«Немов ковдрою накрило!..»

      ...На території обласної лікарні профілактичних захворювань звична для подібних закладів тиша. Вона аж тисне на вуха після гамору в дворі шахти імені Засядька, де навіть не намагаються стримувати свої емоції й розпач родичі гірників, які потрапили у список тринадцяти загиблих, тіла яких гірничорятувальники вже зібрали біля повітроподаючого ствола і ось-ось почнуть піднімати на поверхню. Втім тиша в лікарні теж відносна. В палатах, де розмістили шахтарів з аварійної шахти, не вщухають дзвінки мобільних телефонів. Рідні, близькі і просто знайомі дзвонять безперервно, оскільки бажають зайвий раз переконатися, що їхньому «абоненту» цього ранку таки пощастило вийти на-гора живим і відносно здоровим.

      «Уранці до нас привезли 51 потерпілого, — розповів «УМ» головний лікар медичного закладу Євген Гладчук. — Стан їх задовільний. Зараз проводимо обстеження потерпілих і паралельно починаємо курс лікування. Частина шахтарів поступила для подальшого лікування через травматологію — в них виявили різноманітні пошкодження. Хлопці вже починають потроху відходити від шоку та всього пережитого, хоча, звісно, для цього потрібен деякий час».

      Мої співрозмовники — гірники, які в момент викиду опинилися у небезпечній зоні, вони й досі все пережите згадують, немов сон жахів. 29-річний гірничий робітник Сергій Манько добре пам'ятає до того моменту, поки не увімкнувся вугільний комбайн. Далі — все ніби в тумані. «Увімкнувся комбайн і відразу щось таке... Ну, таке відчуття, немов сильний вітер подув і вдарив у спину. Втратив свідомість. Мабуть, моє щастя, що швидко отямився. У цілковитій темряві зумів намацати саморятувальник і включився в нього. Як дістався до штреку, їй-бо, поки не можу згадати... Може, трохи згодом...»

      Гірники шахти, звісно, добре пам'ятають потужний підземний вибух у 2002 році, коли загинули два десятки їхніх колег. 28-річний прохідник Валентин Кравченко каже, що тоді «розминувся» з трагедією на 15 хвилин, за які їхня бригада встигла піти з місця майбутньої аварії. Тепер підземна стихія дістала і його. Причому майже блискавично і так, що ніхто нічого не встиг збагнути: «Це можна порівняти ось із такою ситуацією — сидять всі у світлій кімнаті й щось роблять, аж раптом вимикають світло. Десь приблизно так було й з нами. Я почув хлопок, відчув поштовх у спину, упав, і відразу — немов ковдрою накрило. Нічого не видно, дихати нічим... Навіть не знаю, скільки був без свідомості. Спасибі, молодий організм не підвів — отямився найпершим. Курява стояла стіною! Геть нічогісінько не видно. Швиденько навпомацки знайшов саморятувальник, увімкнувся. А всі хлопці поряд без руху лежать. Почав їх тормошити й кричати: «Поможіть!», «Є хто живий!?». А страшно як було! Дуже страшно. Навіть дико. Я ж весь час чомусь чекав вогню. Думав, ось-ось усе спалахне... Далі одного зі своїх колег почав піднімати. Де там! Він ніби починає зводитись, а затим знову падає. Поповз далі. Біля телефону гірничий майстер обличчям вниз лежить. Підняв його, посадив, по щоках б'ю, а він знову падає...»

      Приблизно в такій ситуації опинилися й інші гірники, які після раптового викиду все ж зуміли вийти з небезпечної зони. І вони переконані, що вижили тільки ті, хто встиг швидко отямитися і увімкнутися в саморятувальники. Щоправда, на допомогу найбільш потерпілим кинулися ще ті гірники, які перебували трохи далі від епіцентру викиду. Приміром, на дільниці №4, згадують гірничі робітники, їх «трухонуло» добряче, вмить піднялася пилюка, але газу не було. Хлопці дружно увімкнулися в саморятувальники і пішли в небезпечну зону витягати колег. «Пішли десятеро чоловік. З розрахунку, що одного потерпілого треба нести вдвох чи втрьох, бо навколо рейки. То скількох там могли врятувати?...»

