Андрій Халпахчі: Мене довго дратувало запитання журналiстiв: а що буде нового?

      Фестиваль «Молодість» за найскрутніших часів залишався для українського кіно таким собі апологетом оптимістичного завтра. Про рівень конкурсної програми, імена переможців тощо зараз не йдеться — важливим був сам факт того, що фестиваль відбувається, сотні студентів штурмують фестивальні кінопокази, а оргкомітет якимсь дивом знову примудрився залатати чергову дірку в бюджеті... Сьогодні, коли кіно, нехай в основному лише кількісно, більш-менш оклигало й українські прем'єри вже не є такою дивиною, як кілька років тому, ентузіазм «Молодості» заслуговує на окрему порцію дифірамбів. Уже виважену і усвідомлену, адже дописати історію фестивалю аж до цифри 36 і зробити заділ для наступних порядкових номерів — це дорогого варте. Як і здатність дивувати, якій фестиваль ніколи не зраджував.

      Головною особливістю цьогорічної «Молодості» буде зміна її «прописки». «Ми припинили бути закритим фестивалем і виходимо за межі Будинку кіно», — каже генеральний директор фестивалю Андрій Халпахчі. І додає, що це не останній сюрприз від «Молодості-2006».

«З Будинком кіно ми не сварилися»

      — Пане Андрію, до відкриття «Молодості-2006» залишилося вже зовсім небагато часу. Напевне, про те, чим порадує нас цьогорічний фестиваль, уже можна говорити конкретно, називаючи прізвища і дати?

      — Безумовно. Більше того, я вам скажу, що ми вже маємо деяку конкретику фестивалю 2007-го, оскільки фестиваль — це така лабораторія, яка працює протягом року, і деякі проекти «Молодості» ми готуємо на наступний рік. Що стосується цьогорічної «Молодості», то вона проходитиме з 21 по 29 жовтня — остання декада жовтня, як відомо, наш традиційний час. Урочисті відкриття і закриття «Молодості» також традиційно пройдуть у Палаці «Україна». Почесним президентом фестивалю вже другий рік є Президент України Віктор Ющенко. На відкритті «Молодості-2006» буде показана прем'єра фільму «Люблю Париж». Це вісімнадцять новел, що дуже характерно сьогодні для кінопроцесу: фільм складається з окремих короткометражних історій. Жанр призабутий в Україні, але він мусить відроджуватися, і нам би дуже хотілося продемонструвати, як це робиться. Вісімнадцять режисерів з усього світу зробили вісімнадцять новел про кохання, які знімали в різних районах Парижа. У фільмі грають зірки — Жерар Депардьє, Фанні Ардан, актори з різних країн світу. Це буде українська прем'єра картини, представляти яку приїдуть кілька режисерів та продюсер.

      — А що буде на закритті фестивалю?..

      — На цей день була запланована світова прем'єра стрiчки Кіри Муратової «Ще дві історії: одна проста, інша — складніша...». На жаль, фільм не буде готовий до 29 жовтня, тому щодо фільму-закриття ми ще в процесі переговорів. Особливістю ж цього фестивалю є його дислокація. Конкурсна та позаконкурсна програми будуть демонструватися не в закритому Будинку кіно, як це було раніше, а в кінотеатрі «Баттерфляй-Ультрамарин». У цьому сучасному комплексі під прапорами «Молодості» працюватимуть майже всі 6 залів — і конкурсні та позаконкурсні програми, прес-конференції, творчі зустрічі відбуватимуться там.

      — Чому ви скасували свою попередню «прописку»? «Молодість» посварилася з Будинком кіно?

