Спочатку було слово?

        Юристи іноземних компаній, що працюють в Україні, відзначають, що зала судових засідань з осередку беззастережного панування Феміди перетворюється на прохідний двір для майстрів оборудок та наживи. Щоб захиститися від беззаконня, іноземні інвестори вирішили об'єднати зусилля, про що й заявили на консультативній раді з іноземних інвестицій при Президентові.

      28 вересня у президентському секретаріаті  відбулося засідання експертної комісії Консультативної ради з питань іноземних інвестицій при Президенті України. Під час нього ситуація навколо каналу «1+1»  (інвестором якого є компанія Central Media Entertaiment), Дніпропетровського масло-екстракційного заводу (в діяльність якого інвестує компанія «Бунге Україна») та мобільного оператора «Київстар» (інвестор - компанія «Теленор») опинилися в центрі уваги. Іноземних інвесторів, що прагнуть вкладати кошти у розвиток не пов'язаних між собою проектів, непокоять прояви рейдерства та високий рівень корупції судової системи України. Про це відверто заявив президент Американської торговельної палати в Україні Хорхе Зуковські. Головний висновок, який зробили учасники засідання, - необхідно об'єднуватися для захисту своїх інтересів від сваволі державних органів та агресивних дій з боку рейдерів.

      Найбільше нарікань в інвесторів викликає Печерський районний суд Києва. У цьому «храмі правосуддя» кояться речі, пояснити та зрозуміти які доволі важко. Наприклад, у серпні 2006 року суддя Андрій Горяйнов задовольнив позов Ігоря Коломойського (широко відомої у вузьких колах українського бізнесу людини) до набагато більш розкрученого у суспільстві телевізійного продюсера та режисера-документаліста Олександра Роднянського. Ухвала передбачає, що 70%  акцій «Студії «1+1» мають бути продані Коломойському за 70 мільйонів доларів, що у даному випадку можна назвати символічними.

      Підставою для вельми резонансного вердикту Печерського суду виявилась... усна домовленість, що начебто мала місце між Роднянським та Коломойським у червні 2005 року. До речі, факт її існування у Печерському суді так і не було доведено. Шкода, бо уява вже намалювала майже ідилічну картину: берег Женевського озера, у затишній альтанці за чашкою кави з швейцарською шоколадкою спілкуються двоє громадян України. І один знічев'я говорить: «Чи не купити тобі, Ігорю, мої «плюси»?» Інший відповідає: «Чому б ні? Iз задоволенням». Мабуть, варто нагадати, що 60% акцій телеканалу «1+1» належить компанії Central Media Entertaiment, а особисто Роднянському - лише 20%, як і його партнеру Борису Фуксману, тому маловірогідно, що Роднянський пропонував саме 70% акцій.

      Але окремим українським судам свідчень позивача про подібний діалог виявляється  достатньо, щоб ухвалити рішення про продаж контрольного пакета акцій найвідомішого українського телеканалу новому інвестору. Щоб було зрозуміло: для Роднянського «1+1» - не просто бізнес, а трамплін до успіху, проект, який зробив його відомою та впливовою на пострадянському просторі людиною. Заради «1+1» Роднянський робив багато речей.  Прагнучи зберегти контроль над своєю телевізійною «дитиною», пан Олександр ішов на непопулярні та часом шкідливі для іміджу «плюсів» кроки за часів президентства Леоніда Кучми. Тоді Роднянського раз-по-раз намагався атакувати та шантажувати інший «видатний діяч» -Вадим Рабинович. З незрозумілих причин в Ігоря Коломойського у непрості часи бажання купити телеканал не виникало.

      Однак після Помаранчевої революції ситуація кардинально змінилась. Зрозуміло, що акції телеканалу в прямому та переносному сенсі пішли вгору. Iгоря Коломойського - одного iз співвласників фінансово-промислової групи «Приват» - в Україні, швидше, бояться, ніж поважають. Він відрізняється вельми агресивною стратегією ведення бізнесу, вмінням знаходити різноманітні шляхи для досягнення своєї мети. Виходець із Дніпропетровська, де й досі розміщується штаб-квартира «Привату», за часів Кучми енергійно «воював» з його зятем Віктором Пінчуком. Про співвласника «Привату» говорили, що він ледь не єдиний з українських олігархів не має політичної партії-прикриття, а воліє користуватися послугами «першого юриста країни» Віктора Медведчука. Вплив останнього на судову систему України завжди був значним, що, власне, і довело рішення судді Горяйнова.

      Рішення судді Горяйнова створює небезпечний прецедент. Тепер, як виявляється, «за усною домовленістю» сильніший та багатший бізнесмен може за копійки придбати інший бізнес. Власне, у цивілізованому світі подібні варіанти й називаються рейдерством. Зрозуміло, що тут гостро постає питання про корупцію вітчизняної суддівської системи, що виявляється спроможною на подібні кульбіти. По суті,  окремі українські судді забули про принцип рівності перед судом та оцінюють вельми специфічні «аргументи сторін».  Можна тільки уявити стан великих інвесторів, якi дізналися про рішення Горяйнова. Їх наче поставили перед фактом: у цій державі правий той, у кого більше грошей, хто більш нахабний та має підконтрольні суди. Тому багато західних бізнесменів уже провели ревізію власних можливостей інвестування в українську економіку. Західні ділові видання (серед яких  такі поважні як «Файненшил таймс» та аналітичний огляд від Доу-Джонса) усе більше говорять про рейдерство в Україні - примусову передачу права власності, фактичне захоплення бізнесу, у кращому випадку - купівлю за безцінь. А це знак для інвесторів - якщо судова система не працює, вкладати гроші в таку країну занадто ризиковано. Західний діловий світ не схвалює подібні оборудки і спроможний звести до мінімуму інвестиції в Україну лише завдяки одній «усній домовленості», що начебто мала місце.

      Агресивні методи щодо «1+1», на жаль, відповідають цій новій «модній» тенденції, про яку пишуть західні видання. Питання в іншому - чи розуміють натхненники та практики подібної бізнес-діяльності, що їхні дії кидають тінь на Україну в цілому. Мова не про патріотизм,  а про зменшення капіталізації країни та крах авторитету.

Валерiй ЄФИМОВ.