Ода собачому носові

      «Ще не створене обладнання, яке б могло замінити собак у розшуку людей, — говорить перший заступник начальника Київської служби порятунку Володимир Александров. — За статистикою, 6—7 відсотків розшуканих при катастрофах людей припадає на всіляке обладнання, решту знаходять завдяки собачим носам. Ніхто й ніщо не наблизилося до собачих нюху, зору, інтуїції при порятунку людей...»

      Володимир Александров розмовляв з нами як суддя змагань кінологічних розрахунків пошуково-рятувальних підрозділів МНС України, що проходили в Ромнах. Захід присвятили десятій річниці створення в Україні Міністерства з питань надзвичайних ситуацій. Проведення змагань саме в Ромнах грунтувалося на ще одному десятилітті: свій маленький ювілей відзначив і тутешній Спеціальний аварійно-рятувальний загін Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України.

По головній вулиці з собаками

      Колона на чолі з оркестром рухається центральною вулицею Ромен і змушує озиратися перехожих: поруч з людьми тут крокують і собаки. Найпопулярніші в світі дружні до людей німецькі вівчарки і серйозні добермани; дещо норовливі в дресурі золотисті ретрівери і лабрадори, які самі здатні багато чого навчити господарів; чутливі ротвейлери і грайливі зінненхунди — «лугові собаки» або ж бернські вівчарки... Вони слухняно всідаються біля ніг провідників, коли колона зупиняється біля пам'ятника Шевченку, та, як тільки їм дозволяють пiдвестися, погавкують, хоч і стримано, ніби відчувають попереду якусь гру.

      Справді, на стадіоні, де трибуни вже заповнені переважно школярами, їх чекають призи: блискучі кубки стоять на столику, поруч на траві — пакети із собачим кормом. І це справедливо, бо кубок дістанеться людині, а от корм... Осіннє сонце дивовижно щедре, собаки вкладаються на траві. А люди тим часом говорять свої промови, бо подія для них урочиста. Учасників змагань вітають роменський міський голова Павло Помаран, головний фахівець департаменту цивільної оборони МНС Станіслав Радченко, начальник Головного управління МНС у Сумській області Геннадій Волик і людина, яка взяла найбільший тягар влаштування та проведення заходу, начальник Роменського загону Сергій Беляєв. На момент урочистого відкриття змагань реагують люди, декому із розімлілих на сонечку собак не хочеться вставати із запашної трави. Але церемонія є церемонією і господарі, — хто за повідок, хто — «під пахви» — підводять вихованців до положення «струнко». Що ж, варто встати, бо на підняття прапора разом з двома харків'янами-кінологами виходять і троє собак, Дара, Моріс і Лимон, — все по-чесному.

Діна, Європа Плюс, Наполеон та інші

      Поки готуються показові виступи, йдемо до трибуни, де розташувалися команди, поближче познайомитися з головними героями. Втім нас вже випередили: зграї дітей оточують чотириногих рятувальників. Спочатку несміливо, а потім рішучіше простягають руки, аби погладити. Бачать, що собаки зовсім не агресивні, і обліплюють їх з усіх боків, дехто вже фотографується, обiйнявшись. Собаки терплять, лише іноді роздратовано гарчать на надмірне надокучання. «Дядю, цей собачка пострижений?» — «Ні, це в нього таке хутро коротке». «А він кусається?» — «Ну, якщо зуби є, то може й вкусити, — розкриває собаці рота інструктор, демонструючи його добірні зуби. — Але вас не вкусить, не бійтеся...» І якщо раніше ми жартівливо перемовлялися, що дітей, бач, і з уроків зняли заради такої події, то тепер розуміємо, який прекрасний урок їм влаштували, — свято спілкування з вірними і розумними братами меншими.

      Начальник рятувального загону «Мособлспасу» Дмитро Литвинов стежить, аби його чотирирічного Айка не зовсім «загладила» дітвора. Лабрадор розлігся під лавою, вирішивши сприймати надмірну увагу як неминучість. На катастрофах Айк не бував, а ось розшукувати в лісі грибників, які заблукали, доводилося. Такий пошук може тривати два-три світлових дні, бо обстежується величезна територія. «Собака в такій ситуації — це ніби велике розширення твоїх власних можливостей», — каже Дмитро.

      А Діна не хоче, аби її гладили, доберманка дещо нервується від цього натовпу, а, може, передчуває змагання. Командир відділення київських рятувальників Олена Александрова, до якої тулиться Діна, розповідає: «...Я у своєму виступі, у клятві кінологів, недарма казала, що ми зобов'язуємося довіряти своїм чотириногим напарникам. Коли ми на серйозній роботі, ця довіра повинна бути повною. Їм треба дати лише напрям, а далі вони працюють самостійно, бо відчувають значно більше, ніж ми. Коли ми з Діною були в Ірані, там після землетрусу продовжувалися горизонтальні поштовхи. Собака пішов на опрацювання завалу, а там «сипуха», вiн стояв на ній, ловив запахи, і раптом — поштовх. Діна на «сипусі» так і поповзла вниз. Якби я в той момент віддала якусь команду, могла б вивести її з рівноваги, а так вона сама збалансувала і потроху вибралася із завалу. Скількох ще врятувала...» Кияни пригадують інші ситуації. Марина Кальченко згадує випадок з того ж таки Ірану. Свідки підказують: ось тут у яму людина впала. Собака підійшов, реагує так, що зрозуміло — хтось є. «Хлопці, копайте!» Почали копати, дійшли до шару порошку, ніби прального, з ядучим запахом, обурилися до Марини: «Не вигадуй, собака тут не може чути!» Кинули копати. Собака знову показує: хтось є. Ще хвилин десять копали, знайшли мертвого чоловіка. Як справді можна було чути — невідомо! Але ж собака чув!

