«Нині там заправляють Табачники, де Тютюнники мали би буть...»

      «О, дивись, ну просто як з мене малював!» — сумно засміявся знайомий: обговорювали новину про повернення вкраденої було картини Едварда Мунка «Крик». Геніальний таки був митець, можна сказати, провидець — так детально зобразив душевний стан людей «після Майдану»: «Це я на коаліції-кабміни дивлюсь». Хихочемо. Серйозні розмови про нинішню політичну ситуацію вже давно припиняються щонайбільше на десятій хвилині — шукати «їм» виправдання й сваритися на цьому грунті вже набридло, і кухня потроху перетворюється на банальне місце споживання їжі та в кращому випадку — розмов про футбол. Або таких от «мистецьких» дискусій: «Ага, а «Наша Україна» — це «Дівчинка на кулі» Пікассо», — розважаємося далі, пригадуючи, як уже трохи поголубіла панночка роботи майстра абстракції балансує на м'ячі під пильним поглядом широкоплечого мужика у синіх трусах. Завершуємо «Чорним квадратом» Малевича. Насміялися?

      Але це таки в будь-якому разі краще, ніж плакати. Пригадується, як зо три місяці тому авторка цих рядків розривалась між бажанням розреготатися й заридати, спостерігаючи за потугами поважного зібрання «рятівників Батьківщини» в Українському домі. Всеукраїнська народна рада під проводом вічних у таких випадках мовчанів-танюків-зайців зібралася відвертати небезпеку, яка зависла над Україною, постановила передати (ну хай запропонувати) всю владу патріотичному Президентові Ющенку, і щось там іще говорили красиве, «патосне» й натхненне. Дуже гарно говорили, а дехто — навіть тверезомисляче, мудро і слушно. Зокрема й про те, чим усе це дійство завершиться.

      Так і вийшло. Де зараз та Рада? Може, строчить якийсь обурений папірець алаверди заявам нових урядовців про запровадження російської мови. А може, й ні. Однаково папірцями тепер справі вже не зарадиш — для вимираючої популяції затятих оптимістів залишається надія хіба на «реорганізований», «посилений» і вкомплектовуваний «(анти)кризовим менеджментом» президентський секретаріат. Бо сірій махині Кабміну може протистояти тільки не менш (зніяковіло опускаємо очі долу) потужний зразок монументальної архітектури. Так дивно — ту страшну будівлю на Банковій ми тільки недавно, після зняття бар'єрів і допуску під самі сходи підлітків на роликах, потроху почали вважати «своєю». А Кабмін на Грушевського після Помаранчевої революції чомусь став таким одразу — можливо, допоміг погляд на колишнє «лігво Януковича» крізь революційні діжки. Тепер, проходячи повз урядову будівлю, з подивом ловиш себе на думці, що вона знову «чужа». І не лише тому, що всередині вже годі шукати добрих знайомих у латаних шкарпетках, які радо напоять чаєм з печивом у віце-прем'єрській приймальні. За ті без копійок два місяці, протягом яких у державі діє цей «чужий» і як ніколи сильний (політреформа-бо) Кабмін, підстави для ілюзій зникли не лише у тієї частини народу, яку за традицією ідентифікують як «помаранчеву», а й у тих, хто мислить себе принаймні у «синьо-жовтих» барвах...

Табачник, Параска й мотузка

      Чим же за цей поки що короткий часовий проміжок свого другого приходу у владу відзначився Кабінет Януковича, окрім тотальної «регіоналізації» кадрового складу виконавчої влади, про яку вже й писати моветон (пояснили ж нам, що професіоналів, окрім як у ПР-донецькій «обоймі», взяти просто ніде)? Та от хоча б Дмитром Табачником. Тобто навіть не самим таким симптоматичним фактом, як повернення у найвищі владні ешелони цієї знакової фігури епохи раннього й «середнього» Кучми — «первинного» Януковича, а роллю нинішнього «гуманітарного» віце-прем'єра в новітній постпомаранчевій історії.

      Для початку — дещо з історії передреволюційного перебування Дмитра Володимировича у системі координат Віктора Федоровича. Чи не найбільше «відзначився» Табачник в неприємній історії зі зникненням із Львівського державного архіву унікальних документів. Нагадаємо, тоді екс-і-нинішній «віце» нібито від імені Прем'єр-міністра подарував Національному музею України листи Михайла Грушевського. Музейники, звісно, прониклися до Януковича неабиякою повагою, аж доки не з'ясувалося, що ці самі листи раніше були банально викрадені у Львові.

