Віктор Медведчук. Таким він був у період свого політичного розквіту. (Фото УНІАН.)
Як писалося ще в темниках зразка 2001 року, Віктор Медведчук — «справжній мужик». Певно, що в цьому він та залишки його есдеківської команди переконані й зараз, коли СДПУ(о) програла фактично все, що можна було програти. Але тепер, коли титул «антикризового менеджера» перейшов до зовсім іншого політика, причому — «кревного» ворога пана Медведчука (ідеться про Віктора Балогу, який «забрав» у свого колишнього «патрона» його вотчину, Закарпаття), тепер, коли цей «антикризовий менеджер-2» взявся перетворювати Банкову з контори «Роги й копита» на фортецю такого Президента, який має зберегти вплив на судьби Вітчизни, лідер есдеків вважає справою принципу втрутитися в перебіг політичних подій. Зализавши рани після поразок на двох виборах і досхочу навідпочивавшись у Монте-Карло, «сiрий кардинал» режиму Кучми, «князь тьми i темникiв» запланував повернення. Якщо не на білому коні, то принаймні на якійсь кобилі постбальзаківського віку.
Може, хтось уже забув, але варто пригадати: на виборах-2004, коли одним зі штабів «Ядиного кандидата від влади» завідував Медведчук, у авангарді його сил проти Ющенка воював «Російський клуб». Виконавчим директором цього «Російського клубу» був бізнесмен із Росії Максим Курочкін, відомий також як «Макс Бєшений». Цей хлопака зі зв'язками й грішми в Україні «тримав» кілька крутих готелів, дніпропетровський ринок «Озерка» та інші підприємства. Організація брудних виборчих технологій та політика єднання «двох братніх народів» у діяльності Курочкіна йшли поруч із визискуванням чужого майна та грошей, так що після Помаранчевої революції Максим був оголошений у всеукраїнський розшук.
Це все передісторія. А сьогодення таке, що Курочкін — компаньйон Медведчука — хоч і сидить у своїй Москві в дорогих апартаментах, але знову активізувався на українському напрямку. Читачам «УМ» уже відомо, що «Макс Бєшений» дав інтерв'ю своїй улюбленій газеті «Комсомольская правда в Украине», зізнавшись в очевидному: на виборах-2006 він підтримував Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція». До цього блоку входили власне партія пані Вітренко — Прогресивна соціалістична і нібито маргінальна партія «Російсько-український союз» («РУСь»)». У списку цієї «РУСі» можна було знайти чимало як напівкримінальних елементів від Курочкіна, так і осіб, які віддавна працювали у політично-інформаційному холдингу Медведчука. Максим Курочкін, очевидно, звіривши кінцевий текст свого інтерв'ю з юристами, уник ще одного приводу для кримінального переслідування, бо не сказав прямо, що давав гроші Блоку Вітренко (іноземним громадянам заборонено давати, а нашим політикам — брати в іноземців гроші). Але ж окремим близьким «друзям» — просто як хорошим фізичним особам — дарувати гроші може будь-хто. Макс визнає, що «багато його друзів були членами партії «Російсько-український союз», «і саме партія «РУСь» фінансувала левову частку витрат виборчої кампанії Вітренко, що дозволило зробити блок «Народна опозиція» впливовою політичною силою».
Збентежені Наталя Вітренко та її права рука Володимир Марченко відірвалися від чергового пікетування якогось натовського взводу, провели прес-конференцію й роздали коментарі. Лідери ПСПУ спростували факт спонсорування їх паном Курочкіним, але погодилися, що блок «Народна опозиція» базувався на рейтингу й іміджі ПСПУ, з одного боку, та грошах «РУСі» — з іншого. Фінансові борги перед «РУСсю» висять на прогресивних соціалістах і зараз, зізнається Марченко.
Але найцікавіше питання тут — навіть не те, якою логікою керуються Вітренко й Марченко, коли спростовують факт залежності від Максима Курочкіна, при тому що «друзі» Курочкіна всіляко підтримували саме ту частину блоку «Народна опозиція», на якій лежав основний тягар спільних фінансових витрат. Інтрига полягає в іншому: чому «Макс Бєшений» озвався саме зараз? І він не просто озвався! Коментар Курочкіна та реакція на нього ПСПУ спричинили напад на офіс Прогресивної соціалістичної партії в Києві з жорстоким побиттям двох клерків — однопартійців Наталі Вітренко. Сталося це в понеділок увечері — двоє людей у масках і зі шматками труб у руках увірвалися до штаб-квартири «вітренківців», улаштували там погром і важко травмували партійців Віру Арзамасцеву та Сергія Пермінова. За повідомленням прес-центру ПСПУ, стан Пермінова важкий, йому зробили операцію; Арзамасцевій наклали гіпс... За фактом нападу порушено кримінальну справу за ст. 296 ч. 4 КК («хуліганство»). То хто, за чиєю наводкою й навіщо влаштував показову розправу з прогресивними соціалістами? І чи може вона бути засобом піару для ПСПУ? Чи може тут бути «при чомусь» товариш з СДПУ(о)? Давайте розбиратися.
