Кабінет БЮТівця Андрія Шевченка розташувався на другому поверсі будівлі, в якій також прилаштувалися Центрвиборчком та Київська облдержадміністрація, — на площі Лесі Українки. Кімната голови Комітету ВР з питань свободи слова та інформації простора, без особливої розкоші. «Я порівняно недавно сюди перебрався, — розповідає Андрій. — Першою справою було винести звідси непотріб, який назбирався після попередників. До речі, серед цього був насправді музейний експонат — друкарська машинка, на якій писав ще В'ячеслав Чорновіл. У першому скликанні він був членом інформаційного комітету». Щодо Шеви, то раніше він був журналістом та ведучим «Нового» й «5-го» каналів, а тепер — уже півроку як народний депутат.
Стіни кабінету Шевченка — без портретів чи якихось плакатів. «А чому у вас нема зображень Тимошенко, чи, примiром, Президента?» — запитую. «Будуть, — відповів Андрій. — Я збираюся повісити на стіну портрети десяти людей, які мене вразили і які мене надихають. Че Гевара, Саакашвілі, інші. Зі всіма поки що не визначився». — «А портрет Тимошенко буде?» — «У неї дуже хороші шанси».
— Андрію, цими днями «Наша Україна» заявила про перехід в опозицію. Тим часом Блок Тимошенко тиждень тому оголосив про створення міжфракційного опозиційного об'єднання. Чи не краще вам було почекати з цією подією, діждатися «НУ» і вже потім створювати це об'єднання?
— Чекання не було кращим варіантом. Тому що на шпагаті довго не всидиш. Є ризик, що штани порвуться, і ти залишишся з неприкритими сороміцькими частинами тіла. Це ситуація, в якій фактично опинилася «Наша Україна».
Я дуже радий, що вони нарешті визначилися. Це означає, що в цього блоку прокинувся інстинкт самозбереження, вони почали стояти за себе, за своїх виборців, за країну, за Президента. Тому що останні тижні дуже чітко показали, що можна скільки завгодно підписувати різні «фігові листочки», і кожен буде ходити з цими листочками в руках і думатиме, що він навернув у свою віру іншу сторону. А на практиці все складається інакше.
— Крім того, БЮТ від опозиції висунув на кандидатуру віце-спікера Миколу Томенка. Коли відбудеться голосування щодо заступника Голови ВР?
— Невідомо. Воно затягується, бо, як пояснив на останній погоджувальній раді Олександр Мороз, не всі фракції готові гарантувати це місце для опозиції.
Маю свій погляд на цю тему. Я впевнений, що немає сенсу боротися просто за те, щоб посадити свою людину поруч із Морозом і Мартинюком. Посада віце-спікера має сенс лише тоді, якщо ми виграємо не портфель, не кабінет, не машину, а функцію. Якщо на віце-спікера заходять контрольні повноваження, якщо ця людина може координувати від парламенту співпрацю з Рахунковою палатою, з Головним контрольно-ревізійним управлінням, з Уповноваженим з прав людини, з органами місцевої влади, — тоді це цікаво, тоді це цінно.
— Яка саме фракція не хоче голосувати за опозиційного віце-спікера?
— Офіційних заперечень щодо кандидатури від опозиції немає. Але, за моїми відчуттями, йдеться про Партію регіонів. Ми чули формальну «відмазку» — мовляв, давайте дочекаємося рішення «Нашої України», може, вона теж буде в опозиції, і тоді це буде посада для двох опозиційних фракцій. Насправді ми можемо вигадувати скільки завгодно «відмазок». Але питання стоїть так: або є добра воля співпрацювати і вибудовувати хорошу систему противаг, або її немає.
— А чому Блок Тимошенко запропонував Томенка? Адже кілька місяців тому на цю ж посаду висувався Турчинов.
— Є своя історія питання. Ще тоді, коли ми готувалися стати урядовою коаліцією, Турчинов мав іти в уряд, і, за робочим варіантом, мав обійняти посаду міністра з питань фінансів із дуже сильними функціями. А Микола ще під час виборчої кампанії досить чітко зафіксував свій інтерес працювати саме на посаді віце-спікера.
Потім, коли обирали керівництво Верховної Ради, і коли вже стало зрозуміло, що в уряд ніхто (від БЮТ. — Авт.) не йде, наша фракція зробила ставку на віце-спікерство Турчинова. Це була спільна домовленість і Олександра Валентиновича, і Миколи Володимировича, і Юлії Володимирівни. Але з часом, коли опозицію фактично «кинули» з посадою віце-спікера (бо спочатку були обіцянки, що може відбутися пакетне голосування, а потім цю домовленість зірвали), тоді Турчинов сказав: «Я для себе рішення прийняв. Я не хочу далі брати в цьому участь. Я не хочу, щоб мене виставляли на посміховисько».
