Душі чують

      Лише цього року вперше за 15 літ влада вийшла за межі звичного покладання квітів до пам'ятника і з ініціативи Президента Віктора Ющенка 27 вересня скликала Міжнародний форум. Київ готувався, зустрічав закордонних гостей і трохи тривожився: а як усе буде? Адже довкола «українсько-єврейського питання» зміїться стільки забобонів, а систематичної праці для налагодження порозуміння немає. Утім розкладки на майдані Незалежності після відповідної роботи чиновників із секретаріату набули людяного вигляду — з них майже зникли антисемітські книжечки. «Три дні тому прийшли і заборонили, — пояснила одна з продавщиць. — Сказали, що влаштують перевірку».

      У переддень Форуму в Українському домі президенти України Віктор Ющенко та Ізраїлю Моше Кацав відкрили дві виставки  — «Засторога в майбутнє» (підготовлену Музеєм історії Києва та Національним музеєм Великої вітчизняної війни) та «Немає дитячих ігор» (надану ізраїльським Меморіальним центром жертв Голокосту та героїв Опору «Яд Вашем». Один із розділів експозиції був присвячений українським праведникам, які рятували євреїв, їх налічується понад 4 тисячі. Виставки працюватимуть включно до 29 вересня — Дня пам'яті жертв Голокосту. Вшанувати пам'ять жертв геноциду з ініціативи Президента Ющенка мають намір і в іншому вимірі — монументальному. «Україна гідним комплексом вшанує жертв Голокосту, — повідомив «УМ» перший заступник голови секретаріату Президента Іван Васюник.  — Як і для спорудження меморіалу Голодомору, буде оголошено конкурс, формуватиметься відповідне журі».

      «У зверненні до найвищих сил, які стоять понад нашим буттям, я прошу найважливіше — очищення від скверни, шість десятків років тому розвіяної над світом і над моєю землею, — сказав Віктор Ющенко, відкриваючи форум в Оперному театрі. — Я прошу взаємного прощення за будь-які свідомі і несвідомі кривди, які завдавала нам — українському і єврейському, колись бездержавним народам — багатовікова історія спільного життя». Зі сцени театру виступили також президент Ізраїлю, головний рабин Тель-Авіва, директор музею «Яд Вашем». Академік Іван Дзюба нагадав, що у 1960-ті роки правду про Бабин Яр насмілювалася говорити тільки опозиційна режимові інтелігенція — кияни Анатолій Кузнецов, Віктор Некрасов, Борис Антоненко-Давидович, поет з Росії Євген Євтушенко— і розповів про стихійний, усупереч заборонам, багатотисячний мітинг у Бабиному Яру 29 вересня 1966 року. «40 років тому ми говорили і про те, що українці і євреї повинні подати світові приклад порозуміння і взаємопідтримки, — сказав Іван Дзюба. — Такий приклад дали українські і єврейські дисиденти 1960—70-х років, які разом протистояли деспотизмові, разом страждали у радянських таборах. Але чи всі українці гідні сьогодні пам'яті Василя Стуса, Івана Світличного? Але чи всі євреї можуть підписатися під словами великого російського письменника, єврея з України Василя Гроссмана, який у повісті «Все течет» поставив Голодомор 1932-33 років врiвнi з єврейським геноцидом. Поставив поряд голодну смерть української дитини серед степу широкого і смерть єврейської дитини у нацистському концтаборі».

      Утім виступи Івана Дзюби і поетів Мойсея Фішбейна та Дмитра Павличка у прямому ефірі І Національного каналу не прозвучали. Дивно й те, що ні директора Українського центру вивчення Голокосту, ні завідувача відділу «Бабин Яр» Музею історії Києва до слова не запросили. По-різному сприйняли глядачі мистецьку частину Форуму, підготовлену росіянами. Для багатьох «танець у Бабиному Яру» виглядав як блюзнірство. Адже низ сцени, оформленої у вигляді глибокого яру, відсвічував кривавою барвою. Утім серця учасників форуму заторкнув спів Ніни Матвієнко, листи й спомини тих, хто врятувався і, на завершення — зображення тисяч людей на тлі сірих берегів урочища. Їхні душі записані в небі.