На позавчорашній прес-конференції Наталя Вітренко заявила, що стаття Курочкіна в газеті «Комсомольская правда» — «замовна». Перед цим у коментарі агенції УНІАН Володимир Марченко почав пов'язувати компрометацію ПСПУ з її позицією щодо Партії регіонів. Мовляв, нещодавно Вітренко виступила на такій собі Міжнародній нараді політичних партій православних народів, де показала зрадницьку роль «донецьких» і особисто Януковича як у ставленні до православ'я, так і до російської мови, НАТО, ЄЕП тощо. Виходить, «Регіони» таким чином мстяться прогресивним соціалістам за те, що саме ПСПУ, а не ПР, залишається ревною хранителькою «доуніверсальної» ідеології та політики.
У цьому контексті варто зауважити: Партія регіонів зараз уже дійсно не така дубово-промосковська, як у часи виборів. І йдеться не так про вплив на «донецьких» Президента та рiзних «універсальних» українських ідей, як про потребу для «регіоналів» співпрацювати і з Заходом, з тим самим Брюсселем, просуватися на західні ринки, не виглядати ізгоями в ЄС тощо. Словом — відходити від радикальних позицій, якими партія Януковича вирізнялася два роки тому. І сьогодні навіть у середовищі самих «донів» з'явився поділ на «нових» і «старих донів». При цьому останні — колишні антимайданні «романтики» — починають дедалі активніше воювати з «прагматиками», котрі поручкалися з «помаранчевими», урвали собі ласі шматки влади та стишили антинатовську, проєепівську й тому подібну риторику. І оскільки у Партії регіонів дуже багато виборців, а об'єднують їх не так постать Януковича чи його ідеї (якщо такі є), як протистояння Ющенкові й Тимошенко, то логічно припустити: електорат Януковича-Ахметова буде все більше розшаровуватись, і для когось є сенс поборотися за те, щоб «присвоїти» його найрадикальнішу частину. Наразі цю нішу посідає Наталка Вітренко. До парламенту її блок не пройшов, але за згаданих умов тенденція до зростання рейтингу подібних проектів очевидна. Це, певно, розуміють люди з СДПУ(о), котрі на виборах-2006 набрали майже втричі менше голосів, ніж «Народна опозиція». Потрібно боротися за голоси «синіх радикалів»? Мабуть, так. Ця боротьба означає як «відщипування» рейтингу в «Регіонів», так і використання набутків пані Вітренко. Це може бути як співпраця з ПСПУ, так і підміна її в ніші «Народної опозиції».
А тепер дивіться: кому вигідно було бити «вітренківців» після того, як їхні лідери виступили зі звинуваченнями на адресу Партії регіонів? Самим «регіоналам»? Чи тим, хто хотів би підпсувати імідж «регіоналів» як своїх конкурентів? Чи активістів ПСПУ міг залякати хтось інший?
На це питання мають дати відповідь і правоохоронні органи. Ми ж можемо лише будувати припущення й паралелі. Таке резонансне «політичне» побиття сталося фактично вперше після Помаранчевої революції. Паралелі в тому числі і зі стилем дій групи «політичних яструбів-безпрєдєльщиків» дворічної давнини. Пригадайте цинічне побиття людей під Центрвиборчкомом: хто його організовував, чиї «менеджери»? Утім, ми нічого не стверджуємо напевно, адже виконавці тієї нічної розправи досі не постали перед судом. Агов, панове Луценко й Медведько, вам слово!
А тепер перейдемо до інших новин і чуток із цього ж фронту. Уже згаданий Максим Курочкін під час позавчорашньої онлайн-конференції на близькому до СДПУ(о) сайті From-ua.com, крім іншого, заявив: «Я думаю, що ще до Нового року в Україні відновить свою роботу «Російський клуб». Також він анонсує появу відповідного сайту в інтернеті та допомогу проросійським громадським організаціям. «Я підтримував на останніх президентських виборах В.Ф. Януковича. Не матеріально, помітьте, і не його як особистість, а ту платформу, з якою він ішов на вибори — Єдиний економічний простір, позаблоковий статус України, російська мова — друга державна», — заявляє активіст Курочкін. Певно, під цими словами може підписатися і його колишній, та й, очевидно, нинішній компаньйон Медведчук.
Подейкують, він припускав як варіант здобуття для себе мантії судді Конституційного Суду й навіть голови КСУ, але ясна річ, що без належної підтримки в парламенті це завдання непосильне. «Регіони» ж не такі дурні, щоб приводити у владу свого прямого конкурента. Тому наш «Медвед» вирішив іти іншим шляхом. Так би мовити, в обхід. Як пише аналітик УНІАН із посиланням на джерела з оточення Віктора Володимировича, зараз відбувається переформатування штабу СДПУ(о), триває підготовка до створення нового інформаційного холдингу, зокрема, до його складу має увійти новий телеканал. При цьому наші есдеки та їхні російські консультанти начебто вважають за доцільне починати широку кампанію з великою часовою глибиною. Адже для того, щоб відірвати для «лузера» Медведчука частину прихильників Януковича, потрібні не лише значні кошти й пропагандистські зусилля, а й значний період часу. Утім, як видно, на пенсію лідер есдеків не збирається, а бажання стати головним захисником «слов'яномовно-православних» цінностей у нього є.
