Як вас виганяли — вам сурми не грали

      15 років поспіль виселені в післявоєнний період з теренів Польщі українці домагалися від української влади, щоб їх визнали депортованими, а саму акцію виселення — насильницькою. Парламент двох попередніх скликань розглядав три законопроекти щодо визначення статусу виселених з Польщі, однак усі вони проходили без успіху.

      Аналізуючи виселення українців 1944—1946 рр., що супроводжувалося насильством, репресіями і навіть масовими вбивствами, польський історик Євген Місило резюмував: «Українське населення на Закерзонні стало об'єктом сконцентрованої польської ненависті. То на них поляки брали реванш за Волинь, за втрачені креси».

      Пам'ять про пережите і прагнення відновити історичну справедливість спонукали депортованих та їхніх нащадків об'єднатися у громадські організації за назвами етнічних українських земель, звідки провадилося виселення, — «Холмщина», «Любачівщина», «Надсяння» і «Лемківщина». Тому винесений два тижні тому на громадське обговорення проект Закону України «Про визначення статусу етнічних українців, виселених з території Польщі у 1944—1946, 1948 і 1951 роках» викликав найжвавішу дискусію саме у середовищі перелічених товариств. Решта суспільства знає про це мало.

      У законопроекті запропоновано надати згаданим особам статус депортованих, а сам акт переселення визнати незаконним. Також у документi передбачено, що на цю категорію людей будуть розповсюджуватися пільги, зокрема на безплатне отримання ліків, лікувальних засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами, 75-відсоткова знижка на користування помешканням. До речі, статусом учасника війни виселенці користуються уже кілька років поспіль після ухвалення Верховною Радою поправки до Закону «Про статус ветеранів війни та гарантії їхнього соціального захисту». Згаданий законопроект пропонує вилучити цю поправку, що викликало нерозуміння у середовищі депортованих. «Чому статус депортованого повинен виключати статус учасника війни? Адже саме за останнім нам передбачені пільги», — пояснює голова Об'єднання товариств депортованих українців, уродженець «виселеної» Ярославщини, Володимир Середа. «Відшкодування матеріальних збитків виселеним теж залишається невирішеним питанням, — нарікає голова київського товариства «Холмщина» Степан Романюк. — Законопроект не передбачає жодного механізму компенсації. Холмщаки залишили на батьківщині багаті садиби. Чому цього не врахували?».

      Принципові застереження мають депортовані не лише щодо матеріальних благ. Дарія Петречко, голова Івано-Франківського товариства «Бойківщина», вважає несправедливим, що в переліку етнічних українських земель, з яких провадилося виселення 1944—1946 рр., не зазначена західна Бойківщина. «Присутність бойківського етнічного ареалу на терені Польщі не викликає сумніву серед польських та українських науковців. Не можна позбавляти землі — назви, а людей — правдивого імені», — наполягає нащадок виселених.

      Попри всі зауваження, законопроект в цілому депортовані оцінюють позитивно. Адже головного, чого домагалися, — об'єктивної політико-правової оцінки вчиненого над ними злочину — вони нарешті дочекалися. Розробкою документа займалося Міністерство юстиції.

Наталя КЛЯШТОРНА.