Олесь Довгий: Нас не потрібно міряти «совковими» мірками

      Нова київська влада на чолі з Леонідом Черновецьким уже міцно стоїть на ногах. Утім досі з вуст політиків, які опинилися за бортом столичних справ, звучать критичні, а то й безапеляційні заяви на адресу переможців. В інтерв’ю «Україні молодій» заступник київського міського голови — секретар Київради Олесь Довгий зауважив, що він сприймає конструктивну критику, але не реагує на провокаційні закиди. На думку пана Олеся, оцінку діяльності будь-якої влади має ставити виключно громада, яка цю владу обрала.

«Олександрові Омельченку краще переключитися на нормальний робочий режим співпраці з нами»

      — Олесю Станіславовичу! Чим, на вашу думку, обумовлена критика на адресу нової владної команди столиці — неприйняттям ініціатив мера широким загалом чи політичною кон'юнктурою?

      — Щодо критики на нашу адресу, то тут би я хотів відразу акцентувати увагу на тому, хто нас критикує. Штатними критиками команди міського голови останнім часом виступають екс-мер Києва Олександр Омельченко та депутат Київради Михайло Бродський.

      Стосовно Михайла Юрійовича, то його критика часто грішить надмірною емоційністю і епатажністю. Можливо, поясненням цьому є той факт, що пан Бродський ніяк не може знайти себе в політиці. Ось і цього разу — він не знайшов себе у команді Юлії Тимошенко. Я добре знайомий з його останньою заявою з приводу підвищення комунальних тарифів. Це — заява ображеного на всіх опозиціонера. І не більше.

      Що ж до пана Омельченка, то все, що він говорить останнім часом, уже набило оскомину. Олександр Олександрович нікому, окрім вузького кола людей, не цікавий. Він втратив підтримку киян та депутатів. І всі його заяви проти влади, на мою думку, не мають ніякого фактажного підгрунтя. Його ж «партизанські вилазки» у ЗМІ з кожним разом стають усе смішнішими.

      — Коли припиняться ці, як ви сказали, «партизанські вилазки»?

      — Мабуть, тоді, коли екс-мер зрозуміє, що його рейтинг довіри може зрости тільки завдяки конструктивній позиції. Олександрові Омельченку варто було б відвернутися від тих людей, які провокують його робити хтозна-які заяви на адресу нової столичної влади і перелаштуватися на конструктивний лад. Якщо він дійсно бажає, щоб кияни жили заможно та спокійно, то йому краще переключитися на нормальний робочий режим співпраці з нами. Якщо ж Олександр Олександрович цього не хоче, то нехай займається особистим здоров'ям та відпочинком. Зараз у нього на це є багато часу.

      Нам важливо, щоб сьогодні всі розуміли, що наша команда на чолі з Леонідом Черновецьким намагається повністю змінити спосіб управління містом. Після президентських виборів 2004 року та цьогорічних березневих виборів відбулося серйозне оновлення всіх владних структур. І політики типу колишнього міського голови — це вже анахронізм. Йдеться, звісно, не про вік Олександра Олександровича, а про спосіб мислення та методи управління. Перетворивши Київ на суцільний будмайданчик, він, мабуть, відчував себе тут всесильним виконробом, який одноосібно вирішував, кому підвезти цемент, кому — цеглу, а кому — взагалі нічого. Ось такий «совковий» пiдхiд із вкрапленнями дикого капіталізму.

      До того ж у даній ситуації має місце дивна забудькуватість пана Омельченка. Як казав герой відомої кінокомедії, «тут — помню, а тут — не помню». Чому б Олександрові Олександровичу в одному зі своїх наступних інтерв'ю не розповісти про те, у який спосіб він прийшов до влади у Києві? Не про обрання його столичним головою першого разу, а про події, які цьому передували? Цікава була б історія. З елементами трилера.

      — Що ви маєте на увазі?

      — Його попередник — Леонід Косаківський — стверджує, що Омельченко прийшов до влади незаконно. А я скажу: зате пішов від влади законно. Це стало логічним підсумком його 10-річного керування столицею.

      І ще одне. Екс-мер Києва своїми заявами намагається змусити нас виправдовуватися. Але цього не буде. Кияни нас обрали, і лише київській громаді ми підзвітні. Наша команда разюче різниться від наших попередників. У свої діях ми дійсно — інші. І нас не потрібно міряти «совковими» мірками.

«На нас іде масована інформаційна атака через ЗМІ. Але вона нічого не варта, бо за нами громада»

      — Водночас, пане Олесю, деякі з ініціатив нової влади викликають невдоволення і серед звичайних мешканців столиці...

      — Не критикують тільки тих, хто сидить склавши руки. Ми дістали у спадок від попередників не лише безліч господарських проблем, не лише управлінський рейвах, а й містечкову психологію багатьох киян, які вважають, що все за них мають вирішити чиновники, а їхня хата — скраю. Але ж чиновник, яким би він не був талановитим управлінцем, не в змозі враз вирішити все — усіх забезпечити житлом, усім підняти зарплату, прибрати усе сміття. Місто — це великий організм, нормальна функціональність якого залежить від кожного мешканця. Особливо це стосується столиці, яка завжди на виду.

      Подивіться на під'їзди наших будинків. Хто, скажіть, пообмальовував там стіни, хто повипалював кнопки в ліфтах, хто порозбивав лампочки?.. Тож найперше, що ми хочемо зробити, — змінити психологію киян. Почути не лише їхні скарги, а й пропозиції. Для цього, власне, і проводяться громадські слухання. І коли ми вийдемо на якусь спільну позицію, яка відображатиме думку більшості киян, тоді й рівень невдоволення зменшиться.

      Простий приклад: переважна більшість громадян міста підтримує дії влади з наведення порядку у сфері грального бізнесу. Доказ того — громадські слухання з цього питання, які нещодавно відбулися в мерії. Проте своїми діями ми наступили на «мозоль» підприємцям, які наживаються на азартних іграх. Що тут почалося! На нашу команду пішла масована інформаційна атака через ЗМІ. Але вона нічого не варта, бо за нами — громада.

      — До речі, ЗМІ продовжують мусувати тему позачергових виборів столичного голови. Кому, на вашу думку, вигідно весь час порушувати цю тему?

      — Так, я добре знайомий з такого роду публікаціями. Нічого спільного з реальним станом речей вони не мають. Коли я читаю усі ці нісенітниці типу «у позачергових виборах мера Києва зацікавлена Юлія Тимошенко» (чи, приміром, представники Кабміну, які представляють Донеччину), у мене таке відчуття, що люди, які пишуть ці казки, створили для себе своєрідну віртуальну реальність, в якій, як у комп'ютерній грі, воюють з уявним супротивником. При цьому вони вже не відрізняють світ реальний від світу віртуального. Приміром, Юлія Володимирівна нещодавно заявила, що має намір працювати у парламенті й посада мера Києва її не цікавить. Ні, все одно пишуть, що вона буде балотуватися. І це все подається під соусом «аналітики».

      Щодо замовників усього цього... Знаєте, їхні імена усім відомі, але нікому не цікаві.

Розмовляв Олег АНДРЄЄВ.