Ключ від землі

      За церковними переказами, у 326 році мати імператора Костянтина Олена віднайшла в Єрусалимі хрест, на якому розіп'яли Ісуса Христа. На цьому місці побудували християнський храм, який був освячений 26 вересня 335 року, а наступний день закріплений у святцях за святом Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. У давньоруських літописах це свято вперше згадується у 1154 році під назвою Ставровдень. В Україні його називають Чесний день, або, найчастіше, Здвиження.

      В українському народному календарі вважається, що від Здвиження починається справжня осінь. І справді, дні помітно коротшають, ночі стають холоднішими, можливі перші приморозки, а тому саме цього дня вперше «кожух із свитою здригаються», тобто варто вдягатися тепліше. За народними уявленнями, цього дня в природі все починає рухатися: копи «здвинулися з поля до обори», а на світанку можна побачити як «сонце здвижається», тобто грає всіма барвами веселки і ніби підстрибує над обрієм. На Здвиження птахи починають зграями відлітати в теплі краї. Згідно з народною легендою, птах-суддя визначає, кому з птахів рушати першим. Отож спершу відлітає зозуля, бо в неї ключі від міфічної країни тепла й благодаті - вирію. Ластівки ж, мовляв, утворюють ланцюжок, зчепившись лапками, спускаються на дно рік, озер або колодязів і там зимують до першого тепла. А от сойка залишається зимувати вдома: налаштувавшись відлітати, вона постійно відкладає свою мандрівку, бо то їй здається, що ще достатньо тепло, то вже надто холодно. Тому й склали прислів'я: «Ходиш як соя у вирій».

      Від Здвиження і аж до Благовіщення земля «здвигається», тобто зачиняється й відпочиває, а тому її не можна зачіпати: забороняється копати, вбивати кілки. Вірування це пов'язане з прадавнім культом вшанування землі - матері й годувальниці, якого українці, землероби з діда-прадіда, намагаються дотримуватися ще й сьогодні. На всій території України, від Закарпаття до Слобожанщини, традиція забороняє відвідувати цього дня ліс. Мовляв, у цей час все гаддя збирається в лісі докупи. Змії та вужі вилазять на дерева, щоб востаннє погрітися у променях осіннього сонця. Під проводом свого царя Жовтобрюха вони збиваються у величезні кубла й ховаються під землю, яку Бог замикає золотими ключами аж до дня святого Руфа (8 квітня), коли знову все почне «рухатися», тобто рости й цвісти. Однак та змія, яка влітку вкусила людину, вважається грішною і земля її не приймає: тиняється вона дорогами, аж поки не замерзне. Тому вважається, що Здвиження - зміїне свято. Від Здвиження ведмеді залягають у барлоги на зимову сплячку, ховаються до нір ховрашки й бабаки.

      І в природі, і в людських господах готуються до зими. У Карпатах на Здвиження закінчувався літній випас овець. Колись до Чесного дня селяни намагалися завершити всі сільськогосподарські роботи: зібрати в садах плоди, на полі кукурудзу, посадити дерева, а також викопати буряки й картоплю. Останнім часом у західних районах нашої країни все більшої популярності набуває звичай на Здвиження ходити компаніями на поле й востаннє пекти картоплю.

Олена ЧЕБАНЮК,

 фольклорист.