Президент без музею

      Грушевського називають «українським Вашингтоном», фундатором сучасної України, засновником системи демократичних виборів в Україні, творцем національної біографії українців. Цей мислитель, політик, культуролог, народознавець залишив нащадкам неперевершені праці: 10-томну «Історію України-Руси», «Історію української літератури», понад 2000 публікацій з історії, літератури, етнології, фольклористики, а також поезію, оповідання і сценарій кінофільму «Запорожці». Він був першим головою першого українського парламенту — Центральної Ради.

      У літописі української науки Грушевський є першим викладачем історії України. Він створив власну історичну школу, обгрунтувавши концепцію суцільної історії України-Русі — соборних етнічних земель українського народу. Оминув хіба що її духовне підгрунтя. «Грушевський, який першу чверть свого життя був надзвичайно релігійною людиною, змінив, на жаль, у подальшому свої погляди, — пише протоієрей Юрій Мицик, доктор історичних наук. — Як один із керівників УНР у 1917 році він сказав: «Обійдемося без попів». Цим він підписав вирок УНР, хоча потім він і зрозумів свою помилку».

      Улітку 1917 року Михайло Грушевський замислив здійснити в Україні «адміністративну реформу». Він розробив «виборчо-окружну систему» і в газеті «Народна воля» опублікував статтю «Новий поділ України». Запропонував відмовитися від губернсько-повітового поділу і поставити в основу землі виборчих округів. Таких «земель» (менших від губернії, але більших від повіту) передбачалося 30, серед яких — Деревська земля, Волинь, Сіверщина, Побужжя, Поділля, Помор'я, Січова земля. Отож поділ мав бути не тільки «територіальний», а й культурно-історичний, з урахуванням унікальності різних куточків України.

      Грушевського переслідували в царській Росії (відбув заслання у Симбірську й Казані). По кількох роках еміграції, 1924 року на запрошення радянської влади повернувся з родиною у Київ, очолив історичну секцію Всеукраїнської академії наук. 1929 року обраний академіком Академії наук СРСР. Утім із 1924 по 1934 (коли загинув при загадкових обставинах) учений перебував під пильним наглядом НКВС. 1931 року, після арешту у справі так званого «Українського національного центру», змушений був виїхати до Москви. Історичну школу Грушевського було розгромлено, послідовників арештовано або налякано. Після ліквідації історичних установ Грушевського будинок №35 по вулиці Володимирській, де вони розташовувалися, радянська влада передала КДБ. Від рук червоних терористів загинули донька Катерина, брат Олександр, племінник Сергій.

* * *

      Останнє десятиліття пам'ять про Грушевського пробивається крізь асфальт подвійних стандартів. Київську вулицю Кірова перейменували на Грушевського (на ній розташовані Верховна Рада, Кабінет Міністрів). 1998 року біля будівлі Центральної Ради (нині Дім учителя) встановили пам'ятник Грушевському.

      У 2000 році було урочисто відкрито Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові. На львівській садибі засновника новітньої демократичної України президенти країн Центральної Європи, які зібралися на саміт до Львова в 1999 році, посадили яблуні. У місті Холм (нині Польща), де народився мислитель і діє його музей, теж урочисто відзначили його 140-річчя.

       Музею Грушевського немає тільки в столиці вимріяної ним держави. Хоча є рішення Київради № 87 ще від 3 березня 1992 року: «З метою відродження національної культури і самосвідомості, збереження і розвитку кращих традицій української історичної науки, виходячи з того, що в будинку по вул. Паньківській, 9, де проживав Михайло Грушевський, збереглися унікальні елементи інтер'єрів і меморіальні предмети та враховуючи численні звернення громадськості — створити в Києві Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського в будинку № 9 по вул. Паньківській». Подейкують, що на утримання будинку всі ці роки виділялися кошти з бюджету Києва.

      В останні місяці багато говорили про те, що музей відкриють до 140-річчя Михайла Сергійовича. Тобто до 29 вересня. Однак, за словами заступника голови Київської міської держадміністрації Віталія Журавського, будівлю ще не закінчили «капітально ремонтувати». Загальна вартість такого ремонту і реставрації, створення експозиції становить 8,9 мільйона гривень. Тим часом працівники Музею історії Києва, де вже кілька років функціонує дослідницький відділ Музею Грушевського, зібрали понад 4 тисячі експонатів для цього меморіально-просвітницького закладу.