      Репутацію Прем'єра довелося рятувати.. «Кажу, як на сповіді: Дмитро Табачник прийшов до Януковича з ініціативою подарувати архівні документи. Янукович відхилив цю пропозицію. Дмитро Табачник сам цю ідею породив і сам же її і зреалізував. Жодного стосунку ні до купівлі, ні до дарування цих речей Янукович не мав», — вигороджувала свого патрона в ефірі «5-го каналу» речниця Віктора Федоровича Ганна Герман.

      Здавалося б, після такої «підстави» Янукович свого бородатого «гуманітарія» має на дух не зносити, аж ні — «пробачив», знову прийняв у свою команду... Може, колишній «адміністратор» Кучми реабілітувався в очах Прем'єр-міністра тим, що разом із міністром Кабміну Анатолієм Толстоуховим безстрашно кинувся в бій з редакцією «Урядового кур'єра», власноруч підписавши до друку сумнозвісний номер газети від 26 листопада з оголошенням ЦВК про «перемогу» Віктора Федоровича на президентських виборах?

      А може, Табачник усього лише знову сумлінно виконує відведену йому «начальством» роль? Чомусь так уже складається, що найдискусійніші й найобурливіші для свідомо патріотичного загалу заяви Кабміну випадає робити саме «гуманітарному» віце-прем'єрові. Ні-ні, йдеться не про дотепну пораду Дмитра Володимировича Вікторові Ющенку — «повіситися разом із бабою Параскою» пан Табачник, за інформацією сайту «Оглядач», рекомендував Президентові ще до того, як став урядовцем, у кулуарах «круглого столу» на Банковій. А от таке популярне останнім часом слово «контрасигнація» в народ пішло саме з його вже віце-прем'єрських вуст. Повідомляючи про наміри уряду законодавчо закріпити у законі про Кабінет Міністрів норми щодо обов'язкового підписання актів Президента ще й Прем'єр-міністром та профільним міністром, Дмитро Володимирович ясно дав зрозуміти, що без цієї процедури випущенi з-під пера глави держави документи нiчого не вартi. Саме Табачник «нагадав», що така норма конституційна і механізм контрасигнації повністю розроблено в законодавстві як України, так і європейських країн. І хай президентські юристи хоч триста разів довели (утім  народу доступно й переконливо чомусь так і не пояснили), що в оновленій статті Конституції йдеться лише про ОБОВ'ЯЗОК Прем'єра скріпити своїм підписом і без того вже запущений в дію акт Президента — тезу вкинуто, неспокій посіяно.

      Однак Дімі Табачнику випало суспільство не лише розбурхувати, а й заспокоювати — після того, як допитливі журналісти розгледіли у проекті Програми дій уряду пункт про запровадження російської мови як другої державної. Поки Всеукраїнська народна рада (зробимо їй приємне) розмірковувала над текстом гнівної заяви з цього приводу, як хвостата нечисть із коробочки, вигулькнув завідувач гуманітарного блоку Кабміну й усе спростував. Мовляв, яка така друга державна, про що ви кажете: «До журналістів потрапили підготовчі матеріали, щось на взірець «технічного завдання», яке готувало Міністерство економіки. Це навіть не є ні проектом, ні концепцією». І як тільки ті міністерські економісти додумалися вписати в свої цифри таку маячню?

      Словом, заспокоїв. Але грунт уже промацано, реакцію суспільства враховано й у прогнозні блокнотики занотовано. Почекаємо кращих часів, і місяців через 3-6 повторимо по-новій. Якщо знову прокол чи, не дай Боже, якісь народні протести — а для чого Табачник? Знову вогонь на себе прийме, керівництво вигородить, рани залиже. Зрештою, чи не для того Дмитра Володимировича туди й брали — щоб болото поперед загону місив, промацуючи, куди можна ступати, а де «регіональне» тіло в костюмчику від «Бріоні» вмить затягне трясовина? Потоне — туди йому й дорога, ще й забере з собою в небуття зайвий міх негативу. Випливе (а Дмитро Володимирович це вміє) — теж непогано: кмітливі кадри завжди потрібні, особливо якщо вони прокладають шлях іншим.

