Зараз коаліція національної єдності — наразі хоч і не створена, але принаймні означена як мета кількох політичних сил, — переживає випробування на свою придатність. Упродовж минулого тижня з'явилося кілька резонів, які можуть відштовхнути «Нашу Україну» від формування цього союзу з «Регіонами», СПУ та КПУ. Насамперед, цими чинниками є позиція щодо НАТО лідера коаліції Віктора Януковича та його бійців у парламенті, держбюджет-2007, зрештою, війна повноважень. Після останніх кроків із боку «антикризовиків» у «Нашій Україні» побільшало сумнівів щодо потреби формування «широкої» коаліції. Не виключено, що «регіонали» своєю впертістю самі спровокували такий перебіг подій: навіщо їм «НУ», коли з соціалістами та комуністами теж добре, теж більшість? Про все це розмовляємо з народним депутатом від «Нашої України» Борисом Беспалим — одним із найактивінших у «помаранчевій» фракції.
— Про політиків із Донбасу в нас кажуть: «Пацан сказав — пацан зробить». Пане Борисе, як ви гадаєте, чи підтверджують останні дії уряду Януковича цю тезу, чи дотримується він взятих на себе зобов'язань?
— Зрештою, кожен залишається собою. Хоч би якими були політичні пригоди, скажімо, Олександра Мороза, він є таким, як був. Так само й «донецькі». Щодо ж довіри... Там, де справа стосується лише твоєї персони, то довіряй чи не довіряй — це твоя приватна справа. Але коли йдеться про інших людей, державу, то хоча й довіряй, але все перевіряй. А щодо Януковича і його команди, то які ж тут ілюзії?
— Їхню послідовність видно з дотримання пунктів Універсалу національної єдності...
— Якщо розглядати текст Універсалу буквально, то відхилень не так уже й багато. Але якщо зважити дух цього документа — національну консолідацію, то Віктор Янукович відхилився суттєво. Особисто для мене це не стало несподіваним, я й голосував проти затвердження Януковича Прем'єр-міністром.
— Тобто у вас ще тоді не було особливих ілюзій. Але, якщо судити про «Нашу Україну», то чимало її членів підтримали кандидатуру Януковича...
— Значить, у них були інші мотиви.
Янукович є послідовним, у нього сильна і професійна команда, яка, на жаль, є недемократичною. Для неї також характерно створювати нерівні умови для підприємств і підприємців: «своїм» — привілеї, окрему газову трубочку, а іншим — податкову інспекцію. «Донецькі» — дуже прагматичні люди і потребують серйозного контролю.
З іншого боку, консультації, переговори, зближення позицій — це нормально. Співпрацювати варто з усіма, але без ілюзій, не підміняючи дійсне бажаним.
— У тому й справа, що, коли говорити про національний інтерес і про зближення позицій (у цьому випадку — об'єднання «Нашої України» і членів нинішньої коаліції), то як можна шукати спільного знаменника, якщо навіть тема НАТО викликає стільки розбіжностей?
— Сьогодні вступ до НАТО — не найактуальніша проблема для України, але вона є знаковою, символічною. Вона демонструє геополітичний орієнтир, перспективи розвитку, а ще є лакмусовим папірцем щодо виконання домовленостей. Постанова про схвалення позиції Прем'єра щодо НАТО, прийнята Верховною Радою 19 вересня, — юридично беззмістовна. А реальна суть цього рішення в іншому: «регіонали» підтвердили, що залишаються антинатовцями, що Прем'єр прагне перебрати на себе повноваження Президента у зовнішньополітичній сфері, що, маючи парламентську більшість, можна робити усе, що заманеться, зрештою, що Універсал вони підписали і забули...
— То чи варто «Нашій Україні» формувати коаліцію з такими союзниками?
— Коаліційна угода — не шлюбний контракт, вона не з любові укладається. Якщо її програмова частина та інші розділи відповідатимуть нашому баченню розвитку України, то ми можемо увійти в таку коаліцію. Інші фракції також вирішують це питання відповідно до своєї позиції і, скажімо, якщо фракцію комуністів сьогодні влаштовує участь в олігархічній антикризовій коаліції, якщо вони обміняли Леніна на Януковича, то це їхня справа. Для нас же прийнятною є участь лише у тій коаліції, яка має відповідну програму, план дій на її виконання, виконавців, здатних це виконати, та реальні засоби контролю.
Взагалі мені не імпонує такий підхід, коли коаліція розглядається як суто математична комбінація «хто з ким». Це — важливо, але ще важливіше — «для чого». Візьмемо гурт людей, вони можуть об'єднатись і для праці, і щоб порибалити, і щоб пити самогонку. Так само й із коаліцією: можна об'єднатись, щоб розвивати Україну, а можна — щоб обкрадати. «Наша Україна» піде тільки в ту коаліцію, програма якої збігатиметься з нашим уявленням розвитку держави.
— Але ж одна справа — програма, а зовсім інша — те, як її будуть дотримуватися всі партнери.
— Звичайно. Тому коаліційна угода, яку ми підписали з БЮТ і Соцпартією, складалася аж із чотирьох частин: преамбули, програмових засад, регламенту і розподілу сфер відповідальності. Якраз до регламенту закладалися всі гарантії виконання програми: порядок прийняття рішень, контроль, інші процедурні моменти.
Звісно, «регіонали» можуть підписати документ, але не дотримуватися зобов'язань, і Універсал тому приклад. Для них угода може стати лише зіпсованим папером. Я не впевнений, що Партія регіонів готова до демократичних, відповідальних підходів у політиці та економіці. Тому я з певним песимізмом оцінюю коаліційні перспективи щодо Партії регіонів.
