Ми з мамою — сестри

28.09.2006
Ми з мамою — сестри

Хто захистить дітей від їхніх батьків? (Фото Укрінформ.)

      Минулого тижня Луцьк сколихнула сенсаційна новина: органам опіки у справах неповнолітніх та міліції вдалося визволити з домашнього полону чотирирічну дівчинку, яка проживала разом iз мамою та дідусем у квартирі в самісінькому центрі міста. Є підозра, що від свого народження і до моменту визволення дитина жодного разу не була на вулиці, не спілкувалася ні з ким зi сторонніх та іншими дітьми, не відвідувала дільничного педіатра, та й узагалі про її існування не знали навіть сусіди. Але найстрашніше навіть не це: цілком iмовірно, що батьком дівчинки є її рідний дідусь...

 

Породілля втекла з пологового будинку

      Якби у мами не розпочалися пологи і вона не потрапила у пологовий будинок із новонародженим хлопчиком, таємниця цієї загадкової родини й досі, можливо, була б нерозкритою. Історія ця неймовірна, навіть повірити важко, що подібне можливе у двадцять першому столітті не на якомусь віддаленому хуторі на краю світу, а в багатотисячному місті. Та навіть на хуторі заховатися нині від людського ока неможливо! А тут чотири роки до міської оселі у багатоквартирному будинку, хоч з окремим входом, не те що не ступала жодна стороння нога, навіть звуків підозрілих звідти не долітало. Пояснюється це тим, що вхід до житла охороняли два пси, які нікого до дверей не допускали. Навіть коли рік тому дільничний міліціонер повідомив про це у міську службу у справах неповнолітніх і висловив підозру, що в тій квартирі можуть бути діти, комісія за загадкові двері потрапити так і не змогла. Непросто тепер навіть міліції зайти у приватне помешкання, не маючи для того законних підстав. Тим більше коли господарі не хочуть нікого бачити. А породілля викликала підозру в лікарів, коли приїхала вже з новонародженою дитиною в лікарню. Річ у тім, що два роки тому, тобто у 2004-му, ця сама жінка вже побувала у цьому закладі. Але тоді вона привезла сюди мертвонароджене дитя із неперев’язаною ще пуповиною, загорнуте у целофанову торбинку. Лікарі стверджують, що якби вона забарилася годину-другу, то померла б від кровотечі. Цього разу, навчена гірким досвідом, вона приїхала на вулицю Гулака-Артемовського трохи раніше, і дитя було живим. Хоча на обліку як вагітна у жіночій консультації вона не значилася. 30-річна жінка, ймовірно, знову хотіла приховати факт народження ще однієї дитини, як зробила це чотири роки тому. Свою старшу доньку вона народила не в Луцьку і навіть не на Волині. А з лікарні втекла на третій день після пологів, не забравши навіть довідки.

Дитина не мала ні прізвища, ні імені

      Новонародженого хлопчика у дивної породіллі відібрали ще в лікарні, а старшу доньку помістили в один із дошкільних закладів. До вирішення справи в суді. Рішення про вилучення дітей було прийнято за поданням міської служби у справах неповнолітніх на засіданні виконкому. Що ж дало підстави ініціювати таке рішення? Прокоментувати ситуацію ми попросили керівника служби у справах неповнолітніх Луцького міськвиконкому Федора Шульгана:

      — Хіба може вважатися адекватною поведінка жінки, яка привозить у пологовий будинок новонароджене дитя у торбинці з неперев’язаною пуповиною? І чому майбутня мама ніде не була зареєстрована як вагітна? До речі, старша дівчинка теж була не зареєстрована, це вже ми її зареєстрували. Тобто дитина не мала ані імені, ані прізвища, не отримувала ніяких соціальних виплат і допомог, її жодного разу не оглядав лікар. Хоча за це, звичайно, батьківських прав не позбавляють, однак...

      — Які вагоміші підстави є саме для позбавлення мами прав батьківства?

      — Перш за все — стан здоров’я дітей. Явних ознак захворювання не виявлено, однак перебування дівчинки у замкнутому просторі, без спілкування з однолітками не могло не позначитися на її розвитку. Харчування теж далеко не з кращих було, хоч дитина не голодувала. Унікально, але мама впродовж чотирьох років щодня записувала раціон дитячого харчування у зошиті, розраховуючи, скільки жирів, білків і калорій спожила дитина. Взагалі невідомо, за рахунок чого живе ця сім’я. Ні мама, ні її батько, тобто дідусь дівчинки, ніде не працюють. Гроші іноді позичали у сусідів, але ніколи не віддавали, бо ніхто з ними не хотів зв’язуватися. Рідний брат господаря за чотири роки один раз тільки був у квартирі. Ніяких зв’язків iз родиною вони не підтримували. Судячи з того, якою бурхливою була реакція дитини на світ, коли вона побачила вулицю, вдень, напевне, вона ніколи не гуляла, хіба що вночі, коли сусіди не бачили.

      — Невже жодного разу за стільки літ ніхто з сусідів не бачив чи не чув дитини?

      — Лише одна сусідка казала, що бачила, як дівчинка гралася на порозі з собакою. Більше ніхто. Ми розуміємо, що в суді нам буде нелегко щось довести. Та залишати все так, як було, не можна. Якщо і не знайдемо достатньо підстав, щоб позбавити маму батьківських прав, то вести такий спосіб життя, як ранiше, вони більше не зможуть. Якщо психіатрична експертиза визнає жiнку хворою, то дітей у неї заберуть, але прав батьківства не позбавлять.

У доньки й тата були «дивні» стосунки

      — А ці чутки про співжиття із рідним батьком, що дідусь є і батьком своїх онуків, наскільки вони мають підгрунтя?

      — Це можна буде казати остаточно після проведення відповідних експертиз. Наразі є лише свідчення рідних та знайомих, які розповідали про дивні стосунки доньки і тата, починаючи ще з одинадцятого класу. Але це тільки на рівні розповідей.

      — Отож не виключено, що доведеться проводити генетичну експертизу?

      — Для нас це дуже дороге задоволення, звичайно, але якщо не вистачить у суді інших доказів, думаю, доведеться і до цього вдаватися. Нам буде непросто, бо і мама, і дідусь дуже грамотні люди. У них у хаті є велика бібліотека....

      — Хто вони за фахом?

      — Він каже, що інженер, донька має незакінчену вищу освіту, але дуже ерудована жінка.

      І саме ця обставина найбільше дивує та жахає. Якщо підозри у статевому співжитті доньки та батька підтвердяться, для суду вони формально не будуть доказами, бо у Кримінальному кодексі відповідальності за це не передбачено, якщо йдеться про повнолітню людину. А суспільну мораль до справи, на жаль, не підшиєш. Кровозмішання засуджується і церквою, і суспільством. Поки що після огляду діток явних відхилень у їхньому розвитку не виявлено. Щодо новонародженого хлопчика, то є підстави вважати, що його батьком є саме дідусь...

      — Чи доводилося вам за багатолітню практику своєї роботи зустрічатися з подібним?

      — Ніколи. На щастя. Але сам факт того, що це можливо поруч із нами, лякає. Чи не нашi загальна байдужість, непомірне роздуте почуття егоїста-власника, якому байдуже все, що відбувається за його порогом, стають мимовільними співучасниками подібних аморальних і ненормальних речей?

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>