      А коли в Туреччині працювали в розбитому маркеті? Лише уявити: валяються ковбаси, курячі стегенця, а собаки під цим всім винюхували і знаходили людей!..

      В'ячеслав Ігонін із «Центроспасу» зі своєю Європою Плюс, золотистим ретрівером, працює чотири з половиною роки. Стільки ж власне, і Європі, чи, по-домашньому, Єві, — з В'ячеславом вона з двох місяців. Вони вже побували в Пакистані, в Беслані, після цунамі — у Шрі-Ланці... Про роботу кінолог розповідати не хоче: «Вам подробиці? Подробиці — це трупи...» Собака ж має шукати й рятувати живих. Щоправда, знаходить і вже мертвих — вони ще дві-три години пахнуть, як живі. Лише напарник собаки здатний розрізнити, кого знайшов пес, живого чи мертвого. Коли живого — це один тембр голосу, тоді він може й лапами рити, аби краще вказати місце.

      Денис Мамочкін з «Центроспасу» та його лабрадор-ретрівер Свист —так само в оточенні дітей. Разом вони чотири роки, разом працювали й уперше: Денис як кінолог, Свист як рятувальник — у Моздокові. На спілкування з дітьми Денис дивиться спокійно: собака зовсім не агресивний до людини. «Ці собаки люблять всіх», — каже він. Мабуть, за доброзичливу вдачу саме лабрадорів обрали для початку своєї роботи і у створеному цього року кінологічному підрозділі Роменського загону. Сергій Міняйло, командир відділення, знайомить з «дівчатками» Мегі та Марджі. «Дівчаток» обрали для роботи, бо вони більш віддані, пояснюють мені. Пес, почувши самку, може кинути господаря і гайнути на гулі. Вона ж такого собі не дозволить.

      Тим часом собаки знайомляться між собою, по-свiйськи обнюхуючи один одного. Дехто з них ревно сидить біля господарів і ніби разом з ними спостерігає за ходом показових виступів, де їхні колеги долають всілякі перепони і вишукують у схованках людей. Дехто, навпаки, намагається поспілкуватися з усіма й побачити все, як, наприклад, ось цей гарний бернський зінненхунд, на якого не можна не звернути уваги. Знайомимося і з ним. Наполеон, або, по-домашьому, Поль — із видатної сім'ї. Він ще юний, а тому на змаганнях буде намагатися отримати атестацію, — розповідає його напарник, кінолог-волонтер із Харкова Ілля Водовозов. Адже змагання для кінологів — це не просто участь та медалі, це — виконання нормативів та отримання атестацій. Завдання бувають непрості. Так, наприклад, на обстеження приміщення завбільшки дві тисячі квадратних метрів дають двадцять хвилин. На цій території можуть бути «заховані» від чотирьох до семи людей, яких треба розшукати. Щодо Поля тут не повинно бути проблем: вдома приміщення в тисячу квадратів він обстежував за десять хвилин.

      «А спробуйте, аби таке приміщення обстежила людина! За такий час — ніколи, — кажуть харків'яни. — Пошук за допомогою обладнання в такому приміщенні може тривати до п'яти годин! Використання його дорого коштує, а найголовніше — втрачається час, а значить — людські життя. Тут собакам ціни немає...»

      Наполеон, якому «немає ціни», вперто не хоче позувати фотокамері. Як не підлещуюся голосом, як не намагається привернути увагу Наполеона Ілля, пес крутить головою сюди-туди і виходить лише в профіль, — йому не до нас.

Незамінні є!..

      Змагання для кінолога, говорить суддя Володимир Александров, це пік майстерності рятувальника. Це можливість побачити досягнення та прорахунки, аби потім виправити їх; не просто демонстрація успіхів, а реальна можливість поліпшити якість підготовки кінологів і собак. І добре, що ці змагання вiдбуваються за участi Росії: тамтешня кінологічна служба має років на десять більше досвіду і колосальну майстерність. Хоча першого дня в Ромнах всі собаки, на думку судді, демонструють рівень підготовки, що відповідає міжнародним стандартам.

      Багато теплих слів від учасників почули роменці і особисто командир Сергій Беляєв. Організовано все чудово, містечко гарне, а головне — дали можливість поспілкуватися кінологам — тій особливій касті людей, які живуть у своєму світі і серед яких, незалежно від національності, існує власне братство, — каже начальник управління професійної підготовки «Мособлспасу» Григорій Белянін.

      Особливі комліменти роменцям за те, що у доволі непростий економічний час взялися за створення кінологічного розрахунку. «Це лише завдяки ентузіазму Беляєва», — впевнений Володимир Александров. На жаль, кінологічних служб у підрозділах МНС України ще мало — справа, по суті, лише починається. Але вона неминуче потребує розвитку, вважають фахівці, й економити на цьому — економити на безпеці людей. Адже собаки в рятуванні справді незамінні.

ДОВІДКА «УМ»

      Змагання, хоч і названі всеукраїнськими, цілком «тягнуть» на міжнародний статус: разом з чотирма вітчизняними командами тут змагалися три російські. Україну представляли найстаріша в державі кінологічна служба рятувальників — пошуково-рятувальний загін оперативно-рятувальної служби Харкова; команди Черкаського інституту пожежної безпеки, Мобільного рятувального центру МНС із Києва, а також дебютанти — розрахунок Роменського загону. Росія була представлена Державним центром Аеромобільний рятувальний загін «Центроспас», командою рятувальної служби Московської області «Мособлспас» та командою Ставропольського пошуково-рятувального загону МНС Росії.