Скажу від себе: мені здається, що в Томенка дуже добре виходять такі речі. Микола як старий комсомольський вожак, і потім — вожак уже багатьох демократичних тусовок, вміє добре вибудовувати спілкування, домовлятися з дуже різними людьми, у ньому є талант комунікатора. Тому якщо посада віце-спікера все-таки буде віддана опозиції, то, я думаю, це буде Томенко.
— Ви сказали, що аргументація для відстрочки голосування за кандидатуру віце-спікера — почекати, коли визначиться «НУ» — була «відмазкою». Але ж є в цьому і своя логіка. Можливо, треба було зачекати і потім в разі чого висувати спільного кандидата від двох фракцій?
— А як ви думаєте, скільки треба часу, щоб визначитися?
— Ми знаємо про амбіції багатьох політиків і в БЮТ, і в «НУ». В опозиції, як і колись, між ними могла б розпочатися боротьба за посади, в тому числі — й віце-спікера. Тому БЮТ, щоб уникнути конкуренції, зіграв на випередження?
— Ми з вами, можливо, не завжди стежимо за часом, але минуло вже два місяці, як сформовано уряд. Чи достатньо цього часу для політика в тверезому розумі, щоб визначитися, де він себе бачить, чи бере він на себе відповідальність за цей уряд, чи ні? Мені здається, що з лишком вистачить.
Насправді я не брав участi у переговорах між фракціями ні в будівництві коаліції, ні в будівництві опозиції, тому не беруся радити, як ці переговори проводити. Мабуть, якщо люди так довго домовлялися, у них були на це причини. Але по-людськи для мене підхід є очевидним: якщо я хочу з кимсь домовитися, мені достатньо вечора і, при потребі, пляшки на столі. Якщо я не хочу — я можу витратити на переговори вічність.
Нема коли чекати. Ми бачимо, що по країні їде танк. Він розфарбований у кольори однієї партії. А не трьох, які увійшли в цю гібридну коаліцію. І ми бачимо, що цей «донецький» танк просто котком зачищає країну. Я не хочу чекати, поки він перетворить усіх на шматочки асфальту.
У мене багато вражень як у людини, яка є новою в політиці. Одне з них, воно дуже сильне, — що політики катастрофічно не цінують часу. В журналістиці, де ти постійно зав'язаний на «дедлайнах», де, якщо не здав матеріал, його просто немає, і ти, можливо, більше ніколи не зможеш його надрукувати, гаяти час — це катастрофа. А в цій справі люди чомусь думають, що можна місяцями або роками дозволити собі не робити того, чого від них чекають. Тому я думаю, що нова якість, яка повинна з'явитися в політиці, — це швидкі рішення. Якісні і швидкі.
— Чи допускаєте ви, що посада віце-спікера може стати предметом переговорів між БЮТ і вже опозиційною «НУ»? Чи можливе висування на цей пост іншої людини?
— Думаю, тут має працювати принцип справедливості та здорового глузду. Є проста арифметика: БЮТ набрав більше голосів на виборах.
— Україна більше ніж півроку спостерігала за «коаліціадою». Андрію, як гадаєте, чи можлива в нас «опозиціада»?
— Насправді всі розмови про формальну опозицію і про опозиційне об'єднання несуть дуже умовну цінність, поки не буде закону з цього приводу. Зараз можна місяцями говорити про опозиційну коаліцію, але від цього буде ні жарко ні холодно.
Звичайно, є важливіші речі — це дух, настрій, це готовність стояти за себе. Це кальцій, який або є в кістках, або його нема. Ми вважаємо, що всі люди, які стояли на тих поглядах, з яких багато що починалося в цій країні два роки тому, мають об'єднатися. Цей уряд — не мій уряд. Бо для мене важливими є такі цінності: європейський вибір, громадянські свободи і демократія, ринкова економіка. А в цій коаліції за європейський вибір, мабуть, виступає Партія регіонів, яка воювала з НАТО, за ринкову економіку — соціалісти, а за громадські свободи, певне, комуністи (посміхається. — Авт.). Тому позиція дуже проста: всі ті, хто готові з цим урядом конкурувати, змагатися, де треба воювати, а де треба домовлятися, цим людям є сенс триматися разом. Тому що зараз у Верховній Раді питанням нормального руху вперед є створення блокуючого пакету голосів.
— Ідеться про блокаду конституційної більшості, яку хочуть створити «Регіони»?
— Так, це по-перше. По-друге, 150 багнетів позбавляють команду Януковича можливості долати вето Президента.
— Отже, в нових політичних координатах ви бачите Президента своїм союзником?
— Звичайно. Насправді, у тих умовах, коли їде танк, на рахунку кожен протитанковий їжак. Якщо ми говоримо про Президента — навіть не як про особистість, а як про інститут, — він є одним із небагатьох способів тримати в розумних рамках непомірні апетити правлячої коаліції.
