі: у передноворічному інтерв'ю провідним телеканалам України Президент Ющенко повідомив, що вже призначив Віталія Анатолійовича віце-прем'єр-міністром. 31 грудня 2005-го цю інформацію підтвердила прес-служба глави держави. Завдання, які покладав на Гайдука Президент (і які пан Віталій сам ставив перед собою) були очевидні: «жорсткою рукою» розв'язати «газовий конфлікт» із Росією, який тоді саме був на піку. Подейкують, іще перед своїм «призначенням» Гайдук навіть їздив до Москви, аби «розвідати обстановку».
Однак зрештою указ про його призначення так і не вийшов. Як розповідають «надійні джерела» у президентському секретаріаті, почувши про намір Ющенка призначити Гайдука, «на поклін» до Президента прийшли тодішній міністр ПЕК Іван Плачков та голова «Нафтогазу» Олексій Івченко і таки ублагали главу держави передумати. Бо разом їм однаково було не ужитися - надто вже різні погляди, команди, наміри...
А після того, як 4 січня були підписані відомі домовленості з «Росукренерго», Гайдук і сам відмовився працювати в уряді. «Після підписання цих угод я знайшов помічників Президента, тому що в мене не було можливості переговорити із самим Віктором Ющенком. Я сказав, що за таких умов знімаю з себе всі свої зобов'язання щодо можливої роботи в уряді. Я не бачу можливості за цих обставин працювати на тій посаді, яку ми обговорювали», - розповів сам Віталій Анатолійович в інтерв'ю Бі-Бі-Сі й висловив сумнів, що його в будь-якому разі ще розглядають як імовірного кандидата у віце-прем'єри.
Тепер ситуація змінилася, і Гайдук прийшов у команду Президента. На думку експертів, за певних умов (читай - бажання) він може зіграти значно потужніше, ніж, скажімо, Юлія Тимошенко, яку називали серед імовірних претендентів на посаду секретаря РНБО-«противаги» «донецькому» Кабміну.
До слова, Юлія Володимирівна у накладі теж ніби не залишилася. Як вдалося дізнатися «УМ», у світлі призначення Гайдука (включно з Тимошенко, яка завжди розцінювала його як професіонала) Президент і лідерка опозиції домовилися про нормальну «дружню» співпрацю, непоборювання і підтримку, давно вже обіцяну Ющенкові Юлею. Пам'ятаєте фрази на кшталт: «Коли Президента всі зрадять, ми будемо єдиними, хто підставить йому дружнє плече підтримки»? Про зраду «всіх» поки не йдеться, однак у Тимошенко тепер є більш ніж достатньо причин підставляти Ющенку справді плече, а не підніжку - їхня домовленість нібито спрямована на подальше, в перспективі, прем'єрство леді Ю...
Сам Гайдук, якого насправді («не для широкого загалу») розглядали як кандидата на «секретарство» в Радбезі вже досить давно, після оголошення про свій прихід у РНБО одразу заявив, що «хоче зняти всі сенсації» навколо свого призначення. «Ніяких завдань, окрім тих, що окреслені у відповідних нормативних актах, законах України щодо діяльності РНБО і її апарату, я не отримав», - запевнив він, пояснивши, що поставлене завдання полягає «лише в тому, щоб забезпечити можливість виконання главою держави функцій голови РНБО (себто Президента. - Ред.), а також забезпечити в цілому можливість роботи Ради, як колективного органу». Гайдук також зауважив, що Радбез «не політичний майданчик», тому там будуть працювати «винятково професійні люди», а не політичні фігури. Втім глибина провалля між політичними заявами і політичною доцільністю вже давно ні для кого не становить таємниці.
Щоправда, сам Віталій Анатолійович давно і послідовно наголошує на тому, що він - не політик. Тобто «роботяга», а не демагог. Хоча, мабуть, чесніше буде зазначити, що політика для нього - швидше, вимушене хобі, ніж справа всього життя.