Джерело УНІАН припускає, що до розробки та реалізації нового проекту може бути причетний перший віце-прем'єр російського уряду Дмитро Медведєв, який є, за чутками, особистим другом Медведчука і кремлівським куратором Макса Курочкіна. Так що, схоже, пасьянс складається, і без Кремля та його «багатовекторності» у виборі фаворитів з-поміж українських політиків тут знову, на жаль, не обходиться.
Щоправда, вибудуваній нами логіці дещо суперечить такий коментар пана Курочкіна на сайті From-ua.com: «Що стосується висловлювань Наталі Михайлівни [Вітренко] щодо політики Партії регіонів, то я вважаю, її думка — помилкова. А Янукович усьому світові показав у Брюсселі: він збирається виконати свої передвиборчі обiцянки, незважаючи на який-небудь тиск на нього з будь-яких сторін». Але, з іншого боку, Курочкін — це птиця все ж не того польоту, як у Медведчука, і позиції цим двом товаришам вивіряти до міліметра не обов'язково. До того ж у стенограмі тієї конференції немає жодної згадки про Медведчука чи СДПУ(о). Можливо, це теж окрема позиція: на публіці не пов'язувати «Макса Бєшеного» з «лицарем червоної троянди».
Тепер нам залишається припускати й чекати, у якій формі почнеться реанімація Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Наповнення новим змістом абревіатури СДПУ(о)? Створення якогось блоку чи об'єднання за участі есдеків? Витягування з нафталіну котрогось із проектів під іменем Леоніда Кравчука? Розкручування нового бренду?
Що ж, побачимо. А поки що, як кажуть на сучасному інтернет-жаргоні, — «Превед, Медвед!»
Після «міжсезоння» Віктор Медведчук «розминається» заявами на офіційному сайті СДПУ(о).
Цього тижня він сказав, зокрема, таке: «Я досить скептично ставлюся до перспективи так званої «широкої» коаліції. Її прихильники просто забувають про принцип політичної відповідальності перед своїми виборцями. Сьогодні коаліція в парламенті вже є, й Верховна Рада цілком працездатна. Те, що спочатку був сформований «широкий» уряд, а тільки потім стали вести переговори про створення коаліції — чергове українське ноу-хау, що не має аналогів у демократичних країнах. Віз покотили, а коней намагаються впрягти на ходу. Я вже не говорю про ідеологічну основу подібних коаліцій. Створюється враження, що ділять кабінети, а не політичну відповідальність...»
Що не кажіть, а критика на адресу «донецьких» в цих словах відчувається.
А щоб не розслаблялися «помаранчеві» й знали, що Медведчук не дрімає, він заявив ще й таке: «Проголосивши шлях до національної єдності, політичні сили, які перебувають сьогодні у владі, просто зобов'язані негайно продовжити політреформу. (...) Як відомо, наймасштабніші війни починаються через найнезначніші приводи. Маючи пряме відношення до політреформи, я найменше хотів би, щоб процес демократизації влади залежав від особистих амбіцій конкретного політика, готового заради збереження влади йти на конфронтацію. Політреформа й замислювалася як засіб проти погрози авторитаризму. (...) А те, що відбувається сьогодні, більше нагадує банальні спроби [Президента] зберегти за собою максимум влади. Думаю, що для Ющенка прийшов час готувати другий Універсал...»
Вадим Карасьов,
Інститут глобальних стратегій:
— Віктор Медведчук може повернутися в політику. Навряд чи це повернення буде тріумфальним, і сумнівно, чи він зможе розраховувати на серйозні електоральні позиції СДПУ(о) — вже не «об'єднаної», а «оновленої». Швидше за все, ця партія балансуватиме на межі 3—4 відсотків рейтингу, не маючи гарантій подолати прохідний бар'єр на парламентських виборах.
На перших етапах Медведчук і СДПУ (оновлена), швидше за все, ставитимуть завдання зайняти не масову електоральну нішу, а ідеологічну — проросійської, прослов'янської спрямованості. В такому випадку партія Медведчука могла б розраховувати на підтримку виборців, тим більше що на Сході поступово знижуватиметься рейтинг Партії регіонів. Останнє пояснюється соціальними та економічними проблемами, з якими зіткнеться уряд Януковича, зрештою, й природнім політичним розчаруванням людей.
Тобто перетік в межах «біло-синього» електорату буде. І головне питання: куди він спрямується? Цей потік може піти або на користь комуністам (що навряд чи трапиться через стабільно консервативні позиції КПУ), або в бік Вітренко, або ж у бік нової «східної партії». Проект може знайти підтримку, умовно кажучи, антинатовського електорату, який уже втомився від «безшабашності» й радикальності Вітренко з одного боку, а з іншого, який розчарується політичними маневрами Партії регіонів у міжнародній політиці та соціальною неефективністю уряду Януковича й антикризової коаліції.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
