6 грудня 1992 року Верховна Рада України прийняла закон про створення українського вiйська. З тих пiр цей день у календарi значиться як День Збройних сил України.

«23 лютого ми святкуємо веселіше, ніж 6 грудня, — розповів 40-річний підполковник українського війська, попрохавши не називати в газеті його прізвище. — Ми ж давали присягу на вірність СРСР. Україні теж давали присягу, але вже після цього. А я вважаю, що офіцер повинен присягати один тільки раз». Пан підполковник, звісно, не представляє думки всіх, хто прийшов у військо до 1992 року. Але настрої частини своїх колег, та й загалом співвітчизників, виявляє. Однак такі переконання не заважають багатьом «розчарованим» військовим щиро вболівати за стан наших Збройних сил. А українському людові — шкодувати «солдатиків», які змушені на півтора року (на флоті — два) відлучатися від дому, аби в незвичних побутових умовах навчитися стріляти з автомата чи... будувати дачу високому керівництву. Як свідчать соціологічні дослідження, з усіх силових структур держави мешканці України найбільше довіряють армії.

Опитування, проведене серед киян різного віку соціологічною службою УНІАН, показало, що ставлення до армійської служби досить-таки непогане. Приміром, 23,7 відсотка людей на вулиці вважають, що краще відслужити своє у війську, адже армія вчить жити, ще 24,7 відсотка переконані, що два роки обов'язкової служби роблять юнаків мужнішими, тобто виховують iз них справжніх чоловіків. На противагу цьому 18,2 відсотка киян гадають, що в армію не варто йти — мовляв, вона вчить, звісно, але біс зна чому, чомусь нехорошому. 16,8 відсотка респондентів різко негативно налаштовані проти обов'язкової служби в лавах ЗС — це втрачений шматок життя.