У такому стані Сергій Годько потрапив до лікарні після нападу... дверей?
Це містечко за 100 км від Дніпропетровська годилося б називати обраним Богом. Бо таких покладів цирконієвих чи титанових руд, як у Вільногірську, немає більше ніде у світі, окрім хіба що Австралії та Африки. Плюс алюмосилікати, сполуки гафнію та інші матеріали, незамінні в авіаційній, космічній промисловості, атомній енергетиці, високоточній електроніці. Справді, легше знайти сфери, де вільногірські скарби не використовуються. Місцевий гірничо-металургійний комбінат випускає понад 40 видів продукції й по праву вважається перлиною української промисловості.
Тому вельми дивно констатувати метаморфози, що сталися з містоутворюючим підприємством під кінець правління Леоніда Кучми. Комбінат позбавили статусу юридичної особи, він став філією ЗАТ «Кримський титан», зареєстрованого як приватна власність у місті Армянськ у Криму. Все робилося під приводом турботи про розвиток виробництва двоокису титану, куди, мовляв, не побояться вкладати кошти зарубіжні інвестори. Проте й після таких пертурбацій ніхто не приховує суттєвого скорочення обсягів виробництва.
Самі ж вільногірці, збагнувши, яких багатств їх позбавили, робили немало спроб знову здобути контроль над ГМК. Найприйнятнішим бачився шлях повернення комбінату у власність України. Уряд Юлії Тимошенко свого часу навіть взявся створювати державну компанію «Укртитан», яка б об'єднала всі підприємства галузі. Проте такі наміри керівництво комбінату та інвестори сприйняли, м'яко кажучи, без ентузіазму. У пошуках виходу директор філії Юрій Баранов за погодженням зі «слухняним» профспілковим комітетом видав скандальний наказ «Про заходи з підвищення заробітної плати працівникам філії». Попри оптимістичну назву, робітників приголомшило те, що це зібралися зробити за рахунок скорочення чисельності кадрів. Можна собі уявити, який переполох зчинився у Вільногірську. Адже, окрім комбінату-годувальника, людям більше нікуди податися.
Тим часом і прокурор Вільногірська в інтересах держави в особі Фонду державного майна звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ЗАТ «Кримський титан» про визнання недійсним договору оренди цілісного майнового комплексу держпідприємства «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат». Не будемо втомлювати читача розповіддю про подальший перебіг подій, а лише зазначимо, що справа дійшла до Верховного Суду України, який її розглядав уже за касаційним поданням Генерального прокурора. Зрештою порушення Закону «Про оренду державного та комунального майна» не виявили.
Головною підставою для такого вердикту суду став лист голови профспілкового комітету підприємства, де він вказав, що колектив погодився перейти під «кримське крило» одностайно і натхненно.
У Вільногірську вважали інакше: небажана для багатьох приватизація стала можливою значною мірою завдяки «слухняному» профкому. І саме на цій хвилі на комбінаті з'явилася Незалежна профспілка гірників, яку очолив слюсар із двома вищими освітами Сергій Годько. Для керівництва цей осередок відразу став кісткою у горлі й розрісся до кількох десятків членів. На Годька почали дивитися косо...
Точкою кипіння стало розширене засідання профспілкового комітету підприємства за участі також і НПГУ. Обговорювали підсумки виконання колективного договору на комбінаті. Годько ставив керівництву явно незручні питання — зокрема про невиплачену премію за другий квартал і кредиторську заборгованість, яка серйозно перевищує (понад 60 мільйонів гривень) вартість основних фондів комбінату.
«Звідкись же такі кошти взялися. А там, дивись, з'явиться хтось і почне вимагати ці гроші повернути, — пояснить потім Сергій причини своєї стурбованості кореспондентові «УМ». — Отож ми запідозрили якусь хитромудру комбінацію і хотіли почути аргументоване пояснення. Однак його так і не прозвучало».
А наступного дня Годька просто з робочого місця забрала карета «швидкої допомоги». Як пригадують його колеги, до Сергія ні з того, ні з сього підійшов начальник служби стандартизації та метрології Олег Калиниченко і запросив для розмови до побутової кімнати. За свідченням Годька, той зачинив за ними двері і зі словами на кшталт «Поменше базікай» раптом раз і вдруге вперіщив кулаком в обличчя. Профспілковий лідер впав на підлогу. Через якийсь час прийшовши до тями, не відчуваючи під собою ніг, вийшов із побутової кімнати і зателефонував до відділу охорони праці. Там викликали «Швидку». Лікарі констатують у Годька струс головного мозку та закриту черепно-мозкову травму. До речі, Сергій Годько є ще й депутатом Вільногірської міськради від Блоку Юлії Тимошенко.
Сам Калиниченко почав усіх запевняти, що ніякого побиття не було, а Сергій лише стукнувся об причілок дверей. Більше того, начальник намагався звернутися з позовною заявою до суду, у якій безуспішно просив притягнути Годька до відповідальності за... неправдиві свідчення.
Голова Конфедерації вільних профспілок, народний депутат України від БЮТ Михайло Волинець назвав такий інцидент кричущим. Подібного у «підвідомчій» йому сфері не траплялося щонайменше років десять. Конфедерація відразу проінформувала про це комітет зі свободи Асоціації Міжнародної організації праці (зі штаб-квартирою у Женеві) та Міжнародну конфедерацію вільних профспілок (Брюссель).
Для вивчення усіх обставин надзвичайної події кореспондент «УМ» доклав чимало зусиль, але ні з ким із посадових осіб зустрітися так і не зміг. У кожного знаходилися приводи для того, щоб уникнути спілкування з журналістом. Навіть потрапити на комбінат виявилося складною проблемою, адже порадили звертатися за дозволом до... Криму. Проте з телефонних розмов усе ж вдалося з'ясувати, яким чином керівництво підприємства намагається вийти сухим з води. Шлях «порятунку» для адміністрації — зачекати висновків судово-медичної експертизи. Що не може не дивувати, адже травму Годько, як не крути, отримав на виробництві, а судмедекспертиза може мати значення тільки для правоохоронних органів. І друге пояснення: все це сталося між Годьком та Калиниченком лише на грунті особистих стосунків. Але потерпілий однозначно заперечує таку версію.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