      Поступово оговтуючись від тих страшних хвилин у аварійному підземеллі, молодші гірники тепер щедро діляться здобутим досвідом. «Воно, виявляється, вмирати не страшно. Ні. І непомітно. Пару раз вдихнув метану, втратив свідомість і все...»

      Певна частка істини в цьому й справді є. Бо підступний газ не має ні кольору, ні запаху. Тому навіть після короткочасного дихання ним можна запросто втратити свідомість, маючи той же саморятувальник на поясі чи десь поруч на відстані простягнутої руки. Інша річ — чому спостерігалася небезпечна концентрація метану у виробках? До офіційних висновків експертної комісії ще далеченько. Однак багато хто з гірників уже зараз свідчить, що на початку зміни концентрація газу була високою — до 3,5 відсотка. Зрештою, на це відреагувала й відповідна апаратура, що знеструмила виробки. «Тут загазованість майже завжди така, — зізнаються шахтарі. — Але ж не завжди викиди трапляються. Раз пронесло, другий, третій, а на четвертий нас і накрило...»

      ...Із самої шахти тим часом підняли на поверхню тіла всіх загиблих. Голова державної комісії, віце-прем'єр Андрій Клюєв повідомив про оголошені в Донецькій області два дні жалоби та про похорони, що відбудуться у п'ятницю — саме в цей день мала б стати до дії нова лава, у якій розігралася підземна трагедія. Говорити про причини аварії голова урядової комісії, певна річ, вважає завчасним. «Зараз відбувається дегазація всіх тупикових вибоїв на місці аварії. Туди потім має опуститися експертна група, аби обстежити аварійну дільницю. Поки щось важко сказати однозначно, проте це був раптовий викид метану. Але те, що на шахті багато уваги приділяється безпеці праці, — теж факт».

       Отже, у п'ятницю Донеччина, де сьогодні оголошено траур, попрощається із загиблими гірниками, смерть яких подовжила список сиріт відразу на 16 дітей. Один із гірників нині перебуває в лікарні у важкому стані. Ще вісім потерпілих балансують на межі між середнім та важким станом. І більшість потерпілих в день аварії не поспішали давати однозначну відповідь щодо свого повернення в шахту. Дехто відмовчувався, дехто сумно посміхався й казав: «Подумаю...» А дехто називав свіжу трагедію, в якій багатьом вдалося вціліти дивом, останнім попередженням підземної стихії на кілометровій глибині , що знову й знову виявила свій злий і підступний норов.

       У четвер сесія Донецької обласної ради розпочалася із хвилини мовчання. А напередодні голова Донецької облдержадміністрації Володимир Логвиненко повідомив про виділення із Фонду соціального страхування 3 мільйонів гривень для допомоги сім'ям загиблих гірників. І згадана цифра не остаточна, бо в разі необхідності всім потерпілим обіцяна додаткова допомога.

 А ТИМ ЧАСОМ...

      Увечері тієї ж «чорної» для шахти імені Засядька середи стався трагічний випадок ще на одній вугільній шахті Донеччини. Як повідомляє прес-служба МНС України, після десятої вечора наприкінці зміни у підземних виробках шахти «Добропільська» безслідно зникли(?) двоє гірників, які вже пішли підніматися на поверхню. Їх спробував відшукати гірничий майстер вже наступної зміни, однак зник і він. А через півтори години гірничорятувальники відшукали тіла всіх трьох біля вентиляційного ходу на горизонті 450 метрів. Попередньою причиною загибелі людей вважається отруєння газовою сумішшю.    

СПІВЧУТТЯ

      Президент України Віктор Ющенко висловив співчуття рідним, близьким постраждалих та трудовому колективу шахти імені Засядька з приводу трагедії. Як повідомили у прес-службі глави держави, Ющенко запевнив, що органами влади буде зроблено все необхідне для допомоги сім'ям потерпілих. Травмованим шахтарям Президент побажав якнайшвидшого одужання.

      Від уряду та від себе особисто висловив співчуття рідним і близьким загиблих гірників Прем'єр-міністр України Віктор Янукович. В урядовій телеграмі глави уряду зазначено: «Ми поділяємо ваше горе і зробимо все, щоб підтримати вас у тяжку годину».

      Телеграму зі словами співчуття надіслав Ющенку Президент Росії Володимир Путін. Президент РФ попросив свого українського колегу передати слова підтримки рідним і близьким загиблих, повідомляє прес-служба Кремля.