Поліграф Поліграфович Приватизаційний

      А поки що сміливий кабмінівський Сусанін впевнено перестрибує iз сухого на сухе, принагідно втілюючи в життя свої потаємні мрії й підсвідомі бажання. Хіба не йому, розумнику, належить ідея внести до й без того нескінченного переліку підприємств, які, згідно із проектом закону про Державний бюджет на 2007 рік, підлягають приватизації, ще й два десятки об'єктів поліграфічної галузі? До слова, серед 479 пунктів цього переліку (Додаток №11 до законопроекту) — переважно дрібнота, власне, не так навіть підприємства, як пакети акцій, продаж яких державну скарбницю навряд чи суттєво поповнить. Очевидно, Фонду держмайна доведеться неабияк попітніти, аби забезпечити шляхом продажу цих об'єктів, як вимагає Стаття 27 бюджетного законопроекту, не менш ніж 10 020 430 тисяч гривень надходжень до бюджету. Втім у розписаному Кабміном Януковича «кошторисі» держави на наступний рік є плани й значно жорсткіші, але про це трохи згодом.

      Наразі ж — про страхи видавців, насамперед «некомерційної» літератури, які вже з жахом готуються стати банкрутами. Зрозуміло, що декому дуже вигідний контроль над поліграфічною галуззю, тим паче, коли придбати кільканадцять обласних друкарень, книжкових фабрик та видавництв можна буквально за безцінь. А так воно, швидше за все, і буде — з огляду на те, як несподівано й «в останній момент» (принаймні за свідченнями людей, причетних до підготовки цього документа) 20 «ВАТ, пакети акцій яких включено до статутного фонду ДАК «Укрвидавполіграфія», з'явилися в «Додатку №11». Можна собі тільки уявити, як «охоче» нові власники значної частки поліграфічної галузі друкуватимуть пізнавальну, навчальну, зрештою, просто україномовну літературу. Є серед переліку представлених до приватизації об'єктів і кілька видавництв, які «продукують» пресу, зокрема, «Київська правда», «Вільна Україна» тощо. Чим їх приватизація може обернутися для небагатих газет та журналів, теж довго гадати не треба.

      Але перспектива зниження кількості україномовних книг та незалежної преси — це навіть не найгірше, чим може загрожувати поліграфічній галузі бездумна (тобто вдумлива, але явно не в державних інтересах) приватизація. Як побоюються керівники кількох зазначених у переліку підприємств, потенційних приватизаторів турбує не так їхній профіль, як привабливе місце розташування. Де можна побудувати багато торгово-розважальних центрів, розкішних житлових будинків, автостоянок.

«Дєтіну» забезпечили, а пенсіонери хай працюють

      Та приватизація ще попереду, тоді й побачимо, що й за якою ціною сповненому амбіційних планів уряду вдасться продати, а що ні. Наразі ж можна з упевненістю говорити про наявні «здобутки» кропіткої праці Януковичевого уряду над головним фінансовим документом країни. А це не лише масовий стрес у «бєрємєнних» мам та їхніх чоловіків, викликаний планами уряду скасувати допомогу на народження «дєтіни» (копірайт — перший віце-прем'єр і міністр фінансів Микола Азаров). Із допомогою, на щастя, розібралися — виплачувати її будуть і надалі, «без какіх-лібо обмежень». Це, звісно, якщо нардепи не погодяться на запропоноване Азаровим обмеження сукупного доходу сім'ї в 1 мільйон гривень, за межею якого жодних соціальних пільг і виплат цій сім'ї не виплачуватимуть.

      Однак залишаються ще пенсіонери, яких Кабмін поки що так і не зміг заспокоїти тим, що всупереч планам таки виплачуватиме достроково призначені пенсії за віком, або дозволить, аби пенсія тим, хто ще працює чи отримує соціальні виплати з Фонду соцстрахування від нещасних випадків на виробництві, з урахуванням надбавок таки змогла перевищувати два прожитковi мінімуми для непрацездатних осіб. Звісно, 760 гривень (а саме такою буде приблизна «стеля» пенсій вищезазначеним категоріям громадян) — гроші, як для наших бідних пенсіонерів, пристойні, але рахувати копійки, якщо ти заслужив значно більше, щонайменше образливо. Хоча уряду Януковича, схоже, ображати в тому числі й своїх власних виборців не звикати — хто ж забуде унікальне «підвищення» мінімальної пенсії з 237 до 205 гривень, запроваджене як ноу-хау саме Кабміном Віктора Федоровича, хоча й минулим.