— Андрію, давайте тепер поговоримо про те, чим займається ваш комітет, — інформацію та свободу слова. У цьому інтерв'ю вже кілька разів лунала критика на адресу Партії регіонів. Чому ж тоді Блок Тимошенко підтримав кандидатуру «регіонала» Едуарда Прутніка на посаду голови Держтелерадіо?
— Це помилкова інформація. Зі 129 членів нашої фракції за нього голосувало тільки 17 чоловік, з яких сім — це «перебіжчики». У мене є питання до колег, які все-таки проголосували за Едуарда. Тому що позиція БЮТ є послідовною: ми не беремо відповідальності за цей уряд і за його кадри.
У мене з Едуардом непогані людські стосунки. Нас пов'язує певна історія. Перед президентськими виборами кілька журналістських організацій лобіювали ідею проведення дебатів. Я провів не один день у штабах Ющенка і Януковича, переконуючи, що кандидатам треба зустрітися ніс до носа. Важко було говорити з обома штабами, я б не сказав, що у тій ситуації хтось виглядав сміливішим за іншого. У штабі Януковича сказали, що є чоловік, з яким є сенс поговорити, він може зрозуміти ідею дебатів, і показали на Прутніка. Ми зустрілися, він почув нас. Мене вразило те, що людина змогла мислити не категоріями тупої партійної лінії, а категоріями інформаційних технологій ХХІ століття. Це дуже вирізняло його поміж інших донецьких політиків.
Маючи хороші стосунки з Едуардом, я одразу йому сказав: «Не розраховуй, я не буду за тебе голосувати». Я не хочу брати відповідальність за те, що далі відбуватиметься в Держтелерадіо. Можливо, цей орган покаже нам чудеса нової політики, яка дасть країні суспільне мовлення. Але також є великий ризик, що Держтелерадіо перетвориться на своєрідний дах для дерибану державних медіа-активів. У принципі, це не заважає нам сподіватися на хорошу співпрацю. Я приїжджав на представлення Едуарда в Держтелерадіо і від імені комітету сказав, що є сенс говорити не про партійні прапори, а про свободу слова, про якісну журналістику і про успішний медіа-ринок.
— Чи можна сказати, що танк Партії регіонів, про який ви говорили вище, знову наїжджає на свободу слова, на мас-медіа?
— Я думаю, у багатьох людей є відчуття відкату назад. І воно складається з абсолютно конкретних речей: це історія з депутатом Калашниковим, це абсолютно дивовижний законопроект заступника голови фракції «Регіонів» Кисельова, за який журналістів, звинувачених у наклепі, пропонується відправляти на рік виправних робіт або на два роки до в'язниці. Ми пам'ятаємо і про застосування сили проти знімальної групи «5-го каналу» в Києво-Печерській лаврі. За дивним збігом обставин, архієпископ Павло є депутатом Київської облради від Партії регіонів.
Чи означає це те, що Партія регіонів є ворогом свободи слова? Ні. Ми це бачимо по роботі в комітеті, є люди від Партії регіонів, з якими ми дихаємо одним повітрям у тому сенсі, що вони вірять в хорошу та успішну журналістику. Але я думаю, що над Януковичем та його командою завжди буде висіти підозра в тому, що ці люди можуть застосувати тиск проти мас-медіа. Тому що саме за президентства Кучми і за прем'єрства Януковича журналістика була просто поставлена на коліна. Цього ніхто не забув. По-людськи можна поспівчувати Януковичу та іншим людям його команди, які хотіли б створювати свій імідж iз чистого аркуша. Але в тому й особливість політики, що в тебе завжди є хвіст із минулого.
— До речі, про «хвости». Андрію, зізнайтеся, чи давно ви творили якийсь журналістський продукт?
— Ні, зовсім недавно. Буквально днями почав писати колонку для одного з журналів.
— Є відчуття ностальгії за журналістикою?
— Є колосальний смуток за прямими ефірами. Це, звичайно, наркотик, і воно в мені залишається. Я нещодавно був у Америці і заїхав на корпункт Сі-Ен-Ен. Пройшовся по студіях, апаратних, посидів перед суфлером, подивився — і мене так стисла ностальгія, ну просто до сліз в очах і мурашках по спині. Так захотілося щось робити. Тому я вже прийняв для себе рішення: буду робити телевізійний проект, принаймні я хочу його робити. Він буде не політичним.
— Якщо не про політику, то про що інше?
— Не хочу зараз це розкривати. Але так, як я бачу, це буде цікаво.
Насправді є сенс братися за ту роботу, в якій ти можеш бути унікальним. В якій ти можеш робити щось таке, що не робить ніхто інший. Той проект, який вимальовується у мене в голові... Мені здається, що такого зараз нема на телебаченні. І що це буде цінно.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