Залишається хіба одне питання: як у даному випадку бути з розділенням влади і бізнесу? Адже називати Віталія Гайдука далеким від бізнес-проектів з огляду на його роботу в «ІСД» було б щонайменше дивно. Втім сам Гайдук проблеми тут не бачить. «Забороняти чиновникам мати той чи інший бізнес було б неправильно. Сьогодні він продав бізнес, став міністром, а завтра його зняли з посади - і що йому далі робити?» - так висловився нинішній секретар РНБО в березневому інтерв'ю «Власти денег». Щиро.
Андрій Єрмолаєв,
Центр соціальних досліджень «Софія»:
- Це призначення - не випадковість, постать Віталія Гайдука серед претендентів на посаду секретаря РНБО фігурувала вже кілька тижнів. І той факт, що Президент таки зупинився на його кандидатурі, є дуже позитивним. Він свідчить, що Ющенко не налаштований на політичну війну, і це треба вітати.
Із призначенням Гайдука інтрига у відносинах між Кабміном і Банковою не спадає, але змінюється її контекст: РНБО тепер буде не контрурядом, як дехто передбачав раніше, а конкурентом уряду. Рада нацбезпеки й оборони за Гайдука стане потужним ініціативним центром, який продукуватиме ініціативи на випередження і, думаю, зазнає в цьому неабияких успіхів. Адже Гайдук - людина з високим IQ, потужним інтелектуальним рівнем. Тому можна не перейматися тим, що структура, якою він управляє, тупцюватиме на місці - навпаки, будуть розроблятися довгострокові програми розвитку, як галузеві, так і макроекономічні.
Віталій Гайдук - це компліментарна фігура для східних еліт, із якою не прийнято боротися. Водночас цим призначенням Віктор Ющенко продемонстрував, що налаштований на співпрацю з крупним капіталом. Ну і, нарешті, очевидно, що Президент навчився на помилках і тепер робить ставку на постмайданних політиків, прагматиків. Схоже, Ющенко таки засвоїв урок Кучми, який постійно ротував свою команду, прагнучи посилити її позиції.
Гайдук Віталій Анатолійович
Народився 19 липня 1957 р. в с. Хлібодарівка Волноваського р-ну Донецької обл.
Освіта: Донецький політехнічний інститут (1980, інженер-економіст). Кандидат економічних наук (тема дисертації в Інституті економіки промисловості НАНУ, 2001 р., - «Організаційно-економічний механізм управління лізингом»).
Кар'єра: з 1980 р. - інженер Донецького політехнічного інституту; 1981-1988 - старший економіст, начальник відділу економіки й організації работи , заст. директора з економіки донецького обласного центру «АвтоВАЗтехобслуговування»; 1988-1994 - директор Зуєвського енергомеханічного заводу; з листопада 1994 р. - заст. голови Донецької обласної ради народних депутатів; ХІ.1995-VII.1996 - заст. голови з питань роботи промисловості, транспорту і зв'язку; VI.1997-ІХ.1997 - 1-й заст. глави Донецької облдержадміністрації; І.2000-IV.2001 - 1-й заст. міністра палива й енергетики України (в уряді Ющенка); 2001 г. - 1-й заст. керівника центрального апарату Партії регіонів; 22.ХІ.2001-26.ХІ.2002 - міністр палива й енергетики; 26.ХІ.2002-05.ХІІ.2003 - віце-прем'єр-міністр України.
Пізніше - президент консорціуму «Індустріальна група» (Київ), голова наглядової ради ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» (з V.2004).
Був членом політвиконкому Партії регіонів.
Академік Академії економічних наук України. Має звання «заслужений енергетик СНД», знак «Шахтарська слава» трьох ступенів, почесну грамоту Кабінету Міністрів (VIII.2004), орден «За заслуги» ІІІ ст. (VIII.2005).
Одружений, має сина й доньку.
Захоплення - музика. Має фонотеку з більш як 2000 дисків, привозить їх із кожної зарубіжної поїздки, в тому числі фольк та місцевих виконавців. Із дружиною Оленою познайомився на дискотеці, коли вчився на четвертому курсі, а вона - на першому.
Оцінка власності й капіталів (за версією журналу «Корреспондент») - 1,7 млрд. доларів.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