      Нинішньому ж узагалі роздолля: вибори давно закінчилися й нових іще довго не передбачається, та й, зрештою, сталий «донецький» електорат, звичний до напівголодного життя в алкогольній атмосфері депресивних селищ навколо закритих і збиткових шахт, на свого кумира молитиметься за будь-яких обставин. Звісно, не дуже зрозуміло, як посадивши населення на голодний пайок, уряд планує забезпечувати економічне зростання. Адже, як наголосив у коментарі «УМ» головний радник голови Нацбанку Валерій Литвицький, економіка зростає лише тоді, коли має чим підживлюватися, а найкраще підживлення — це споживчий попит.

«Роги», «зони», «унітази»...

      Але про терплячий донецький електорат — це ми, мабуть, трохи погарячкували. Адже про «своїх» (щоправда, залишається питання, чи стосується це визначення простих виборців) «регіональний» Кабмін не забуває. Деякі цифри у проекті бюджету дали підстави опонентам «синьо-білих» назвати його «бюджетом Партії регіонів» — мовляв, на Донбас і 100-мільйонну спецсубсидію на створення робочих місць планується спрямувати, і величезні дотації на вугільну галузь, не кажучи вже про відроджувані «януковичівцями» вільні економічні зони, абсолютна більшість яких також за дивним збігом обставин розташована саме на Донбасі. Власне, не було б у тих ВЕЗ нічого поганого — в інших країнах вони приносять неабияку користь і значне поповнення бюджетів, однак не за наших же умов тотальної й невикоріненої корупції! Власне, яка ситуація, такий і бюджет. Недаремно ж екс-міністр економіки, а нині народний депутат від Блоку Тимошенко Сергій Терьохін назвав проект від Азарова й компанії «бюджетом корупції». «Яку статтю не візьми, скрізь визирають «роги» чиєїсь зацікавленості», — констатував економіст.

      В інтересах «дрібноти» серед політично-фінансових «важковаговиків» зацікавлених не знайшлося, тому внаслідок податкової політики, передбаченої проектом бюджету, на межі повного знищення можуть постати малі та середні підприємства — спрощену систему оподаткування планується залишити тільки для фізичних осіб.

      З жахом чекають наступного року державні службовці, яким «колеги» з урядової верхівки також готують сюрприз. Адже, на відміну від міністерських зарплат у кілька десятків тисяч на місяць (сердешний міністр соцполітики Папієв буквально днями бідкався, що й хотів би знизити ці призначені ще урядом Тимошенко виплати, та не може — Конституція зменшувати соціальні блага не дозволяє), «середньостатистичні» працівники державного апарату отримують суми на кілька нуликів менші. «Якщо цей бюджет буде прийнятий у своєму первісному вигляді, завтра із бюджетної сфери підуть найбільш кваліфіковані кадри, тому що зарплати держслужбовців у проекті бюджету зменшено до 450 гривень, — зазначає член Бюджетного комітету ВР, «нашоукраїнець» Ігор Кріль. — А це означає, що на місце кваліфікованих працівників прийдуть люди без кваліфікації, і цим людям буде довірено вирішувати наші проблеми».

      Втім себе Кабмін не образив, збільшивши у проекті Держбюджету- 2007 рік витрати на потреби свого секретаріату аж до 280 мільйонів гривень. Як пояснила директор Департаменту фінансів органів державного управління Мінфіну Оксана Вовченко, це все через те, що кошти на забезпечення функціонування органів місцевої виконавчої влади беруться із загальної суми 1,88 мільярда гривень, і якщо відняти 1,6 мільярда, призначених для потреб місцевих держадміністрацій, власне секретаріатові КМУ залишиться близько 280 «лимонів». І не треба іронізувати на тему «щоб Кабміну додати, треба в когось забрати» — в уряду знайдеться щонайменше з десяток пояснень і виправдань, якими й без того щодня рясніє сайт Міністерства фінансів. Мабуть, навіть логіку шаленого нарощування зовнішнього та внутрішнього боргу, який так старанно скорочував попередній Мінфін на чолі з Віктором Пинзеником, якось та пояснять. А він, між іншим, згідно зі ст. 15 проекту Держбюджету може мати граничний розмір 20 млрд. 274 млн. 714,9 тис. гривень та 1 млрд. 033 млн.  911,9 тис. доларів США для внутрішніх запозичень і 9 890 764,5 тисячi доларів — для зовнішніх. Тут не лише Пинзенику стане страшно, як подумаєш, що все це рано чи пізно доведеться повертати...