— Здається, ця затятість «регіоналів» стала більше проявлятися саме останнім часом: НАТО, призначення за донецькою пропискою, пропозиції до бюджету.
— Повторюсь: я ніколи не мав і не маю ілюзій щодо них. Втім на початку серпня вони виглядали поступливішими. Можливо, неухильне зміцнення їхніх позицій у парламенті, уряді, виконавчій владі додає їм впевненості та жорсткості.
До речі, того-таки 19 вересня «антикризова» коаліція «протиснула» через сесійну залу курйозні, неконституційні зміни до регламенту Верховної Ради. Згідно з ними, до коаліції зможуть входити не лише депутатські фракції, а й окремі депутати, виключені з інших фракцій. Отже йдеться про намір збільшувати чисельність «антикризової» коаліції не через об'єднання з іншими фракціями, а висмикуванням окремих людей.
— Ви гадаєте, що отримати конституційну більшість — понад 300 голосів — для них реально?
— Усяке може бути, життя покаже.
— Чи готова «Наша Україна» до опозиції?
— Наш блок готовий до будь-якого статусу. Ми були в опозиції від часу утворення, коли в 2001 році в парламенті третього скликання утворилось міжфракційне об'єднання «Наша Україна». Потім був героїчний період «Нашої України», усім відомий. Щодо опозиції, то навіть зараз у парламенті «Наша Україна» перебуває в меншості. Звичайно, в уряді є члени партій-учасниць нашого блоку, але це є наслідком політичного впливу Президента, а не участі «НУ» в правлячій коаліції.
Ми беремо участь у переговорах про заміну діючої «антикризової» коаліції новою коаліцією національної єдності. Про наші підходи я вже говорив. У кожних перемовинах треба прагнути позитивного результату, але ми усвідомлюємо, що підсумок може бути іншим.
— Можливо, я скажу лиху річ, але мені здається, що і «Наша Україна», і Партія регіонів вичікують того моменту, щоб сказати, що переговори провалилися, і винною в цьому є така-то сила. Насправді ж ніхто вже не хоче робити цю «широку» коаліцію, а шукає привід для розриву.
— Взагалі-то у переговорному процесі крапок не буває, тільки коми — символ продовження, а то й відновлення. Що ж стосується конкретних переговорів про створення коаліції національної єдності замість коаліції антикризової, то рішення має бути у вересні.
Переговори припиняться або тоді, коли будуть досягнуті домовленості і залишиться тільки дещо підкоригувати чи винести у протокол розбіжностей, або тоді, коли стане ясно: суперечності є настільки принциповими, що нової коаліції ближчим часом не відбудеться.
Особисто у мене є відчуття, що Партія регіонів нової коаліції не дуже бажає: у них є два «ліві» придатки плюс перебіжчики, почуваються вони все більш впевнено, тож їхня зацікавленість щодо домовленостей послабилася. Що може стати приводом для зриву переговорів — не знаю, але якщо буде прийнято політичне рішення — привід не забариться... Антинатовська істерія у парламенті 19 вересня — камінь у цю справу.
— Чи була вона приводом для «Нашої України»?
— Наш блок не вишукує приводів для припинення переговорів. Ми цього не робили й на переговорах із Блоком Тимошенко та СПУ, хоча в цьому нас звинувачували. «Наша Україна» завжди прагнула не будь-якої коаліційної угоди, а угоди якісної. З Тимошенко і СПУ такий документ було укладено, і не з нашої волі цей союз, на жаль, припинився. Так само принципово підходимо й до опрацювання угоди про створення коаліції національної єдності.
— У такому випадку чи не було подання кандидатури Януковича на прем'єрство помилкою Президента? Можливо, йому варто було розпустити парламент?
— Подання випливало з Конституції. З 1 січня в Україні діє конституційна норма, коли Президент подає кандидатуру Прем'єра не на власний розсуд, як це було, наприклад, щодо Тимошенко та Єханурова, а ту, яка пропонується зареєстрованою у Верховні Раді коаліційною більшістю. Така коаліція утворилася й запропонувала Януковича, відтак глава держави не мав підстав її не вносити. Весь світ би здивували, коли б після проведення достатньо демократичних виборів Президент розпустив парламент, бо йому не подобається кандидатура від більшості. Для порівняння уявiмо, що ми стали б вимагати повторного проведення чвертьфіналу чемпіонату світу з італійцями, бо нас не задовольняє результат... А що для розпуску парламенту не було ні правових, ні політичних підстав, то це чітко й лаконічно показав сам Президент у своєму виступі в парламенті.
Що ж до відносно неуспішних результатів на березневих виборах, то це окрема розмова. Зауважу лише, що Президент, відмовившись від адміністративного ресурсу, подав приклад, як сповідувати кращі демократичні стандарти. На жаль, не всі учасники виборчих перегонів діяли так само. І знову ж таки, на жаль, не всі чинять демократично й зараз.
— Із цього приводу мені згадалася фраза ще кандидата у президенти Віктора Ющенка, яку він сказав про своїх опонентів: «Як можна грати у шахи з тими, хто грає проти тебе у «Чапаєва»?»
— Гра в «Чапаєва» теж має свої суворі правила, тому — тренуйся і грай. Біда у тому, що в українській політиці дехто грає і не в шахи, і не в «Чапаєва», а веде бої без правил.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