      — Ні, ми з Будинком кіно не сварилися. Але, знаєте, коли кожного року мене журналісти питають, а що нового буде на фестивалі, то досить довго мене це питання навіть дратувало. Бо що значить — що нового? Фестиваль існує як стабільне явище, а не захід, що відбувається раз на десять років, то новими у ньому завжди мають бути програма конкурсних та позаконкурсних фільмів, ретроспективи і таке інше. Нові фільми, нові обличчя, нові зустрічі, нові гості — все нове! Але настає той момент, коли дійсно треба робити щось нове. Змінювати структуру фестивалю, лишаючи його традиції, конкурс і знаходити щось нове. Будинок кіно морально застарів. Два зали і третій маленький, який неможливо використовувати, технічне обладнання, яке доводилося кожного року винаймати десь в іншому місці — все це не влаштовувало фестиваль у тому масштабі, в якому він проходить останнім часом. Тож ми вирішили переїхати в сучасний мультиплекс, яким є «Баттерфляй-Ультрамарин». Він нас більше влаштовує і з технічної точки зору, і щодо простору — там великі зали, великі фойє. Крім того, Будинок кіно сьогодні ледь тримається, щоб виживати, і багато приміщень здає в оренду, для нашого фестивалю там уже майже не залишається місця. Тож ми ризикнули переїхати в нове місце, і я думаю, це розумний крок. Я не виключаю, що якісь проблеми можуть виникати і там, але це більш сучасний заклад, який за своїми можливостями, якостями наближений до європейських стандартів. До того ж, у такий спосіб ми розширимо аудиторію фестивалю: усі бажаючі зможуть купити квиток, ціна якого буде на рівні ціни квитків на сеанси «Баттерфляй-Ультрамарин», і подивитися фільми «Молодості». Ми плануємо продавати півзали, а іншу частину відводити для акредитованих учасників фестивалю.

«Бондарчук заслуговує на те, щоб площа в Києві носила його ім'я»

      — Конкурсна та позаконкурсна програми вже сформовані?

      — Так. Фільм «Пінг понг» німецького режисера Матіаса Лютхардта ми навіть купили для прокату і запропонуємо у всеукраїнський прокат по завершенні фестивалю. Приїдуть режисер, виконавці головних ролей, це дуже яскрава німецька картина. Ще хочу згадати чилійську картину «Гра», яка була номінована на «Оскар», болгарський фільм «Мавпи взимку» — дуже яскравий, дуже цікавий, який я б назвав справжнім проривом болгарського кіно... В повнометражному конкурсі будуть картини з Росії, Румунії, Франції, Ірану, Італії, Угорщини та Великобританії.

      — Позаконкурсна програма на «Молодості» також завжди була досить представницькою...

      — Так буде і цього року. Більше того, частина цієї позаконкурсної програми навіть виокремилася в «Українську панораму». Поза конкурсом окремо покажемо повнометражні українські фільми. А фільми, вироблені на плівці та на відео в короткому метрі, позмагаються між собою за приз «Української панорами». Серед великих програм — «Кінотавр» представляє нове російське кіно». За останні два роки в російській індустрії відбувся величезний прорив. Ця індустрія стала справді потужною, з великим прокатом, великим виробництвом фільмів, і в цій програмі буде показано найновіші картини російського кінематографу. Росiйська програма традиційно демонструватиметься у кінотеатрі «Жовтень». До речі, їй має передувати одна цікава подія. Як відомо, площа перед цим кінотеатром до сьогодні має назву Красная Пресня. І ми працювали над тим, зокрема і з міською владою, щоб її назвали іменем Сергія Бондарчука. Великий режисер народився в Україні, дуже любив цю країну і хотів сюди повернутися, відомо, що він хотів знімати «Тараса Бульбу». На площі мають встановити пам'ятник Бондарчуку, приїдуть його вдова Ірина Скобцева, син Федір Бондарчук, і ми сподіваємося, що відкриттю програми російського кіно передуватиме відкриття площі імені Сергія Бондарчука.

      — Пане Андрію, розкажіть, будь ласка, про «Фестиваль фестивалів». Цю частину «Молодості» особливо цінують кіноестети, які знаються на якісному кіно.

      — Думаю, кіноестетів ми не розчаруємо. Будуть у нас переможці Каннського та Венеціанського фестивалів, нові стрічки Ларса фон Трієра, Вуді Аллена, інших відомих режисерів. Буде традиційний «Німецький бульвар» — сьогодні це також потужна кіноідустрія. Хочу відзначити ретроспективу, присвячену сторіччю Лукіно Вісконті, та «Ігор Савченко і його учні». Один з учнів, Марлен Хуцієв, приїде представити цей проект. Як завжди, дуже цікавою буде програма нового французького кіно. Спільно з Польським інститутом робимо виставку Кшиштофа Кєшльовського. Буде представлено три кіношколи: паризький «Феміс», якому виповнюється 20 років, ще одна французька кіношкола братів Люм'єрів і відома німецька школа Конрада Вольфа. Будуть у нас три «Довгі ночі короткого метру». Цей жанр не дуже розвивається в Україні, але саме він є лабораторією для становлення молодих режисерів. Ми демонструватимемо французькі, британські та німецькі короткометражки.