      Про космічний як для нашого бюджету дефіцит загального фонду у 13 млрд. 825,2 млн. гривень (спецфонду — 1 млрд. 323,2 млн.) не хочеться й згадувати — банально. Здається, жодних «промахів» у творінні своїх рук не бачать тільки самі урядовці та їхні партійні «дахи», які бризкають дотепністю, «розвінчуючи» закиди опозиції й навіть потенційних партнерів по коаліції на сайті Партії регіонів. Чого варті, скажімо, такі «перли», як «вони (і фракція БЮТ, і «Наша Україна»), критикуючи проект бюджету, замовчують, що ще півтора місяця тому «помаранчеві» керували країною, з березня, після виборів, чіплялися за владу як тільки можна, ліпили коаліцію з «рідких помаранчевих бризок» і не давали працювати парламенту, не давали сформувати уряд, зупинити «дерибан» бюджету поточного року і спокійно сформувати бюджет на наступний рік». «Вони брешуть людям, змушуючи їх забути, що ще півтора місяця тому країна жила бажанням здихатися нарешті цієї безграмотної і жадібної «помаранчевої орди». «Уряд Тимошенко — це пилосос, приєднаний до унітазу: пилососом витягували все можливе з реальної економіки і кишень громадян, а в унітаз — «на проїдання» — все бездарно спускали» і таке інше в тому ж стилі. Їхні б таланти та на користь державі...

Право більшості

      Щоправда, заради справедливості варто зауважити, що після проходження через Бюджетний комітет парламенту проект закону про бюджет зазвичай міняється настільки, що Кабмін своє дітище і удень зі свічкою не впізнає. Спритні нардепи (і не лише «бюджетники») поодинці й цілими комітетами так активно напихають державний кошторис своїми пропозиціями, що зазвичай його витратна частина роздувається до взагалі анормальних величин. Добудувати церкву, спрямувати пару мільйонів від приватизації на милий серцю свічний заводик або податкові пільги для улюбленого меткомбінату, удвадцятеро підняти розмір соціальної допомоги для ветеранів Першої світової чи битви при Бородіно (залежно від патріотичних поривів, лобістських інтересів або виборчих потреб) — папірці з офіційно оформленими пропозиціями надходять до профільного комітету інколи навіть не сотнями, а тисячами.

      За інших обставин можна було б сподіватися на те, що цього разу парламентарії підуть від зворотного й замість калічити бюджет, який і без втручання бешкетних депутатських рученят зяє «чорними дірами», гігантськими дефіцитами і симпатіями до певних галузей та областей, спробують його покращити. Однак з огляду на кількісно-якісний склад Комітету ВР з питань бюджету, у якому загалом налічується 29 парламентаріїв, розраховувати на це навряд чи варто. Адже долю головного фінансового документа країни, грубо кажучи, вершитимуть 15 представників нинішньої «антикризової» коаліції: 13 «делегатів» від фракції Партії регіонів, включно з головою комітету Володимиром Макеєнком, по одному соціалісту (перший заступник голови комітету Олександр Баранівський) та комуністу (секретар комітету Алла Александровська).

      Власне, соціалістів двоє, однак Йосипа Вінського з огляду на його політичну позицію зараз варто віднести радше до протилежного табору. Його апологетів у Бюджетному комітеті наразі 14 (восьмеро «нашоукраїнців» включно з іще одним першим заступником Макеєнка Павлом Жебрівським та п'ятеро БЮТівців, чий Євген Кирильчук є «звичайним» заступником голови комітету, плюс Вінський). Баланс дуже хиткий і ненадійний, але з огляду на те, на чиєму боці зараз м'яч, нескладно передбачити, у який бік перехиляться шальки терезів. Власне, один раз вони вже перехилилися, коли незважаючи на запевнення «НУмівця» Жебрівського в тому, що комітет постановив запропонований урядом проект бюджету відхилити, його «шеф» Макеєнко з трибуни ВР оголосив протилежне рішення. У результаті хай і з дивним формулюванням «прийняти до розгляду», законопроект набрав тверду більшість голосів — 249.

      Словом, навряд чи варто сумніватися: хай що там казатиме Жебрівський (та й чи казатиме? Здається, коаліційні переговори нібито вкотре повернулися на фінішну пряму?), перше читання закон пройде в тому вигляді, який буде симпатичний Кабміну. Тим паче, що після численних запевнень у збереженні тих чи інших соціальних гарантій комуністична Александровська і соціалістичний Баранівський можуть підтримати урядово-«регіональний» гросбух із чистим, наскільки це можливо, серцем.

      А уряд уже, мабуть, працює над черговими звершеннями. І скільки ж їх іще буде на наші голови...