«Новаторські пошуки Кіри Муратової для мене цікавіші, ніж експерименти молодих»

      — Минулого року на «Молодості» вперше пройшов «Міжнародний кіноринок». Цього року ви його плануєте?

      — Так, обов'язково. Цей проект, який ми реалізуємо разом з Форумом «Кіно Експо Україна», є дуже важливим для розвитку незалежної української дистрибуції. Не відмовляємося ми і від майстер-класів, які відомі режисери проводитимуть для українських студентів. Дуже сподіваємося, що фестиваль вийде за межі Києва, плануємо «Відлуння фестивалю», які, гадаю, відбудуться в Одесі та Донецьку. А «Молодості», ми так плануємо, передуватимуть покази фільмів нашої дистриб'юторської програми. Думаю, не всі протягом року встигли їх подивитися, тож така програма, своєрідний пролог до фестивалю, буде дуже доречною. Є також ідея під час фестивалю виїхати у Київську область, влаштувати творчі зустрічі десь у сільській місцевості. Фестивалі, як правило, проходять у столиці, великих містах, і ми розуміємо, наскільки обмежені сьогодні у культурних подіях мешканці сіл.

      — Якщо повернутися до української складової фестивалю «Молодість» — наскільки вона достойно, перспективно виглядає, чи можна говорити про конкурентоспроможність наших фільмів?

      — Ви знаєте, на тому ж Каннському фестивалі часто лунають нарікання на те, що французьке кіно несправедливо залишається без нагород, без гран-прі. Коли ми говоримо про міжнародний фестиваль, то тут справді питання національного кіно, його інтегрованості у структуру фестивалю, а значить, і у світовий кінопроцес надзвичайно важливе. Не секрет, що протягом останніх років конкурентоспроможність українських фільмів залишає бажати кращого. І мені навіть здавалося, що ми робили ведмежу послугу, включаючи українські фільми до фестивалю, а вони потім дуже показово програвали на тлі потужної іноземної програми. Сьогодні українських картин стало помітно більше. Про якісний прорив говорити, на жаль, не доводиться, але ж хоч є з чого вибирати. Нещодавно, як відомо, український повнометражний дебют з'являвся один раз на три роки, ми автоматично брали його до конкурсу, а він просто програвав іноземним картинам. Цього року маємо сім повнометражних дебютів. Ми всі їх переглянули, і скажу чесно, що жоден із них не наблизився до рівня іноземних фільмів, які долучилися до нашої конкурсної програми. Очікувалась участь у конкурсі картини дебютантки Єви Нейман «Біля ріки...» Одеської кіностудії, але вона буде готова лише у грудні. Після довгих суперечок відбіркова комісія обрала до конкурсу повного метру фільм Алана Бадоєва «Оранж лав». Хочеться звернути увагу на програму «Української панорами», де ми представимо більшість фільмів, зроблених в Україні...

      — ...тобто презентуєте такий собі звіт про наше сучасне кіновиробництво?

      — Так. Бо фестиваль — це ще й дзеркало, яке відображає процеси, що відбуваються в національному кінематографі. І відверто говорить про помилки, які були допущені.

      — Андрію, «Молодість» — це фестиваль дебютів, але водночас ми бачимо, що «Молодість» поважає старше покоління, влаштовуючи ретроспективи, вечори спогадів... У сучасному українському кіно такого не побачиш: молоді живуть наче окремо, називаючи своїх старших колег геніями вчорашнього дня. Вас не засмучує така ситуація?

      — Так, така ситуація існує, але не думаю, що це проблема поколінь чи проблема генерацій. Протягом року, як я вже казав, ми мали кілька дебютів, які, до того ж, демонструвалися на великих екранах, але я б не назвав їх ознакою прориву сучасного українського кіно. Що, подією став фільм «Штольня»? Чи, можливо, подією стало «Помаранчеве небо»? Ні, люди, звичайно, ходили, дивилися ці картини, фільми мали прокат, але ж про мистецький резонанс у цих випадках не йдеться. Старше покоління знімає дуже нечасто, а якісь їхні успіхи взагалі можна на пальцях перерахувати. Але мені, чесно кажучи, новаторські пошуки Кіри Муратової видаються значно цікавішими, ніж пошуки молодих. Чи роботи Романа Балаяна — хто із молодих режисерів може з ним зрівнятися? Та й розкритикований «Мазепа» Юрія Іллєнка мав, як на мене, значно більший резонанс, ніж «Мамай».